Справа № 2а-204-1/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2009 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Кирилюк Г. М.

при секретарі Халпахчієвій Є.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання відмови щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії протиправною та зобов’язання вчинити відповідні дії, -

встановив:

01.12.2008 р. позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, в якому просить визнати дії відповідачів неправомірними. Також просить зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва подання про нарахування та виплату йому підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком протягом 2006-2008 років, а останнього - виплати підвищення до пенсії за вказаний період.

Посилається на ті підстави, що згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Проте, тільки з 01.01.2008 р. йому виплачується підвищення до пенсії у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком, що обмежує його права.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з урахуванням доповнень.

Просять зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати відповідне розпорядження про нарахування управлінням Пенсійного фонду в Святошинському районі м. Києва позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і в подальшому.

Пояснили, що у зв’язку з підпорядкованістю управління Пенсійного фонду в Святошинському районі м. Києва Головному управлінню Пенсійного фонду України, районне управління було позбавлено можливості самостійно, без відповідних розпоряджень та наказів, призначати та виплачувати позивачу вказане підвищення до пенсії.

Представники відповідачів, суб’єктів владних повноважень, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явилися.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України надіслав до суду письмову заяву з проханням слухати справу в його відсутність.

У відповідності до ч. 4 ст. 128 КАС України суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд, заслухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної допомоги.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено право таких громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Дію ст. 6 вказаного закону було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 p., який набув чинності з 01.01.2006 р.

Проте, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 p., який набув чинності з 01.04.2006 р., п. 17 ст. 77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни », запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Таким чином, право позивача на отримання підвищення було пов’язане з виконанням Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив відповідний порядок за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, підстав для задоволення позовних вимог в частині підвищення до пенсії за 2006 рік не має.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. також було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік, та відповідно до ст.. 111 Закону України « Про державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 р. підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується лише особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Судом встановлено, що з 01.01.2008 р. позивачу виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни враховуючи механізм реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" врегульований шляхом внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яке є обов’язковим для виконання.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними,

втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Згідно ч.2, З ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державною у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 %, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст28 Закону України» про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком на наявному у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v.Home Office (Cace 41|74 van Duyn v.Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

За таких підстав суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідача управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії протиправною та зобов’язання останнього нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р. до 31 грудня 2008 р.

Суд задовольняє позовні вимоги за вказані періоди, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач не наполягав на застосуванні строків позовної давності.

Позовні вимоги в частині зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України надати письмове подання до управління Пенсійного фонду в

Святошинському районі м. Києва про підстави нарахування та виплати підвищення до пенсії не підлягають задоволенню. Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку саме в управлінні Пенсійного фонду в Святошинському районі м. Києва і обов’язок призначення та здійснення виплат, які є предметом даного спору, покладено саме на нього. При виконанні своїх обов’язків вказаний відповідач повинен діяти у відповідності до Конституції та законів України.

Не підлягають задоволенню також позовні вимоги щодо зобов’язання нараховувати позивачу і в подальшому підвищення до пенсії, як дитині війни, оскільки судовому захисту підлягає право, яке порушено, або не визнається на час розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 9, 69-71, 94, 97, 100, ч. 4 ст. 128, ст. ст. 158-163 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києві щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києві здійснити перерахунок щомісячної надбавки до пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 р. до 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат за цей період.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.