Справа № 22-ц -3844/ 2006 року Категорія: договор позики

Головуючий 1 інст. - Федосенко В.В. Доповідач - Котелевець А.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 серпня 2006 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -  Котелевець А.В.,

суддів -  Кіпенко І.С., Солодкова А.А., при секретарі - Половецькій А.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2005 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач вказав, що 29 квітня 2002 року він позичив відповідачу гроші в сумі 6 500 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 15 травня 2002 року. Оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовляється повернути позичені кошти, просив стягнути на його користь 35 100 грн. боргу /суму, еквівалентну 6 500 доларам США/, З 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у сумі 51 грн. 00 коп.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2005 року позов задоволений частково.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнута сума боргу та судових витрат у розмірі 32 876 грн. 00 коп., а на користь держави - державне мито у сумі 277 грн. 00 коп.

В задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд. При цьому, зокрема зазначає, що суд безпідставно не задовольнив його клопотання про виклик і допит свідків на підтвердження факту повернення боргу позивачу, а також не витребував документи на підтвердження фінансової спроможності позивача щодо надання суми у розмірі 6 500 доларів США.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, але неправильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, їх регулюючий.

До правовідносин, що виникли між сторонами по справі, суд застосував норми Цивільного кодексу України 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року. Разом з тим, відповідно до пунктів 4, 9 «Прикінцевих та перехідних положень» цього Кодексу, він застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання  ним  чинності.  До договорів,  що  були укладені  до   1   січня  2004  року  і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Оскільки договір позики був укладений на строк з 29 квітня по 15 травня 2002 року, судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції щодо застосування норм Цивільного кодексу України 2003 року змінити.

Відповідно до ст. 153 ЦК України, що діяла на час спірних правовідносин, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Стаття 374 ЦК України, що діяла на час спірних правовідносин, визначає договір позики як договір, за яким одна сторона /позикодавець/ передає другій стороні /позичальникові/ у власність /оперативне управління/ гроші або речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами мав місце факт передачі ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошей у сумі 6 500 доларів США, що стверджується відповідною розпискою на а.с. 24.

Надана позивачем як доказ договору позики розписка від 29 квітня 2002 року містить усі зазначені у ст. 374 ЦК України умови, зокрема про отримання грошей із зобов'язанням їх повернути.

Доказів того, що відповідач повернув запозичені гроші ОСОБА_2, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції. При цьому сам відповідач у суді апеляційної інстанції пояснив, що не звертався до правоохоронних органів з приводу надання розписки і незаконності дій з боку позивача щодо її написання.

Тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу з урахуванням курсу долару на час постановлення рішення та судових витрат.

Посиланням в апеляційній скарзі на необхідність виклику свідків щодо підтвердження факту повернення боргу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно з вимогами ч. 2 ст. 376 ЦК України, що діяла на час спірних правовідносин, у тих випадках, коли договір позики повинен бути здійснений у письмовій формі /стаття 375 цього Кодексу/, оспорювання його за безкоштовності шляхом показань свідків не допускається, за виключенням випадків кримінальних діянь.

Керуючись ст. ст. 303, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314, 316, 317319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2005 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на норми Цивільного кодексу України 2003 року.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді