Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2011 року Справа № 2а-9899/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Лагутіна А.А.;
при секретарі судового засідання: Кашкаровій Г.Є.;
за участю представників сторін:
від позивача: Алексаняна Ю.О. (довіреність від 06.04.2010 № 51)
від відповідача: не з’явився;
від третьої особи: не з’явився;
третя особа: не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом державного підприємства «Антрацит» до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника,-
ВСТАНОВИВ:
16 грудня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов державного підприємства «Антрацит» (далі – Позивач або ДП «Антрацит») до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12. 2010 про арешт коштів боржника.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області був накладений арешт на грошові кошти державного підприємства «Антрацит», що містяться на р/р р/р 26003119090410, 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач вказує, що ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 року було задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Краснолуцького міського управління юстиції та державний виконавець при примусовому виконанні виконавчих написів № 1-1612 від 17.10.2000 року, № 1313 від 12.08.2002 року, № 1317 від 12.08.2002 року, № 1318 від 12.08.2002 року про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2, яким допущено звернення стягнення на кошти ДП «Антрацит», що знаходяться на рахунках ДП «Антрацит» в установах банків саме на суму 3 332 124,20 грн. Однак, в порушення ухвали Краснолуцького міського суду, постановою № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисицею Д.І. було накладено арешт на грошові кошти у розмірі 3 499 085,41 грн., а не на суму 3 499 085,41 грн. Отже, на думку позивача були відсутні підстави для накладення арешту на банківські рахунки ДП «Антрацит» у сумі 3 499 085,41 грн.
Позивач вважав, що законних підстав для накладення арешту на кошти ДП «Антрацит» у сумі 3 499 085,41 грн. у державного виконавця немає, тому дії відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області по винесенню постанови № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн. є протиправними, а постанова № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника підлягає скасуванню. У зв’язку з чим, позивач просив визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області по винесенню постанови від 06.12.2010 року № б/н про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн.; визнати протиправно та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисиці Д.І. від 06.12.2010 року № б/н про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, додатково пояснив, що згідно із постановами відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору за невиконання виконавчих написів нотаріуса, в дійсності загальна сума виконавчого збору складає 346 235,7 грн., але в постанові про арешт коштів боржника від 06.12.2010 зазначена сума виконавчого збору в розмірі 166 606,21 грн. і витрати на проведення виконавчих дій – 355,00 грн. Крім того, затвердженою формою Постанови про арешт коштів боржника встановлено, що постанова про арешт коштів має містити зазначення обставин, що визначені в статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо невиконання виконавчого документу встановлений державним виконавцем строк, наявність інформації про рахунки боржника в банку та інше. До того ж, в резолютивній частині постанови про арешт коштів зазначається сума стягнення за виконавчим документом. Отже, постанова № б/н від 06.12.2010 року не може бути скасована частково, а саме в частині накладення арешту на суму що перевищує суму зазначену в ухвалі Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 року. Крім того, Інструкція про проведення виконавчих дій не передбачає, що окрім суми зазначеної в постанові про арешт коштів сума на яку необхідно накласти арешт, може бути визначена додатковими процесуальними документами (постановами суду). Коли постанова про арешт коштів надходить до банківської установи для банка має значення тільки сума зазначена в постанові.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Третя особа та її представник у судове засідання не прибули, представник третьої особи був повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, причини неявки суду не повідомили.
Суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, третьої особі і представника третьої особи.
Відповідно до ч.6 ст.71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України, суд прийшов до такого висновку.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби згідно з ч.3 ст.181 КАС України є відповідний орган державної виконавчої служби.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (із змінами і доповненнями) – (далі - Закон № 606).
Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі № 606, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону № 606).
Відповідно до ст.1 Закону № 606 завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 5 Закону № 606 визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону №606 встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ст.4 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно з ст.49 Закону № 606 у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону № 606.
Згідно із ст.50 Закону № 606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ст.55 Закону № 606 та Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, окрім інших винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах.
Судом встановлено, що ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2009 року, що набрала законної сили, задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Краснолуцького міського управління юстиції, якою державному виконавцю надано право при примусовому виконанні виконавчих написів № 1-1612 від 17.10.2000 року, № 1313 від 12.08.2002 року, № 1317 від 12.08.2002 року, № 1318 від 12.08.2002 року про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2, звертати стягнення на кошти ДП «Антрацит», що знаходяться на рахунках ДП «Антрацит», код 32226065, що знаходяться на рахунках боржника в установах банків на суму 3 332 124,20 грн. (аркуші справи 40-44).
Постановою від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області Лисицею Д.І. при примусовому виконанні виконавчих проваджень згідно виконавчих документів об'єднаних у зведене виконавче провадження № 13/1, а саме виконавчих написів нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000 року, № 1317 від 12.08.2002 року, № 1318 від 12.08.2002 року, № 1319 від 12.08.2002 року про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 коштів на загальну суму 3 332 124,20 грн., накладений арешт на грошові кошти ДП «Антрацит», що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн. (аркуш справи 7).
Згідно постанови від 06.12.2010 року № б/н стягненню підлягає сума боргу по виконавчим написам нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000 року, № 1317 від 12.08.2002 року, № 1318 від 12.08.2002 року, № 1319 від 12.08.2002 року про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 коштів на загальну суму 3 332 124,20 грн., та виконавчий збір у загальному розмірі 166 606,21 грн. згідно постанов про стягнення з боржника виконавчого збору б/н від 12.10.2007 року, б/н від 21.09.2002 року, б/н від 11.10.2002 року, б/н від 13.11.2003 року, витрати на проведення виконавчих дій у сумі - 355,00 грн.
З наданих відповідачем під час судового розгляду постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, а саме: від 21.09.2002 року № б/н на суму 31 557,32 грн., від 11.10.2002 року № б/н на суму 7 650,85 грн., від 12.10.2002 року № б/н на суму 14 039,56 грн. та 13.11.2003 року № б/н на суму 292 987,97 грн. вбачається, що стягненню підлягає виконавчий збір на загальну суму 346 235,70 грн., а не в сумі 166 606,21 грн., яка зазначена державним виконавцем в оскаржуваній постанові від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника (аркуші справи 7, 35-39).
Постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 23.11.2010 року було прийнято рішення про стягнення з боржника – ДП «Антрацит» витрат пов’язаних з проведенням виконавчих дій в сумі 355,00 грн. (аркуш справи 39).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем повністю доведена правомірність накладення арешту на грошові кошти боржника - державного підприємства «Антрацит» на суму 3 332 124,20 грн. та стягнення з боржника – ДП «Антрацит» витрат пов’язаних з проведенням виконавчих дій в сумі 355,00 грн.
Суми виконавчого збору в розмірі 166 606,21 грн, які включенні до постанови про арешт коштів боржника від 06.12.2010 № б/н, відповідач, у зазначеній сумі, наданими суду доказами не підтвердив, інших доказів, на підставі яких приймалось рішення, відповідач суду не надав.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про безпідставність включення відповідачем до постанови про арешт коштів боржника від 06.12.2010 № б/н суми - 166 606,21 грн. – виконавчий збір.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ні Законом № 606, ні Інструкцією про проведення виконавчих дій не надано прав (не визначено можливість) державному виконавцю застосовувати засоби стягнення передбачені для примусового виконання виконавчих документів у відношенні виконавчого збору та коштів виконавчого провадження.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по винесенню постанови від 06.12.2010 року №б/н про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ «Брокбізнесбанк» м. Луганську у сумі 3 499 085,41 грн., суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Дії відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області по винесенню постанови від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника в сумі 3 499 085,41 грн. узгоджуються з вимогами статей 5, 49, 50, 55 Закону № 606.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення відповідних дій, у даному випадку державного виконавця являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова від 06.12.2010 №б/н про арешт коштів боржника, саме вона має вплив на його права та обов’язки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав чи інтересів. З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Доводи представника позивача на необхідність скасування постанови про накладення арешту коштів боржника №б/н від 06.12.2010 року повністю, з посиланням на Інструкцію про проведення виконавчих дій, якою передбачено, що окрім суми зазначеної в постанові про арешт коштів, сума, на яку необхідно накласти арешт, не може бути визначена додатковими процесуальними документами (постановами суду), постанова про арешт коштів надходить до банківської установи та для банка має значення тільки сума зазначена в постанові, суд вважає обґрунтованими.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов державного підприємства "Антрацит" до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника, задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках № 26003119090410, № 26006019090410, МФО 304632 у ЛФАТ "Брокбізнесбанк" м. Луганську у сумі 3 499 085,41 (три мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч вісімдесят п'ять грн. сорок одна коп.) грн.
В решті позовних вимог державного підприємства "Антрацит" відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Антрацит» (ідентифікаційний код - 3222606) витрати зі сплати судового збору у розмірі 01,70 (одна грн. сімдесят коп.) грн.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 09 березня 2011 року.
СуддяА.А. Лагутін