Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2011 року Справа № 2а-214/11/1270

           Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:                                                  Цицюри О.О.,

при  секретарі:                               Глазуновій О.О.,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  Приватного підприємства «Взор» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000742342/0 від 29.12.2010, податкового повідомлення-рішення №0010011742/0 від 29.12.2010, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001742343 від 29.12.2010, -

                                                             В С Т А Н О В И В:

           05 січня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Взор» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000742342/0 від 29.12.2010, податкового повідомлення-рішення №0010011742/0 від 29.12.2010, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001742343 від 29.12.2010.

                   В обґрунтування позову позивачем зазначено наступне.

              Державною податковою інспекцією у м. Свердловську Луганської області було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, за результатами  якої складено акт № 1451/23/25364909 від 21.12.2010. На підставі акту перевірки прийняті:

         - податкове повідомлення рішення за формою «Р» № 0000742342/0 від 29.12.2010, за порушення Закону України «Про податок на додану вартість»;

          - рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» № 0001742343 від 29.12.2010 за порушення п.2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України;

          - податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0010011742/0 від 29.12.2010 за порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

             Що стосується порушення п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановленого перевіркою, позивач не погоджується з висновками органу податкової служби, посилаючись на таке. ПП «Взор» у перевіряємому періоді до податкового кредиту були включені своєчасно отримані податкові накладні у стр. 16.1 «Самостійне виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації» до декларацій з податку на додану вартість на загальну суму 154143 грн. по періодам: квітень 2009 року – 144397 грн.; травень 2009 року – 5896 грн.; серпень 2010 року – 2156 грн., однак в акті перевірки безпідставно виключені такі податкові накладні. В процесі діяльності підприємства утворився податковий кредит, який був відображений на субрахунку 644 «Податковий кредит». На даному субрахунку ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство придбало право зменшити податкове зобов’язання, однак цим правом не скористалося, у зв’язку з тим, що не приймаються декларації з податку на додану вартість з низькою податковою завантаженістю.

            Не включені в склад податкового кредиту податкові накладні відображені на дебетовому сальдо субрахунку 644 з аналітикою по контрагентам, у головній книзі, зворотній відомості. Ніякого скривлення бухгалтерського, а отже, і податкового обліку не відбувається. При проведенні попередньої виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009 перевіряючим були представлені документи та облікові регістри, де були відображені суми не включені до податкового кредиту на момент перевірки по субрахунку 644 з аналітикою за контрагентами. Згідно Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, дозволено включати податкові накладні за минулі періоди (з урахування терміну позовної давності) у звітному періоді у склад податкового кредиту, як за допомогою рядку 16 податкової декларації з ПДВ, так і за допомогою надання уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Згідно п. 5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платнику податків надається право коригувати показники податкової декларації з ПДВ.

            ПП «Взор» був придбаний товар у ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів». За вказану продукцію перераховані грошові кошти. Від ТОВ  «Караванський завод кормових дріжджів» була отримана податкова накладна № 8 від 20.02.2009 на суму ПДВ 6333,3 грн. Вказана податкова накладна включена до декларації з податку на додану вартість, згідно дати виписки податкової накладної ТОВ  «Караванський завод кормових дріжджів».

Що стосується порушення п.2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, встановленого перевіркою, позивач звертає увагу суду на таке.  01.10.2009 року ПП «Взор» була отримана готівка у сумі 60000 грн. для повернення фінансової допомоги згідно договору б/н від 01.06.2006.  Ця сума включена до декларації на прибуток підприємства. Порушень щодо оподаткування прибутку не встановлено. Відповідно до ст. 19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльність суб’єктів господарювання у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

            Що стосується порушення   п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 ст. 8 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», встановленого перевіркою, позивач не погоджується з висновками органу податкової служби, посилаючись на таке. Згідно договору оренди б/н від 31.12.2009 ОСОБА_3. було надано в оренду ПП «Взор» приміщення. Орендна плата за вказаним договором нарахована та сплачена орендодавцю не була, тому податку з доходів фізичних осіб не перераховано. Згідно п. 8.1.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом. Орендна плата з договору оренди була нарахована та сплачена фізичній особі в грудні 2010 року. Податок з доходів фізичних осіб був сплачений до бюджету 29.12.2010 у сумі 1080 грн. Отже, ПП «Взор» вважає, що  не порушувало Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

           На підставі викладеного позивач просив  суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000742342/0 від 29.12.2010, податкове повідомлення-рішення №0010011742/0 від 29.12.2010, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001742343 від 29.12.2010.

           В судовому засіданні представники позивача підтримали адміністративний позов, надали пояснення аналогічні викладеним у позові.

         Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на таке.

          Стосовно податкового повідомлення-рішення від 29.12.2010 №0000742342  по податку на додану вартість на суму 213999,18 грн. В ході перевірки встановлено порушення п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 142 666,12 грн.; до податкового кредиту віднесені суми ПДВ у розмірі 136332,79 грн. по податковим накладним, які виписано у попередніх періодах без наявності документального підтвердження їх запізнення. Документальним підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які було виписано у будь-якому з попередніх періодів, для платника  податку  - покупця є документ, який підтверджує дату надходження таких податкових накладних від продавця, а саме зареєстровані відповідно до вимог Положення №88 лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного поштового штемпеля та отримана разом з цим листом податкова накладна з відображенням на ній дати реєстрації на штампі вхідної кореспонденції. Тобто, в ході перевірки встановлено, що ПП «Взор» було зараховано до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість загальну суму ПДВ 136332,79 грн., в тому числі : квітень 2009 року – 132 502,36 грн., травень 2009 року – 2333,33 грн., серпень 2010 року – 564.87 грн., вересень 2010 року – 932,23 грн. на підставі податкових накладних, які виписано у попередніх періодах без наявності документального підтвердження їх запізнення, чим порушено п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На порушення   п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»  підприємством у перевіряємо му періоді до складу податкового кредиту включено суму ПДВ у розмірі 6333,33 грн. по податковій накладній, отриманій від ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів», яку заповнено в порушення вимог чинного законодавства. ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» було виписано податкову накладну на суму ПДВ 6333,33 грн. в порушення чинного законодавства по другій події – відвантаження товару 20.02.2009 №8, що не дає право зараховувати дану податкову накладну на суму ПДВ 6333,33 грн. до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року.

            Стосовно рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.12.2010 №000174343 на суму 300 000 грн. Перевіркою встановлено порушення п.п. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, в результаті чого не була оприбуткована в касу підприємства отримана фінансова допомога у розмірі 60 000 грн. При звірці виписок банку РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ у м. Києві встановлено, що ПП «Взор» була отримана поворотна фінансова допомога у сумі 60 000 грн., підтверджуючим документом її отримання є корінець чека ЛД 5656454 від 01.10.2009, але в листі касової книги за номером 17 за 01.10.2009 цей запис відсутній. Ст. 250 Господарського кодексу не розповсюджується на порядок та строки застосування штрафних фінансових санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

          Стосовно податкового повідомлення-рішення від 29.12.2010 №0010011742 на суму 2430 грн. Перевіркою встановлено порушення   п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 ст. 8 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого підприємством не було оподатковано дохід та не перераховано податок до бюджету за договором оренди між гр. ОСОБА_3 та ПП «Взор». Сума сплати за оренду складає щомісяця 300 грн., факт використання орендованого приміщення підтверджено, факт сплати податків документально не підтверджений, розірвання договору не було.

         На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.  

            Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

        У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.   

         Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.   

        Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно – правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

         Ст.17 КАС України передбачено, що  в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на  спори  фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом  владних  повноважень щодо оскарження його рішень  (нормативно-правових актів чи  правових актів індивідуальної дії),  дій чи бездіяльності.   

          Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

           Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів  владних повноважень адміністративні  суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

       -  на підставі, у межах  повноважень та у спосіб, що   передбачені Конституцією та законами України,

     -  з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

        - обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

        -  безсторонньо ( неупереджено),

       -  добросовісно,

      -  розсудливо,

       - з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій  дискримінації,

       - пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими  несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

          -  з урахуванням права особи на участь  у процесі  прийняття рішення,

        -  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

            В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Свердловську Луганської області було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, за результатами  якої складено акт № 1451/23/25364909 від 21.12.2010. Перевіркою встановлені порушення п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України; п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 ст. 8 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

          На підставі акту перевірки прийняті:

      - податкове повідомлення рішення за формою «Р» № 0000742342/0 від 29.12.2010, за порушення Закону України «Про податок на додану вартість»;

           - рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» № 0001742343 від 29.12.2010 за порушення п.2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України;

         - податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0010011742/0 від 29.12.2010 за порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

          Що стосується податкового повідомлення-рішення за формою № 0000742342/0 від 29.12.2010, за порушення Закону України «Про податок на додану вартість», суд вважає за необхідне зазначити таке.

            В судовому засіданні встановлено, що ПП «Взор» було зараховано до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість загальну суму ПДВ 136332,79 грн., в тому числі : квітень 2009 року – 132 502,36 грн., травень 2009 року – 2333,33 грн., серпень 2010 року – 564.87 грн., вересень 2010 року – 932,23 грн. на підставі податкових накладних, які виписано у попередніх періодах.

         Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

          У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

          Відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

         Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

          -  або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

          - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

         Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

           Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

          Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що була чинною на час формування позивачем податкового кредиту) до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

           Таким чином, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

          - у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

          - у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

          Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

         Відповідно до п.5.1 ст.5 вказаного Закону податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

          Якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

          Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники визначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків  визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

         З системного аналізу вищезазначених норм права, суд приходить до висновку про можливість включення податкових накладних за минулі періоди ( з урахуванням терміну позовної давності) у звітному періоді у склад податкового кредиту, як за допомогою рядку 16 податкової декларації з ПДВ, так і за допомогою надання уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

          На підставі наведеного суд вважає за необхідне зазначити про помилковість твердження відповідача про недоцільність посилання позивача на п.5.1 ст.5 Закону України №2181.

          В судовому засіданні встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року включено суму ПДВ у розмірі 6333,33 грн. по податковій накладній, отриманій від ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів». ТОВ «Караванський завод кормових дріжджів» було виписано податкову накладну на суму ПДВ 6333,33 грн. по другій події – відвантаження товару 20.02.2009 №8. (а.с. 243)

            Вичерпний перелік  реквізитів податкової накладної визначений п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ»№168.

             Згідно вказаної норми платник податків зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити  зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

          Судом встановлено, що спірна вищезазначена податкова накладна відповідає вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки включає необхідні реквізити, а тому вказана в ній сума внесена позивачем до податкового кредиту.

          Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податкове повідомлення рішення за формою «Р» № 0000742342/0 від 29.12.2010 підлягає скасуванню.

         Що стосується рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» № 0001742343 від 29.12.2010 суд вважає за необхідне зазначити таке.

            В судовому засіданні встановлено,  що 01.10.2009 ПП «Взор» була отримана поворотна фінансова допомога у сумі 60 000 грн. підтверджуючим документом її отримання є корінець чека ЛД 5656454 від 01.10.2009. Перевіркою встановлено порушення п.п. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, в результаті чого не була оприбуткована в касу підприємства отримана фінансова допомога у розмірі 60 000 грн.

           Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами  державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідації його наслідників.

           Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими атами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

          З огляду на викладене фінансової санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

        Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

       Отже, застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за  порушення п.п. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним, тому рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за формою «С» № 0001742343 від 29.12.2010 підлягає скасуванню.

          Що стосується податкового повідомлення-рішення за формою «Р» № 0010011742/0 від 29.12.2010 за порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» суд вважає за необхідне зазначити таке.

        В судовому засіданні встановлено, що 30 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПП «Взор» укладено договір оренди. Строк дії договору з 01.01.2008 по 31.12.2009. Відповідно до п. 3 вказаного договору орендар не пізніше 5 числа кожного місяця сплачує орендодавцю оренду плату в розмірі 300 грн. в місяць. (а.с. 28)

       31 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ПП «Взор» укладено договір оренди.  Строк дії договору з 01.01.2010 по 31.12.2010 Відповідно до п. 3 вказаного договору орендар не пізніше 5 числа кожного місяця сплачує орендодавцю оренду плату в розмірі 300 грн. в місяць. (а.с. 29)

          Пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального  майна, інших активів, що мають вартість.

            Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку, або, нарахований на  його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, в тому числі дохід від здійснення незалежної професійної діяльності (підпункт „з" пункту 1.З статті 1 вказаного Закону).

           Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" (надалі Закону) податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачували цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм нього Закону.

        Пунктом 7.1 зазначеного Закону встановлено, що ставка податку з доходів фізичних осіб становить  15 відсотків від об'єкта оподаткування.

          Підпунктом 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Закону встановлено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду приміщення є орендар, в даній справі ПП «Взор». При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди  але не менше мінімальної суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі. Зазначені доходи кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок (підпункт 9.1 5 пункту 9 статті 9 цього Закону).

              Відповідно до підпунктів 8.1.1, 8.1,2 пункту 8.1 статті 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід па користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

          Відповідно до пункту 17.2 статті 17 зазначеного Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів джерелом їх походження з України є податковий агент.

         Пунктом 19.2 статті 19 Закону встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

          Також пунктом 20.3 статті 20 цього Закону особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, зокрема, при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент.

          Тобто ПП «Взор», як податковий агент повинен був виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди утримати податок від суми такого доходу за свій рахунок, відповідно використовуючи ставку податку та сплатити (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати.

           Відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України 2І81-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами",  у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

           Як вбачається із видаткового касового ордеру від 29 грудня 2010 року орендна плата з договору оренди була нарахована та сплачена фізичній особі в грудні 2010 року в розмірі 3060, 00 грн.

             Позивачем було сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб 29.12.2010, що підтверджується платіжними дорученнями №3150 та №3151.

          Оскільки позивачем не було дотримано вимоги п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 ст. 8 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд вважає що Державною податковою інспекцією правомірно застосовано штрафні санкції у подвійному розмірі від суми зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

            Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

          Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

         За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

        Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

       Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ПП «Взор» при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.01.2011 (а.с.2).

           На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 10.03.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 15.03.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

          Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України,  суд, -

                                                            П О С Т А Н О В И В:

          Адміністративний позов Приватного підприємства «Взор» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000742342/0 від 29.12.2010, податкового повідомлення-рішення №0010011742/0 від 29.12.2010, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001742343 від 29.12.2010, задовольнити частково.

          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області № 0000742342/0 від 29.12.2010.

          Визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області № 0001742343 від 29.12.2010.

          В решті позовних вимог відмовити.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Взор» судовий збір у розмірі 1,70 грн.(одна грн. 70 коп)

            Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

              Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

                  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Повний текст постанови  складено та підписано  15 березня 2011 року.

           СуддяО.О. Цицюра