ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/1071/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області
до: громадянина Узбекистану ОСОБА_2
про: примусове видворення за межі України
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Ленінський РВ ВМУ УМВС України із позовною заявою до громадянина Узбекистану - ОСОБА_2 про примусове видворення його за межі України.
Громадянин Узбекистану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну з гостьовою метою, однак перебуваючи на території України змінив статус свого перебування, здійснюючи торгівельну діяльність на ринках м. Вінниці та Полтавської області.
Так, громадянин Узбекистану ОСОБА_2 був виявлений працівниками СГІРФО Ленінського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області, внаслідок чого рішенням від 27.12.2010р. був видворений за межі України. У свою чергу, громадянин ОСОБА_2 рішення не виконав, натомість змінив місце проживання, переїхавши до м. Вінниці, де при проведенні заходів на протидію нелегальній міграції був виявлений співробітниками СГІРФО Ленінського РВ ВМУ УВМС України у Вінницькій області.
У судове засідання представник позивача не з’явився, але надав суду клопотання від 10.03.2011 року (вх. №6226), про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.
Відповідач в судове засідання не з`явився, проте надав клопотання від 10.03.2011 року (вх. №6227), в якому позовні вимоги стосовно примусового видворення за межі України визнає повністю та просить розглянути справу без його участі.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, суд, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, визнав можливим проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Громадянин Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. прибув в Україну 24 жовтня 2010 року через контрольно-пропускний пункт “Сімферополь” із гостьовою метою.
Перебуваючи на території України, відповідач змінив статус свого перебування займаючись торгівельною діяльністю на ринках м. Вінниці та Полтавської області.
За допущене адміністративне правопорушення, передбачене ст.159 КУпАП, працівниками Зінківського РВ УМВС України у Полтавській області складено адміністративний протокол та накладено стягнення у вигляді сплати штрафу у розмірі 17 грн., яке ОСОБА_2 виконав. Згодом, громадянин Узбекистану ОСОБА_2 був виявлений працівниками СГІРФО Ленінського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області, внаслідок чого рішенням начальника Ленінського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області від 27.12.2010р. він був видворений за межі України із забороною подальшого в'їзду в Україну терміном на 6 місяців. Вищезазначене рішення ОСОБА_2 у добровільному порядку до 30.12.2010р. виконано не було.
Рішення мотивовано, зокрема, тим, що у визначений термін особа територію України не залишила та на даний час перебуває на нелегальному становищі в Україні; офіційно не працює; дозвіл на працевлаштування в Україні відсутній. Власного житла, приймаючої сторони, законних джерел існування в Україні в цілому та у м. Вінниці, зокрема, не виявлено. У шлюбі з громадянкою України не перебуває, ніхто з його близьких родичів не є громадянином України.
ОСОБА_2 не використав свого права на оскарження рішення про його примусове видворення, а також не виконав його в добровільному порядку, натомість змінив місце проживання, переїхавши до м. Вінниці.
При проведенні заходів на протидію нелегальній міграції, ОСОБА_2 був виявлений у м. Вінниці співробітниками СГІРФО Ленінського РВ ВМУ УВМС України у Вінницькій області.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі - Закон №3929), стаття 1 якого зазначає, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.
Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Наявність прав іноземців прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, а саме: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
За наявності інших вище перелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Частиною восьмою статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Такі спори, відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), відносяться до компетенції адміністративних судів.
Примусове видворення здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду.
Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (ч. 5 ст. 32 Закону №3929).
Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення з України.
Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв’язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду або є обґрунтовані підстави вважати, що він буде ухилятися від добровільного виїзду, рішення про затримання і примусове видворення може ухвалювати суд.
Рішення начальника Ленінського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області від 27 грудня 2010 року про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано, фактично по причині небажання покидати Україну. При цьому, зазначене рішення, як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем не оскаржено.
Оцінюючи клопотання відповідача про визнання позову у повному обсязі суд виходить з наступного.
Частиною 3 ст. 136 КАС України передбачено, що судове рішення у зв’язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 112 КАС України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. Згідно з частиною 4 цієї статті суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов висновку, що клопотання базується на дійсних обставинах, що підтверджуються відповідними доказами, а визнання позову не суперечить закону, не порушує нічиї права, свободи або інтереси.
Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Таким чином, зважаючи на відсутність приймаючої сторони, джерел доходу, законних підстав для перебування на території України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, більше того, визнаються відповідачем, а отже підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 112, 128,136, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, Законом України “Про міліцію”, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Видворити в примусовому порядку за межі України громадянина Узбекистану
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.
Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки визначені ст. 186 КАС України.
Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Суддя /підпис/ Вільчинський Олександр Ванадійович
З оригіналом згідно
Суддя _______________
Секретар ____________