КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-2/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Пізняхівський Ф.М.

Суддя-доповідач:  Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"02" березня 2011 р.                                                                                                 м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

                                          головуючого –судді Земляної Г.В.

                                          суддів                         Парінова А.Б., Петрика І.Й.

                                          при секретарі            Ломановій Ю.В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_20, якій діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Святошинського районного суду м.Києва від 11 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Печерського районного суду м. Києва, Територіального Управліня Державної Судової Адміністрації в м. Києві, відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві, Печерського Районного управління головного управління МВС України в м. Києві, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», ОСОБА_20, ОСОБА_5, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор», Державне казначейство України про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання ухвали суду протиправною, зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної та моральної шкоди; за позовом ОСОБА_5 до Печерського районного суду м. Києва, Територіального Управліня Державної Судової Адміністрації в м. Києві, відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві, Печерського Районного управління Головного управління МВС України в м. Києві, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», ОСОБА_20, ОСОБА_3, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор», Державне казначейство України про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної та моральної шкоди; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське»до Печерського районного суду м. Києва, 3-тя особа: ОСОБА_5, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор», Державне казначейство України про зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

                                                                В С Т А Н О В И В:

          Позивач ОСОБА_3 до Печерського районного суду м. Києва, Територіального Управліня Державної Судової Адміністрації в м. Києві, відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві, Печерського Районного управління головного управління МВС України в м. Києві, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське»остаточно вточнивши позовні вимоги звернулася до суду з позовом та просив:

-          визнати протиправною ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 11 серпня 2005 року;

-          стягнути з Печерського районного суду міста Києва на мою користь суму в розмірі 10000 гривень моральної шкоди ;

-          зобов'язати Печерський районний Суду міста Києва утриматись в майбутньому обмежувати моє право на користування та розпорядження майном позивача шляхом винесення неправомірних ухвал, які б перешкоджали підприємницькій діяльності, яка пов'язана з підвальним приміщенням в АДРЕСА_2 по позовах, які б прямо чи побічно оспорювали законність придбання чи користування підвальним приміщенням в АДРЕСА_2, оскільки законність придбання приміщення і й користування підтверджена Рішенням Печерського районного Суду міста Києва 23 жовтня 2003 року;

-          стягнути з відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві на мою користь суму у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди, визнавши протиправними дії та бездіяльність ДВС, яка не вживає заходів для реального виконання Ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 08 червня 2007 року і не забезпечує безперешкодний прохід мені та представникам TOB «Миколаївське»до підвального приміщення в АДРЕСА_2;

-          стягнути з Печерського районного управління ГУ МВС України в м. Києві суму, у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди на мою користь, визнавши протиправним дії працівників міліції, які перешкоджали мені та представникам TOB «Миколаївське»в їх проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2, яке належить TOB «Миколаївське»на підставі Свідоцтва про право на власність з 2001 року;

-          зобов'язати працівників міліції не чинити перешкоди мені, власникам, працівникам та представникам TOB «Миколаївське»при проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2, заборонивши виставляти пост міліції в подвір'ї АДРЕСА_2, оскільки це не передбачено чинним законодавством і демонструє однобокість міліції, яка зайняла позицію мешканців АДРЕСА_2, яких зобов'язано не чинити перешкоди.

      Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Печерського районного суду м. Києва, Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в м. Києві, відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві, Печерського Районного управління Головного управління МВС України в м. Києві, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», ОСОБА_20, ОСОБА_3, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор», Державне казначейство України та просив:

-          визнати протиправною ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 11 серпня 2005 року;

-          стягнути з Печерського районного суду міста Києва на мою користь суму в розмірі 10000 гривень моральної шкоди ;

-          зобов'язати Печерський районний Суду міста Києва утриматись в майбутньому обмежувати моє право на користування та розпорядження майном позивача шляхом винесення неправомірних ухвал, які б перешкоджали підприємницькій діяльності, яка пов'язана з підвальним приміщенням в АДРЕСА_2 по позовах, які б прямо чи побічно оспорювали законність придбання чи користування підвальним приміщенням в АДРЕСА_2, оскільки законність придбання приміщення і й користування підтверджена Рішенням Печерського районного Суду міста Києва 23 жовтня 2003 року;

-          стягнути з відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві на мою користь суму у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди, визнавши протиправними дії та бездіяльність ДВС, яка не вживає заходів для реального виконання Ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 08 червня 2007 року і не забезпечує безперешкодний прохід мені та представникам TOB «Миколаївське»до підвального приміщення в АДРЕСА_2;

-          стягнути з Печерського районного управління ГУ МВС України в м. Києві суму, у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди на мою користь, визнавши протиправним дії працівників міліції, які перешкоджали мені та представникам TOB «Миколаївське»в їх проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2, яке належить TOB «Миколаївське»на підставі Свідоцтва про право на власність з 2001 року;

-          зобов'язати працівників міліції не чинити перешкоди мені, власникам, працівникам та представникам TOB «Миколаївське»при проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2, заборонивши виставляти пост міліції в подвір'ї АДРЕСА_2, оскільки це не передбачено чинним законодавством і демонструє однобокість міліції, яка зайняла позицію мешканців АДРЕСА_2, яких зобов'язано не чинити перешкоди.

      Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївське»звернулося до суду з позовом до Печерського районного суду м. Києва, третя особа: ОСОБА_5, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор», Державне казначейство України та просило:

    - стягнути з Печерського районного Суду міста Києва на користь TOB «Миколаївське»суму у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди;

    - зобов'язати Печерський районний Суду міста Києва утриматись в майбутньому обмежувати право TOB «Миколаївське»на користування та розпорядження своїм майном шляхом винесення неправомірних ухвал, які б перешкоджали його підприємницькій діяльності, яка пов'язана з підвальним приміщенням в АДРЕСА_2 по позовах, які б прямо чи побічно оспорювали законність придбання чи користування підвальним приміщенням в АДРЕСА_2, оскільки законність придбання приміщення і його користування підтверджена Рішенням Печерського районного Суду міста Києва від 23 жовтня 2003 року.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2006 року вищезазначені позовні заяви об’єднанні в одне провадження.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням Піскун С.О., якій діяв від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду -  зміні в мотивувальній частині з таких підстав.

      Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

      Так,  судом  першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є учасниками TOB «Миколаївське», що стверджується Статутом вказаного товариства.

       ТОВ «Миколаївське»на підставі договору купівлі-продажу перейшло у власність нежитлове приміщення площею 231,7 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

       Ухвалою судді Печерського районного суду від 11 серпня 2005 року було заборонено ТОВ «Миколаївське»проводити будь-які роботи по ремонту та реконструкції підвального приміщення житлового будинку АДРЕСА_2.

        Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачів прийшов до висновку про їх безпідставність та необґрунтованість.

Судова колегія знаходить вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проте при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що свідчить про необхідність зміни постанови, зокрема, викладення мотивувальної частини рішення наступним чином.

        Щодо позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та ТОВ «Миколаївське»про визнати протиправною ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 11 серпня 2005 року і зобов'язання Печерський районний Суду міста Києва утриматись в майбутньому обмежувати право на користування та розпорядження майном позивача шляхом винесення неправомірних ухвал, які б перешкоджали підприємницькій діяльності, яка пов'язана з підвальним приміщенням в АДРЕСА_2 по позовах, які б прямо чи побічно оспорювали законність придбання чи користування підвальним приміщенням в АДРЕСА_2 колегія суддів зазначає наступне:

       Статтею 104 КАС України визначено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 4.2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 року визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Відповідно до ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскарженні лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя є процесуальними та не є управлінськими, тому вимога позивача, щодо утримання від прийняття у подальшому процесуальних документів безпідставна..   

Статтею 12 Закону України від 15.12.92 N 2862-XII "Про статус суддів" визначено, що будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Як наголошується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 "Про незалежність судової влади", гарантії незалежності і недоторканості суддів як носіїв судової влади і самостійності суддів як судових органів визначені Конституцією і законами України, зокрема, Законами України від 7 лютого 2002 року N 3018-iii "Про судоустрій України" і від 15 грудня 1992 року N 2862-xii "Про статус суддів". Такими гарантіями, зокрема, є: здійснення правосуддя виняткове судами; особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності і звільнення суддів; здійснення правосуддя згідно встановленої законом процедури; таємниця ухвалення судового рішення і заборона її розголошування; обов'язковість судового рішення; недопустимість втручання в здійснення правосуддя, впливи на суд або суддів яким-небудь чином, неповага до суду і встановлення відповідальності за таку діяльність. особливий порядок фінансування і організаційного забезпечення судів; належне матеріальне і соціальне забезпечення суддів, а також визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна і інші засоби їх правового захисту; функціонування органів суддівської самоврядності.

У пункті 11 постанов Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 "Про незалежність судової влади" визначено, що під втручанням в діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю в якій-небудь формі (прохання, вимога, вказівка, загроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масовій інформації до вирішення справи у зв'язку з його розглядом і т. д.) з боку якої-небудь особи з метою схилити його до здійснення або невиконання певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу і в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що предметом оскарження є виключно процесуальні дії судді, що виключає можливість розгляду таких вимог в іншому порядку ніж визначений у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України, через що вимоги позивача про визнання ухвали суду протиправною та зобов’язання вчинити певні дії є безпідставними та не підлягають задоволенню.

         Стосовно вимог ОСОБА_3 ОСОБА_5 про визнання неправомірними дій Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві яка не вживає заходів для реального виконання Ухвали Печерського районного Суду м. Києва від 08 червня 2007 року і не забезпечує безперешкодний прохід позивачам та представникам TOB «Миколаївське»до підвального приміщення в АДРЕСА_2 слід зазначити наступне:

Як видно з матеріалів справи на виконанні у відділі державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві з 21.06.2007 знаходилася ухвала Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2007 № 2-536-1/07 про зобов'язання ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає у АДРЕСА_1 та інших сторонніх осіб, які не наділені повноваженнями втручатись в господарську діяльність юридичних осіб, не чинити будь-які перешкоди представникам TOB «Миколаївське»і залученим спеціалістам TOB «Юридично-торгівельна фірма «Юрхолл»при тимчасовому проході до нежитлового підвального приміщення по АДРЕСА_2.

Виходом державного виконавця 25.01.2008 за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 в присутності залучених працівників органів внутрішніх справ встановлено, що представником боржника та іншими невстановленими особами при проведенні виконавчих дій чинились перешкоди, про що складено відповідний акт.

Враховуючи вищевикладене, 29.02.2008 року державним виконавцем відповідно до вимог статей 76, 87 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_8

Цього ж дня до відділу надійшла заява від боржника про те, що рішення суду боржником виконано, а саме надано тимчасовий прохід представникам TOB «Миколаївське»до нежитлового підвального приміщення по АДРЕСА_2, про що свідчать фотоматеріали фіксації тимчасового проходу до приміщення, які додані до її заяви.

10.03.2008 року державним виконавцем до Печерського районного суду було направлено заяву щодо роз'яснення, чи можна вважати наданий боржником тимчасовий прохід представникам TOB «Миколаївське»до вищевказаного приміщення фактичним виконанням даного рішення суду та винесено постанову про зупинення виконавчого провадження.

13.06.2008 року до відділу надійшла ухвала Печерського районного суду їм. Києва від 17.04.2008 про відмову державному виконавцю у роз'яснені ухвали від  08.06.2008 року.

16.06.2008 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

08.01.2009 року на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця про виконання рішення суду. Згідно поштового повідомлення про вручення ОСОБА_8 отримала вимогу 19.01.2009 року.

26.01.2009 року за невиконання рішення суду боржником, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 170 грн. та разом з вимогою направлено ОСОБА_8

Згідно заяви ОСОБА_8  ухвалою Печерського районного суду від 12.02.2009р.  скасовано постанову про відновлення виконавчого провадження від 27.11.2007 року.

16.02.2009 року постановою начальника на підставі зазначеної ухвали скасовано постанову про відновлення виконавчого провадження від 27.11.2007 року, а також державним  виконавцем  винесено  постанову про відновлення виконавчого провадження на підставі Ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2007 року, якою постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу до суду від 31.10.2007 скасовано.

16.03.2009 року за невиконання рішення суду боржником, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у подвійному розмірі 340 грн. та разом з вимогою направлено ОСОБА_8

01.06.2009 року до Печерського районного суду м. Києва направлено клопотання державного виконавця про вирішення питання щодо притягнення боржника до відальності за невиконання рішення суду.

03.06.2009 року  державним  виконавцем  винесено  постанову  про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження".

На даний час клопотання державного виконавця про вирішення питання щодо притягнення боржника до відповідальності за невиконання рішення суду повернуто до відділу на доопрацювання.

21.08.2009 до відділу надійшла ухвала Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2009 № 4-С-15-1/2009 якою дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Онопрієнко І.В., які виявились у складанні вимоги від 08.01.2009 щодо негайного виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2007 № 2-536-1/07, її ж вимоги від 26.01.2009 та від 16.03.2009, накладення на ОСОБА_8 стягнень у виді штрафів, визнані неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, на виконання зазначеної ухвали, постановою начальника відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Шпаковича В.В. від 21.08.2009 скасовані вимоги державного виконавця від 08.01.2009, 26.01.2009, 16.03.2009, постанови державного виконавця про накладення штрафів на боржника від 26.01.2009 і 16.03.2009 та скасовано постанову державного виконавця від 03.06.2009 про закінчення виконавчого провадження.

Державним виконавцем 21 серпня 2009 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його фактичним повним виконанням.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи і посадові особи можуть також здійснювати виконавчі дії відповідно до закону. Зокрема, згідно зі статтею 9 виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, або з бюджетних установ здійснюється органами Державного казначейства.

Згідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Закон визначає широке коло повноважень державних виконавців при здійсненні виконавчого провадження. Зокрема, вони мають право вимагати і одержувати від відповідних осіб інформацію та документи, необхідні для проведення виконавчих дій, входити до приміщень, що належать боржникам або зайняті ними, накладати арешт на майно боржника та реалізовувати його, накладати арешт на кошти боржника, які знаходяться на рахунках в установах банків, накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом (статті 4, 5 Закону).

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб і громадян на території України. Згідно зі статтями 6 і 88 Закону за невиконання особами вимог державних виконавців останні мають право застосовувати до таких осіб санкції у вигляді накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі наявності у діях таких осіб ознак злочину державний виконавець має домагатися притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Стаття 3 Закону містить перелік документів, на підставі яких здійснюється примусове виконання рішень державною виконавчою службою (далі - виконавчі документи). Зокрема, це - виконавчі листи, що видаються судами, ухвали і постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, судові накази, рішення Європейського суду з прав людини. Для того, щоб ініціювати відкриття виконавчого провадження, особа, на користь якої винесено рішення суду (стягувач), або прокурор у випадках представництва інтересів громадянина чи держави в суді повинні подати до державної виконавчої служби один з документів, зазначених у статті 3, разом із заявою про примусове виконання рішення (стаття 18).

Державний виконавець зобов'язаний у триденний строк визначити, чи відповідає виконавчий документ вимогам закону, і, якщо відповідає, відкрити виконавче провадження, яке має бути завершено, як правило, упродовж шести місяців (статті 24 - 25).

Згідно зі статтею 37 виконавче провадження підлягає закінченню у випадку, зокрема, фактичного повного виконання рішення, закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення або передачі виконавчого документа ліквідатору боржника у разі визнання боржника банкрутом. Державний виконавець повинен повернути виконавчий документ стягувачеві, якщо, наприклад, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З огляду на вищезазначене Державна виконавча служба при виконанні ухвали Печерського районного суду від 08 червня 2007 року діяла в межах повноважень та у спосіб передбачений законом.

        Стосовно визнання протиправним дії працівників міліції, які перешкоджають позивачам та представникам TOB «Миколаївське»в їх проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2 і зобов'язання працівників міліції не чинити перешкоди позивачам, власникам, працівникам та представникам TOB «Миколаївське»при проході до підвального приміщення в АДРЕСА_2, заборонивши виставляти пост міліції в подвір'ї АДРЕСА_2, оскільки це не передбачено чинним законодавством і демонструє однобокість міліції, яка зайняла позицію мешканців АДРЕСА_2 зазначаємо.

       З матеріалів справи вбачається, що в ході здійснення виконавчих дій при виконанні ухвали Печерського районного суду від 08.06.2007 року державним виконавцем 23 січня 2008 року було винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ до проведення виконавчих дій 25 січня 2008 року.

      Прокуратурою Печерського району м. Києва в порушення кримінальної справи відносно працівників міліції Печерського РУ ГУ МВС України ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України, через відсутність в їх діях складу злочину передбаченого ст.364,365 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію»основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення.

Міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана: забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення (п.1-3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію»).

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

      Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

      Позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження неправомірності дій працівників міліції, в той же час відповідачем надано достатньо доказів та обґрунтувань правомірності своїх дій.

Колегія суддів зазначає, що дії працівників Печерського районного управління ГУ МВС України в м. Києві при проведенні разом з державним виконавцем виконавчих дій 25 січня 2008 року носили правомірний характер.

      Щодо стягнення з відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві матеріальної та моральної шкоди к сумі 10000 гривень, стягнення з Печерського районного суду міста Києва моральної шкоди в сумі 10000 гривень, стягнути з Печерського районного управління ГУ МВС України в м. Києві суму, у розмірі десять тисяч гривень матеріальної шкоди та десять тисяч гривень моральної шкоди на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_5 зазначаємо.

       Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,  органів  місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

       Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

       Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

       У відповідності з приписами постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №  4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3).

      Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

        В п. 10-1 вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ зазначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про міліцію»відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 

Виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку, що юридичною підставою такої відповідальності суб’єкта владних повноважень є заподіяння шкоди юридичним чи фізичним особам у результаті прийняття незаконних рішень, вчинення неправомірних дій або бездіяльності при здійсненні ними виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, передбачених Законом та іншими законами.

Необхідними елементами такої відповідальності (незалежно від вини цих органів та осіб) є: шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою.

        За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що оскільки факт неправомірності дій відповідачів не встановлено, то підстав для стягнення моральної та матеріальної шкоди не має.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з деяким порушенням норм процесуального права, проте це не призвело до неправильного вирішення спору по суті пред’явлених вимог.

Відповідно до  ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За  ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни  постанови  суду  першої інстанції є правильне  по  суті  вирішення  справи чи питання,  але із помилковим  застосуванням  норм  матеріального  чи  процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні із викладенням мотивувальної частини у зазначеній вище редакції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_20, якій діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське», позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 –залишити без задоволення.  

         Постанову Святошинського районного суду м.Києва від 11 червня 2010 року змінити в мотивувальній частині.

         Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 березня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                         Г.В.Земляна

Судді:                                                                                А.Б. Парінов   

                                                                                           І.Й.Петрик  

Повний текст постанови виготовлений 09 березня 2011 року.