Судове рішення #14034948

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


Справа: №   2а-16518/10/2670                            Головуючий у 1-й інстанції:   Арсірій Р.О.  

Суддя-доповідач:  Земляна Г.В.


У Х В А Л А

Іменем України

"23" лютого 2011 р.                                                                                                        м. Київ

    

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

                                          головуючого –судді Земляної Г.В.

                                          суддів                         Парінова А.Б., Петрика І.Й.

          розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року у справі за позовом судді військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, військового апеляційного суду Центрального регіону про визнання неправомірними дій,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про визнання неправомірними дій відповідачів щодо ненарахування та невиплаті заробітної плати та довічного грошового утримання, за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно, на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки. Просив суд зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити, а військовий апеляційний суд Центрального регіону нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_2 240370, 37 грн. як недоотриману заробітну плату за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити, а військовий апеляційний суд Центрального регіону нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_2 214730,60 грн. як недоотримане довічне грошове утримання за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно; зобов'язати військовий апеляційний суд Центрального регіону здійснити розрахунок позивача судді ОСОБА_2, при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу, обчисленого з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», зокрема з 01 жовтня 2010 року, з посадового окладу в розмірі 8616,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Державної судової адміністрації України та Військового апеляційного суду Центрального регіону щодо виділення коштів, нарахування та виплати судді військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_2, заробітної плати та довічного грошового утримання, за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно, на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_2  240370,37 грн.,          як недоотриману заробітну плату за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року
включно. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача 214730,60 грн., як недоотриманого довічного грошового утримання за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити розрахунок  судді ОСОБА_2., при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу, обчисленого з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», зокрема з 01 жовтня 2010 року, з посадового окладу в розмірі 8616,50 грн. В іншій частині у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної судової адміністрації України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до  ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведенні стосовно вимог до Державної судової адміністрації, через що підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач до 2008 року був обраний та займав посаду по час звернення до суду  на посаді судді військового апеляційного суду Центрального регіону, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 19.05.1999 № 673-XIV.

        Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на  наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Пунктом 1 ст. 11 вказаного Закону встановлено, що незалежність суддів забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.

03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці судів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310, якою доповнив постанову № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».

Заробітна плата виплачувалась позивачу з урахуванням положень постанови КМ України № 1310.

Однак, прийняття зазначених змін до постанови Кабінету Міністрів № 865 було визнано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року протиправним та скасовано. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року  постанова суду першої інстанції по вказаній справі  залишена без змін. Зазначені судові рішення залишені без змін судом касаційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів відзначає вірним висновок суду першої інстанції, що нарахування позивачу у подальшому заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 332 грн. є протиправним та порушує його права.

Під час дії  спірних правовідносин розмір мінімальної заробітної плати визначався таким нормативно-правовими актами: Законами України  «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік»встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 грн., з 1 липня 2009 року - 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн., з 1 грудня 2009 року - 669 грн. на місяць.   

Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачено ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865»та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Як вбачається з мотивувальних частин вищезазначених судових рішень, які відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України мають приюдиційне значення при вирішенні даної справи, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України № 865, 1243 та 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що з 01 червня 2005 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої, встановлено Верховною Радою України у Законі України «Про державний бюджет»на відповідний рік, а тому застосування для нарахування заробітної плати суддям, положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року та постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 865 залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, є не правомірним оскільки, обмежує обсяг досягнутих, гарантованих Конституцію та законами, прав щодо оплати праці суддів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року N 865»постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року доповнено п. 22, відповідно до якого, суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Рішенням Конституційного Суду, від 22 травня 2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, зміни, внесені підпунктом «б»підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 р. N 107-УІ, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

У мотивувальній частині даного рішення вказано, що Конституційний Суд України виходячи з того, що запроваджений в оспорюваній частині Закону порядок обчислення щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій незалежності суддів, що не відповідає частинам другій, третій статті 22, частині першій статті 126 Конституції України.

Враховуючи, що п. 2-2 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, який фактично дублює порядок обчислення надбавки суддям за вислугу років у відсотках від посадового окладу, встановлений підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 р. N 107-VI, "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який 22 травня 2008 року визнано неконституційним, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що обрахунок щомісячної надбавки суддям за вислугу років належить здійснювати від загальної суми щомісячного заробітку судді з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Оскільки щомісячне грошове утримання працюючого судді нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 року, то заборгованість виникла і по щомісячному грошовому утриманню.

Згідно з положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим Указом Президента України від 03 березня 2003 № 182 (чинного до 27 червня 2009) та Положенням «Про Державну судову адміністрацію України»затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 № 14 (набрало чинності з 27 червня 2009) одним з основних завдань Державної судової адміністрації України, як центрального органу виконавчої влади, є матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

На відповідача, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, покладено обов'язок з розроблення і затвердження за погодженням з Радою суддів України єдиних нормативів фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, які мають доводитися до кожного суду та на ставі яких затверджується кошторис витрат.

Згідно з п. 4 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»військові суди ліквідуються з 15 вересня 2010 року. Після набрання чинності цим Законом військові суди гарнізонів, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил розглядають лише ті справи, провадження в яких було відкрито. Розгляд цих справ здійснюється в терміни, визначені відповідним процесуальним кодексом, але не пізніше 15 вересня 2010 року.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України.

Тобто, відповідач як суб'єкт владних повноважень у своїй діяльності і реалізації покладеного на нього завдання щодо забезпечення суддів, керувався  нормативними актами, які були визнані у судовому порядку протиправними та скасовані, тобто не враховував положень статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушив гарантоване державою право позивача, який наділений статусом судді та є представником судової влади, на отримання заробітної плати.

Тому вимоги позивача є обґрунтованими в частині позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України.

Враховуючи викладене, колегія судді вважає, що недоотриману заробітну плату, довічне грошове утримання позивачу слід стягнути з Державної судової адміністрації України.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу задоволення позовних вимог.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

        Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

        Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 18, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

У Х В А Л И Л А :

 Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України –залишити без задоволення.

          Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року - залишити без змін.                                        

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення, а  якщо її  було прийнято  за наслідками  розгляду  у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення  копій особам, які беруть участь у справі  (ч. 5 статті  254 КАС України). Касаційна  скарга  на судові рішення  подається безпосередньо  до суду касаційної інстанції протягом  двадцяти днів після набрання  законної сили судовим рішенням  суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя:                                                         Г.В.Земляна

Судді:                                                                                А.Б.Парінов  

                                                                                           І.Й.Петрик

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація