КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-1721/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"02" березня 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
при секретарі Ломановій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма», Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним договором,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Державна податкова інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі ДПІ у Голосіївському районі, позивач) звернулася до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів у розмірі 5007800 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма»(далі ТОВ «Комерційний банк «Арма») отриманих за договором № Т101-02/06 від 17.11.2006 року та стягнення в дохід держави з TOB «Арма Факторинг», вартість отриманих за договором № Т101-02/06 від 17.11.2006 року векселів в сумі 5007800 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2010 року у задоволені позову ДПІ у Голосіївському районі відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В порядку ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так як апелянтом оскаржується постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову в зв’язку з пропуском строків звернення до суду , то суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду тільки в частині вимог заявлених в апеляційній скарзі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем була проведена виїзна планова документальна перевірка TOB «Комерційний банк «Арма»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2006 року по 30.06.2008 року, за результатами якої складений акт від 12.12.2008 року № 563/1 -22-01 -26379729.
Перевіркою встановлено, що між TOB «Комерційний банк «Арма»та TOB «Арма Факторинг»був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № Т 101-02/06 від 17.11.2006 року (далі договір № Т 101 -02/06 від 17.11.2006 року), предметом якого є цінні папери - векселі у кількості чотирьох штук, загальною номінальною вартістю 5014515 грн. Емітентом зазначених векселів є Приватне підприємство «Валмид», яке було визнано банкрутом відповідно до рішення Господарського суду від 08.11.2006 року.
За таких обставин позивач вважає, що TOB «Комерційний банк «Арма»не були додержані вимоги частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а укладений договір є нікчемним в силу закону. Крім того, у відповідача були відсутні законні підстави для оподаткування операції продажу векселів за договором № Т 101-02/06 від 17.11.2006 року на підставі п. 7.6. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та порушено п. 1.32 ст. 1 зазначеного Закону.
За результатами проведеної перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000472201/0 від 19.12.2008 року, яким визначено загальну суму податкового зобов'язання, що визначено на підставі, перевірки у розмірі 5302806 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем пропущено термін звернення до суду з вказаною позивної заявою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав вважати договір №. Т 101-02/06 від 17.11.2006 року нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.
Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.
Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.
Стосовно строків на звернення до суду колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до ст. 238 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 240 Господарського кодексу України, прибуток (дохід), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в дохід відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Отже, при вирішенні даної справи слід враховувати саме строки передбаченні Господарським кодексом України для застосування чи не застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Виходячи з положень статті 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік із дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Постановою Верховного Суду України від 25.03.2008 року встановлено, що порушення правил здійснення господарської діяльності є триваючим правопорушенням.
Оскільки договір за яким позивач просить застосувати адміністративного господарські санкцій, був укладений 17 листопада 2006 року, то позивач звернувся до суду з позовом 17 лютого 2009 року пропустив строки звернення до суду передбачені ст.250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позов.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 березня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
І.Й.Петрик
Повний текст ухвали виготовлений 09 березня 2011 року.