Справа № 2-438/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2011 року                                                                                                                м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Прокопчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону здійснювати заїзд-виїзд до земельної ділянки та зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

17 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до відповідача та просить ухвалити рішення, яким:

-          заборонити ОСОБА_2 здійснювати заїзд-виїзд до його земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 з боку її земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_2;

-          зобов’язати відповідача за власний рахунок демонтувати ворота заїзду-виїзду до його земельної ділянки з боку її земельної ділянки та за власний рахунок прибрати шар ґрунту, який він використовує для здійснення заїзду-виїзду до своєї земельної ділянки.

Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Відповідач є власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Відповідач самовільно встановив ворота для заїзду-виїзду до своєї земельної ділянки з боку її земельної ділянки, чим ускладнив заїзд-виїзд до її земельної ділянки та ускладнює виконання будівельних робіт, які вона почала по реконструкції свого будинку відповідно до наданих їй дозволів.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснив, що позивач бажає, щоб її ворота не зачинялись, проте це неможливо, якщо ворота відповідача відчинені.

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечує. Пояснив суду, що свої ворота він встановив ще в 1972 році на приватизованій ним тепер земельній ділянці і з тих пір ними користується. Ворота ОСОБА_1 були встановлені пізніше. Шар ґрунту перед ворітьми є природним насипом і в такому вигляді проїзд існував завжди. Будь-яких перепон для заїзду-виїзду ОСОБА_1 на її ділянку не існує. Його ворота та ворота позивача розташовані перпендикулярно, і ними можливо користуватись обом сусідам. Складності можуть виникнути лише при одночасному користуванні, що буває дуже рідко.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони є співвласниками сусідніх земельних ділянок, що підтверджується наданими ними копіями державних актів на право приватної власності на землю (а.с. 6-7; 66-67).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підтвердження своїх доводів, щодо неправомірності облаштування відповідачем заїзду-виїзду на свою земельну ділянку, позивач та її представник посилаються на те, що позивач має затверджену проектну документацію з передбаченим в’їздом до запроектованої будівлі гаража та безпосередньо на подвір’я, затверджений генеральний план реконструкції будинку, дозволи ДАІ на організацію транспортного обслуговування її подвір’я з боку вул. Леніна (а.с. 49-60).

Аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку, що вони не є належними доказами, які свідчать про те, що відповідач чинить позивачу будь-які перешкоди в проведені реконструкції її будинку, чи в заїзді-виїзді до її будинку. Не надано належних доказів на підтвердження вимог позивача про заборону відповідачу здійснювати заїзд-виїзд до його земельної ділянки з боку її земельної ділянки та про зобов’язання відповідача за власний рахунок демонтувати ворота заїзду-виїзду до його земельної ділянки з боку її земельної ділянки та за власний рахунок прибрати шар ґрунту, який він використовує для здійснення заїзду-виїзду до своєї земельної ділянки.

З листа Управління ДАІ від 24 жовтня 2007 року вбачається, що при розроблені проектної документації на реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_2 необхідно передбачити транспортне обслуговування з боку вул. Леніна (а.с. 57).

Представник позивача не надав жодного доказу, який би свідчив, що транспортне обслуговування будинку з боку вул. Леніна неможливе.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, необхідність перенесення воріт відповідача викликане тим, що в процесі реконструкції будинку позивачу необхідно, щоб ворота для заїду до її будинку були постійно відкриті, а це неможливо, оскільки поряд знаходяться ворота для заїзду на земельну ділянку відповідача, і це заважає позивачу.

На спростування доводів позивача, відповідач надав суду акт обстеження житлового будинку ОСОБА_1 від 04 квітня 2007 року комісією Органу самоорганізації населення «Жуляни», з якого вбачається, що земельний пагорб був зроблений не громадянином ОСОБА_2, а був утворений при будівництві дороги і існує майже стільки, скільки існує село Жуляни (а.с.63).

Зазначений огляд проводився комісією за зверненням самої ОСОБА_1 (позивач) до Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації (а.с. 62).

Аналогічним актом від 19 квітня 2007 року комісією встановлено, що дійсно біля житлових будинків № АДРЕСА_1 є пагорб, який був утворений при будівництві вулиці Леніна та на думку комісії є можливість влаштувати під’їзд до будинку АДРЕСА_2і перешкод з боку ОСОБА_2 немає (а.с. 64).

18 вересня 2009 року за заявою ОСОБА_2 комісією Органу самоорганізації населення «Жуляни»при обстеженні будинку АДРЕСА_1 встановлено, що згідно плану земельної ділянки по АДРЕСА_1, під’їзд до садиби      ОСОБА_2 здійснювався по території земель загального користування, а пагорб, по якому здійснюється під’їзд до садиби є природний (а.с. 65).

За таких обставин вбачається, що позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог.

З огляду на наведене, в задоволені її позову слід відмовити.

Керуючись статтями 92, 96, 103 ЗК України, ст. 391 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: