ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" лютого 2011 р. справа № 2а-1248/2009
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.
суддів: Юхименка О.В. Мірошниченка М.В.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області на постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 грудня 2009 року у справі № 2а-1248/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2009 року позивач звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області, в якому просив поновити пропущений строк для звернення до суду, визнати неправомірною бездіяльність та зобов’язати відповідача нарахувати заборгованість з пенсії на його користь з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року до чинного часу відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача з ненарахування та невиплати позивачу підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по час постановлення рішення 25 грудня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18 листопада 2004 року (далі –Закон №2195) має статус «дитини війни», а тому згідно зі ст.6 цього Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.6 Закону №2195 (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відносно вимог по виплатам за 2007 рік, колегія суддів виходить з наступного.
Дію ст. 6 Закону №2195 на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень п.12 ст. 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону №2195, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону №2195. Таким чином, відновлено дію ст. 6 закону України №2195.
Отже, управління Пенсійного фонду України повинно були зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 09 липня 2007 року –були відсутні.
Згідно з ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, згідно з ч.1 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
У відповідності до ч.3 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Крім того, згідно ч.2 ст. 85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»від 5.11.91р. №1788-ХII (з наступними змінами та доповненнями) виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни»не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни»здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян –є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Відносно вимог по виплатам за 2008 рік, колегія суддів виходила з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст.6 Закону України №2195 викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 року –були відсутні, оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачу виплачувалася пенсія у збільшеному розмірі щомісячно, тому позовні вимоги за цей період - не підлягають задоволенню. Проте, Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 в новій редакції.
Таким чином, відновлено дію ст.6 Закону України №2195.
Статтею 58 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня –482 грн., з 1 жовтня - 498 грн. Таким чином, відповідач повинен був провести підвищення пенсії у збільшеному розмірі відповідно до вимог ст. 6 Закону починаючи з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” у 2008 році не здійснював, а також не проводив виплату. За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.6 Закону України №2195.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України №2195 покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
На час розгляду справи Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не призупинено, а відтак відповідач був зобов’язаний виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірах, які визначено ст..6 названого Закону. Тому відповідач повинен був провести відповідний перерахунок підвищення до пенсії позивачам згідно вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, та сплатити на їх користь заборгованість з цих виплат.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Що стосується клопотання позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що позивачем без поважних причин було пропущено строк подачі позовної заяви згідно ст. 99 КАС України, оскільки Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (опубліковане в офіційних виданнях України 27.07.2007 року), та Рішення Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року (опубліковане в офіційних виданнях України 06.06.2008 року) є загальнодоступними, позивач мав змогу з ним ознайомитись та міг дізнатись, що його право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки порушено саме з моменту оприлюднення зазначених рішень Конституційного Суду України. Також позивач отримував пенсію щомісячно та мав можливість контролювати її розмір.
Позивач звернувся за позовом до суду 29.11.2009 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с.1).
Виходячи з цього строк звернення позивачем до суду з вимогою перерахунку та виплати йому щомісячної допомоги, як «дитині війни»за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 28.11.2008 року, пропущений без поважної причини та в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог, позивач своїм правом оскаржити постанову суду першої інстанції не скористався, що позбавляє суд процесуальної можливості переглянути постанову в частині відмови в задоволені позовних вимог.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має можливість її скасувати в частині та прийняти нову постанову.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Оріхівського районного суду Запорізької області в частині зобов’язання відповідача нарахувати на користь позивача недоплачене як дитині війни підвищення до пенсії за період з 07 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 листопада 2008 року.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.207 КАС України колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області на постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 грудня 2009 року у справі № 2а-1248/09 –задовольнити частково.
Постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 грудня 2009 року у справі № 2а-1248/09 в частині зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області нарахувати на користь ОСОБА_1 недоплачене як дитині війни підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 листопада 2008 року –скасувати, відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Викласти другий та третій абзаци резолютивної частини у наступній редакції:
«Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області щодо нездійснення щомісячного нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з 29.11.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 25.12.2009 року з урахуванням суми, що була виплачена в зазначені періоди.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області здійснити щомісячне нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з 29.11.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 25.12.2009 року з урахуванням суми, що була виплачена в зазначені періоди».
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: М.А. Руденко
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: М.В. Мірошниченко