№2-а-3996/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09 березня 2011 року        Торезький міський суд Донецької області в складі :

головуючої-судді                                                       Чапланової О.М.

при секретарі                                                             Кононенко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі адміністративну справу за адміністративним   позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради, третя особа –Головне управління державного казначейства України  у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити виплату  недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2010 рік, -

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області (УПСЗН), третя особа –Головне управління державного казначейства України  у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити виплату  недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2010 рік. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона, як  інвалід 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в УПСЗН Торезької міської ради. На підставі ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” вона має право на одержання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. 19.01.2011 р. УПСЗН виплатило їй допомогу на оздоровлення  за 2010 р. у розмірі 90 грн., який грунтується на розмірі, встановленому ПКМУ № 562 від 12.07.2005 р. Доплатити різницю відповідач відмовляється.

Позивач просить визнати протиправною відмову УПСЗН Торезької міської ради у виплаті їй щорічної  допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”,  за 2010 рік. Зобов’язати УПСЗН здійснити їй виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 р. в сумі 3674 грн.

     Сторони, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

      За ухвалою суду розгляд справи здійснено у відсутності сторін.

      Дослідивши матеріали справи, судом  фактично встановлено, що позивачка є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи (а.с.5-6), у зв'язку з чим відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох   мінімальних заробітних плат.

      Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради  нарахувало позивачці щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 р. в розмірі 90 грн., у розмірі, встановленому ПКМУ від 12.07.2005 р. № 562  «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи». 19.01.2011 р. позивачці виплачено допомогу на оздоровлення за 2010 рік в сумі 90 грн. (а.с.4).

     Відповідач надав суду письмові заперечення на позов згідно яких не визнає заявлені позивачкою позовні вимоги, вважає, що згідно із ст.62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991року №796-Х11 роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (КМУ), рішення якого є обов’язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади. На підставі ст.117 Конституцій України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання, тому всі виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених ПКМУ. Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією вказаного Закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно із ч.2 ст.95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

       Ст. 70 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Вказана стаття не визнана неконституційною. Тобто відсутні законодавчі підстави для перерахунку та виплати окремих компенсацій відповідно до розмірів, визначених Законом. На період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір одноразової компенсації. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Загальноприйнятим є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.           

     Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірі, встановленому Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 р.  «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що  розмір допомоги інвалідам 3 групи складає –90 грн. Тому позивачці нараховано та виплачено допомогу на оздоровлення:   за 2010 р. у сумі 90 грн. Заборгованості з вказаних виплат немає. Просить позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має  право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України).

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 7 Бюджетного Кодексу України  одним з принципов бюджетної системи Украины вказано принцип справедливісті розподілу суспільного багатства між громадянами.

           Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

           Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

         Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.

           Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.               

        Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи»установлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі і, зокрема для інвалідів 3 групи,  починаючи з 2005 р. в розмірі 90 грн.

       22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема  п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в наступній редакції:  «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».  

Конституційний Суд України відзначив, що у Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст. 95). Держава відповідальна  перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти  мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8).    

Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України,  Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст.. 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст.. 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України  визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).

У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).         

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними.      

Конституція України у ст. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок –скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані  неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність.

     Згідно із ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього  Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

     Згідно із Положенням «Про Державне Казначейство України», затвердженим ПКМУ від 21.12.2005 р. за № 1232, основним завданням казначейства є забезпечення казначейського обслуговування Державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського розрахунку, що серед іншого передбачає розрахунково-касове обслуговування і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями.

     Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, суд виходить з того, що визначений Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили –Закон. Нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення позивачу здійснювалась УПСЗН у розмірі значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який визначається на момент виплати та становив:

           - щодо виплат за 2010 рік визначається станом на 19.01.2011 р., на час здійснення виплати, - 941 грн.

          За таких обставин та з  урахуванням отриманої позивачкою суми у 2010  році, та розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати позивачці допомоги,  на користь позивачці підлягає стягненню:       

-          за 2010 рік : 941грн.х4 - 90 грн.  =  3674 грн.

      Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання  відповідача на те, що для розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ  № 562. В цієї постанові закріплено конкретні розмірі допомоги, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової допомоги залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 562. Тому застосовувати ці постанови не можна.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи: реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.

Керуючись: ст.22 «Загальної Декларації прав людини», ст.8,9,16,19,22,46,50,55 Конституції  України, ст.1,13,48,62,63,70 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ЗУ «Про державний бюджет на 2011 рік»,  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.1,2,4,5,6,9,10,11,14,15,17,23,48,58,60,69-71,79, 86,87,94,98,104,105,111,112,114,121,158,159,160,161,162, 163,185,186,254 КАС України, суд

       П О С Т А Н О В И В :

     Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради, третя особа –Головне управління державного казначейства України  у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити виплату  недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2010 рік задовольнити.

      Визнати протиправною відмову УПСЗН Торезької міської ради у виплаті ОСОБА_2  щорічної  допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, за 2010 рік.

      Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області здійснити виплату ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1,   іпн НОМЕР_1, недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за   2010 рік в сумі 3674 грн.

      Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

      Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя           О. М. Чапланова