Справа  № 2-81/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 березня 2011 року  Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

               головуючого судді – Баннікової Н.В.

 при секретарі – Івановій Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі  цивільну  справу за позовом ОСОБА_1   до Ізмаїльського міського відділу Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в  Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних  вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої  внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

                                                                ВСТАНОВИВ:

          У  лютому 2010 р.  позивач  звернувся  до суду з позовом до Ізмаїльського міського відділу Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в  Одеській області (далі- Ізмаїльський МВ ГУМВС України в Одеській області) та ОСОБА_2  про відшкодування  матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка сталась  04.07.2009 р. о 14 год. з  вини  водія  автомобіля ВАЗ – 21103, д/н НОМЕР_1 - ОСОБА_2,  який перебував із  Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській  області – володільцем  джерела  підвищеної   небезпеки,  у   трудових  відносинах.  Внаслідок  ДТП  було пошкоджено належний позивачу автомобіль,  чим  завдано позивачу матеріальні збитки в розмірі  13 011,17 грн. Крім того він зазнав додаткові витрати, які складаються з: витрат, пов’язаних з придбанням матеріалів для автомобілю, проведенням  ремонтних робіт  в сумі 21 511,15 грн.  та проведенням авто-товарознавчого дослідження в сумі 500 грн., матеріальних витрат на відправлення поштової кореспонденції на суму 31,72 грн. Всього  позивачу було завдано матеріальні збитки на загальну суму 32 670,40 грн.  Позивачу також  просив відшкодувати  і моральну шкоду в сумі 2 000 грн., яка полягає в тому, що він пережив сильні душевні страждання та емоційний стрес за своє життя в момент ДТП, вирішенням питань, пов’язаних з ДТП та поновлення свого психічного стану.  Крім того просив стягнути судові витрати: 2 500 грн. - за надання правової допомоги, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової  справи.

          У процесі розгляду справи за заявою позивача неодноразово відбувалась зміна відповідача, змінював позивач і розмір позовних вимог. Остаточно позивач просив суд стягнути з  Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області матеріальну шкоду в розмірі 15 926,89 грн. (13 011,17 грн., 500 грн., 31,72 грн. та 2 384 грн.) , моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. та судові витрати: 2 500 грн. - за надання правової допомоги, а також  судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової  справи (а.с. 99, 167-168).

          Відповідач в судове засідання не зв’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, повідомлень про причини  неприбуття від нього не надходило. Надав до суду заперечення відповідно до яких позовні вимоги не визнає, оскільки єдиним джерелом фінансування діяльності  Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області  є кошти державного бюджету, а економічною класифікацією видатків вказаного органу не передбачено коштів  на відшкодування матеріальної та моральної шкоди,  тому в Ізмаїльському міському відділі відсутня можливість компенсувати позивачу матеріальну та моральну шкоду.

не передбачають витрати на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.          Третя  особа, яка  не  заявляє  самостійних  вимог  щодо   предмета  спору – ОСОБА_2,  до постановлення судом заочного рішення по справі  в  судовому засіданні підтверджував, що ДТП    04.07.2009 року сталося з його вини,  що він під час ДТП був працівником  Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області  та виконував трудові обов’язки, за порушення був притягнутий до адміністративної відповідальності, заявляв клопотання  про призначення   автотоварознавчої  експертизи, але в подальшому його не підтримав, правильність  розрахунку  висновку № 266 від 21.07.2009 р. не оспорював. 18.03.2011 р. в судовому засіданні зазначив, що винним себе у скоєнні ДТП не визнає, однак, постанову  Ізмаїльського  міскрайонного суду Одеської  області  від 14 липня 2009 року  про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржував, власної думки щодо заявлених позовних вимог не має.

          Вислухавши  пояснення  представника позивача, який брав участь у справі  і  як представник,  і як особа, яка  надає  правову допомогу,  третю  особу,  дослідивши  матеріали  справи, суд  приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          В  судовому  засіданні  встановлено, що  04.07.2009 року о 14,00  год. в м. Ізмаїлі ОСОБА_2,  при  керуванні  автомобілем   «ВАЗ 21 103»,   д/н НОМЕР_1,  здійснюючи  поворот на ліво при   виїзді  зі  сторони  вул. І. Франка на пр-кт Леніна,  не надав перевагу  автомобілю «Тайота Карина», д/н НОМЕР_2,  під керуванням  позивача, що  рухався у зустрічному напрямку, внаслідок  чого транспортні засоби отримали механічні  пошкодження.

Згідно  постанові  Ізмаїльського  міськрайонного  суду  Одеської області  від 14.07.2009 р. ОСОБА_2  визнано винним у вчиненні  правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,  та  накладено стягнення у виді штрафу в сумі  340 грн. (а.с.10).

          Відповідно  довідкам   Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області  №№ 55/9-306-61, 55/9вх68/3661,  55/9-306-133   від  08.04, 12.04, 08.06.2010 р.  та  наказу Головного Управління МВС України в Одеській області № 621 о/с від 20.11.2008 р.   04.07.2009 р. – на день вчинення адміністративного правопорушення, прапорщик міліції ОСОБА_2  проходив службу  в  Ізмаїльському  МВ ГУМВС України в Одеській області  на посаді міліціонера – водія  Кам’янського селищного відділення  міліції  Ізмаїльського  МВ ГУМВС України в Одеській області  (а.с. 33-35, 52).

          За  договором  від 01.10.2006 р.  автомобіль «ВАЗ-21103», д/н НОМЕР_1  Управлінням МВС України в Одеській області  з правами та обов’язками  щодо утримання, зберігання та матеріальної відповідальності перед третіми особами  передано в  оперативне управління  для експлуатації   до Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області. Договір станом на 04.07.2009 р. був  дійсним, сторонами не розірваний (а.с.82-85).

          Власником  автомобілю  «Тайота Карина», 1995 року випуску, д/н НОМЕР_2, є позивач – ОСОБА_1  (а.с.15).

          Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди у відповідності до ч.3  ст.386 ЦК України.    

          Відповідно до положень ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями  чи бездіяльністю  особистим  немайновим  правам  фізичної або юридичної  особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується  в повному  обсязі особою, яка її завдала.    

          Згідно з ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану  їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.    

          Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана  джерелом  підвищеної  небезпеки, відшкодовується  особою, яка на відповідній правовій  підставі  (право власності, інше речове право, договір  підряду, оренди  тощо)   володіє  транспортним засобом.    

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.    

          Зокрема, згідно з ч.1, 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.    

          Статтею 57 ЦПК України  визначено, що  доказами є будь-які фактичні дані, на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги  і  заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.    

          Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж  Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.    

          Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.    

          Відповідно до частин 4,5 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», яка має рекомендаційний характер,  висновок експертизи може бути доказом у справі  лише  в  тому разі,  коли  експертиза  була  проведена  на  підставі ухвали суду відповідними  судово-експертними  установами.  Як   експерт   може залучатися  особа,  яка  відповідає вимогам,  установленим Законом України  "Про  судову  експертизу",  і  внесена  до Державного реєстру атестованих судових експертів.              У разі коли висновок експертизи наданий стороною  як  додаток до позовної заяви,  тобто  проведений  відповідною  експертною установою за її клопотанням чи  клопотанням  її  представника,  то такий  висновок  може розцінюватися лише як письмовий доказ,  який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній  оцінці.    

          Так, згідно  висновку  експертного  автотоварознавчого дослідження по визначенню матеріальної шкоди, завданої володільцю транспортного засобу  «Тайота Карина», д/н НОМЕР_2,  № 266  від 21.07.2009 р., який суд розцінює як письмовий доказ,  розмір матеріальної шкоди становить 13 011,17 грн. (а.с.65-79). Вартість по проведенню автотоварознавчого дослідження складає 500 грн.,  матеріальні витрати  на відправлення поштової кореспонденції  - 31,72 грн. (а.с. 5, 5»а»).  

          При цьому, як встановлено п.2.4 та Розділом VIII  Методики товарознавчої експертизи  та оцінки колісних транспортних  засобів, затвердженої  наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України  від  4.11.2003 р. № 142/5/2092, із відповідними змінами, вартість матеріального збитку  (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісних транспортних засобів (далі – КТЗ), з урахуванням  фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Визначення вартості матеріального збитку, завданого  власнику КТЗ складається  з суми вартості ремонтно-відновлювальних робіт, вартості необхідних для ремонту матеріалів, вартості нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, величини втрати товарної вартості. До вартості матеріального збитку, який визначається під час оцінки, не включаються  витрати власника КТЗ, пов’язані  з транспортуванням, зберіганням КТЗ, оплатою за експертні дослідження, поштовими витратами, з викликом сторін для технічного огляду КТЗ та іншими витратами.

          Крім того, ч.2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

          Беручи  до  уваги  наведене,  на підставі  вищезазначених вимог закону, суд приходить до висновку про те, що саме відповідач - Ізмаїльський МВ ГУМВС України в Одеській області  повинен відшкодувати власнику автомобіля позивачу  ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду, яка складається  з 13 011,17 грн.,  на підставі письмового доказу - висновку автотоварознавчого дослідження № 266 від 21.07.2009 р.

          Вартість  додаткових матеріалів, закуплених у ФОП ОСОБА_4 особою ОСОБА_5 за  закупочним  актом  № 170  від 10.08.2009 р. (а.с.11-13),  суд не відносить до матеріальної шкоди, завданої  безпосередньо позивачу ОСОБА_1, і тому  не вважає це належним доказом у відповідності до ст. 58 ЦПК України, тобто таким, що містить інформацію щодо предмета доказування,  як  і не може віднести до матеріальної шкоди або до судових витрат  витрати на повідомлення телеграмою  ОСОБА_2 про час проведення експертизи, як такі, що не передбачені ст. 79 ЦПК України і не є витратами, пов’язаними з розглядом судової  справи,   а  тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 1167 ЦК України.    

          На підставі зазначеного суд вважає, що  позивачу  також спричинено і моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд, враховуючи викладені в позовній заяві  ряд  конкретних  обставин, що дійсно свідчать про негативні моральні відчуття позивача, під час ДТП, та тих, що  пов’язані з  ДТП,  приходить до висновку,  що   розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку  має бути сума  в  500  гривень, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.    

          Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 79, ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені  і витрати на правову допомогу.

Проте  постановою Кабінету Міністрів України від 27.04. 2006 року № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справ (пункт 1 додатку).  Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З  урахуванням наданих  позивачем доказів у підтвердження вимог, передбачених ч.1 ст. 56 ЦПК України  (а.с. 7,8,80, 112, 113), встановленими Законами України «Про державний бюджет на 2010 рік», «Про державний бюджет на 2011 рік»  розмірами  мінімальних заробітних  плат, які становлять у 2010 році: з  січня – 869 грн., з квітня – 884 грн., з липня – 888 грн., з жовтня – 907 грн., з грудня – 922 грн., у 2011 році: з січня -941 грн., враховуючи, час, що було  витрачено  на підготовку подачі  до суду  позову, клопотань та на здійснення інших прав передбачених ч.2 ст. 56 ЦПК України  (у  2010 році:  23.02.2010 – 4 год., 30.03 та 21.04 – 30 хв., 13.05 – 50 хв., 07.06 – 40 хв., 24.06 – 1 год.10 хв., 16.07 – 20 хв., 22.09. – 30 хв., 01.10. – 20 хв., 13.10., 22.10 - 15 хв., 22.11. – 20 хв., 09.12. – 24 хв. 14.12. - 20 хв., 21.01.2011 р. – 1 год. 9 хв., 04, 11 та 18.03.2011 р.- 1 год.26 хв.),  пропорційності задоволення  позовних вимог, з урахуванням п.10 ч.1 ст. 80 ЦПК України,  з  відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем  судовий  збір в розмірі  132,22 грн. (130,09+2,2), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі  90,44 грн., та витрати на правову  допомогу  в сумі  2 070 грн. а всього судові витрати в розмірі 2292,66 грн.    

          Враховуючи  вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 56, 60, 61, 79, 80, 83, 88, 209, 218, 212-215ЦПК України, ст. ст. 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України,-

                                                              ВИРІШИВ:

                Позов  ОСОБА_1   до  Ізмаїльського міського відділу Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в  Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних  вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,   задовольнити   частково.

Стягнути з Ізмаїльського міського відділу Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в  Одеській області  на користь  ОСОБА_1    на відшкодування  матеріальної шкоди - 13 011,17 грн., на відшкодування  моральної  шкоди – 500 грн.  та судові витрати в розмірі 2292,66 грн., з них:  судовий  збір в розмірі  132,22 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі  90,44 грн., та витрати на правову допомогу  в сумі  2070  грн., а усього – 15 803,83 (п’ятнадцять тис. вісімсот три грн. вісімдесят три коп.) грн.

          В іншій частині в задоволенні позовних вимог  - відмовити.    

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана  протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії  цього рішення.

Суддя: