АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 1613 / 2011 р. Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Приймака В.М.,
суддів: Дзярука М.П.,
Дашковської А.В.,
при секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 310 000, 00 дол. США (у гривневому еквіваленті 2 480 000,00 грн.), індексу інфляції за час прострочення виконання умов договору - 121 520, 00 грн., 3% річних від простроченої суми - 74 400, 00 грн., моральної шкоди - 10 000, 00 грн., судових витрат у розмірі 1 820, 00 грн., а всього просила стягнути 2 687 740, 00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що між нею та відповідачем 24.10.2009 р. був укладений договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого вона передала відповідачу гроші в сумі 310 000, 00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути їй зазначену суму грошей за першою вимогою.
30.07.2010 року вона направила листа на адресу відповідача з проханням повернути борг. Лист був отриманий відповідачем 02.08.2010 р., однак свої зобов'язання щодо повернення боргу відповідач не виконав, тому вона змушена звернутися до суду. Оскільки відповідач не виконав своєчасно своє зобов'язання щодо повернення боргу, у неї виникло право на витребування у нього суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Крім того, їй завдана моральна шкода, яка виразилася у тому, що вона змушена була витрачати час на розшук відповідача, нервувати та хвилюватися. У зв'язку з неповерненням боргу були порушені її життєві плани, а також спонукало заборгованість по виплаті банківського кредиту.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд задовольнити її позовні вимоги.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_3 звернулась до суду із апеляційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судом встановлено, що 24.10.2009 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого, позивач передала відповідачу гроші у сумі 310 000 дол. США, а відповідач взяв на себе зобов’язання повернути позивачу вищезазначену грошову суму за першою вимогою.
02.08.2010 року відповідач отримав лист від позивача, в якому остання просила його повернути борг.
Вищезазначені обставини сторонами визнаються та не оспорюються.
Оскільки відповідач не виконав належним чином умов договору позики від 24.10.2009 року, позивач звернулась до суду із зазначеним позовом.
Відмовляючи позивачу у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов’язання відповідача перед позивачем щодо повернення суми боргу за договором позики виконано відповідачем у відповідності до вимог закону. Зокрема, повернення боргу відбулось уповноваженій особі позивача ОСОБА_5, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої позивачем ОСОБА_5 14.12.2007 року.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 1049 ЦК України передбачають строк повернення позики моментом пред’явлення вимоги, якщо договором такий строк не встановлено.
Таким чином, судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що сторони фактично уклали договір позики на суму 310 000 дол. США.
Відмовляючи позивачу у позові, суд першої інстанції послався на приписи ч. 2 ст. 527 ЦК України, відповідно до яких кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою.
Суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_5, який отримав борг від ОСОБА_4, діяв як уповноважена ОСОБА_3 особа на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14.12.2007 року, відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_5 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями, в тому числі, з правом одержувати належне ОСОБА_3 майно, включаючи грошові суми.
Такий висновок суду є помилковим, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі виникли договірні відносини. Договір позики, відповідно до розписки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відповідно до приписів ст. 528 ЦК України виконання зобов’язання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.
Приписи ст. 618 ЦК України передбачають, що боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами, якщо договором чи законом не встановлена відповідальність безпосередньо виконавця.
Вищезазначені норми матеріального права свідчать про те, що відповідно до договору позики саме на відповідача покладено зобов’язання виконати умови договору, а саме –повернути борг позивачу.
Крім того, системний аналіз приписів ст. 1049 ЦК України свідчить про те, що виконання позичальником договору позики може бути здійснено не тільки безпосередньо позикодавцю, але і третім особам.
Проте, можливість повернення боргу третім особам може бути лише в тому разі, якщо така можливість безпосередньо закріплена у договорі позики.
Як вбачається з договору позики (розписки), ОСОБА_3 не надавала повноважень ОСОБА_5 на отримання від ОСОБА_4 суми боргу, оскільки такі повноваження ОСОБА_5 договором позики не визначені.
Таким чином, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції застосував до даних правовідносин норми матеріального права, які не підлягають застосуванню.
Нотаріально посвідчена довіреність від 14.12.2007 року не надає жодного права ОСОБА_5 отримувати від ОСОБА_4 належні ОСОБА_3 гроші у сумі 310 000 дол. США відповідно до договору позики, оскільки таке право ОСОБА_5 не закріплене у самому договорі позики.
Крім того, в суді апеляційної інстанції позивач надала оригінал договору позики (розписки), який був залучений до матеріалів справи.
Позивач пояснила, що вищезазначений документ знаходиться в неї з 24.10.2009 року і по теперішній час.
ОСОБА_4 жодного разу не звертався до неї з вимогою щодо повернення вищезазначеної розписки на підставі того, що він виконав зобов’язання за договором позики.
Вищезазначені обставини не заперечував у судовому засіданні і представник відповідача.
На думку колегії, вищезазначена обставина підтверджує той факт, що відповідач не виконав належним чином грошового зобов’язання за договором позики.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права воно не може бути визнано законним, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково, а саме –стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок повернення боргу за договором позики грошову суму у розмірі 2 480 000 грн., а також 3 % річних у розмірі 74 400 грн.
Вищезазначені позовні вимоги ґрунтуються на законі та розмір грошових сум, які підлягають стягненню, підтверджуються відповідними розрахунками.
Разом з тим, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. не ґрунтуються на вимогах закону та не передбачені самим договором позики, а тому не можуть бути задоволені.
Крім того, позивач заявила позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на її користь інфляційних виплат у розмірі 121 520 грн., які також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Дійсно, ст. 1050 ЦК України, з посиланням на ст. 625 ЦК України, передбачає можливість сплати суми боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення зобов’язання.
Разом з тим, системний аналіз правових норм ЗУ „Про індексацію грошових доходів населення” свідчить про те, що індексації підлягають доходи громадян, які отримані ними в гривнях.
Оскільки предметом договору позики між сторонами є грошова сума, яка визначена у доларах США, то у даному випадку положення ст. 625 ЦК України до даних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки в даному випадку діють інші правила стягнення грошової суми, зокрема, з урахуванням облікової ставки Національного банку України щодо курсу долара США по відношенню до гривні.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року по цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту: „Позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у рахунок повернення боргу за договором позики грошову суму у розмірі 2 480 000 (два мільйони чотириста вісімдесят тисяч) гривень, 3 % річних у розмірі 74 400 (сімдесят чотири тисячі чотириста) гривень, а всього стягнути грошову суму у розмірі 2 554 400 (два мільйони п*ятсот п*ятдесят чотири тисячі чотириста) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.”
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: