Київський міжобластний апеляційний господарський суд
________________________________________________________________________
01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.06 Справа № 19/3а-2006
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Зеленіна Н.І. (доповідач по справі),
суддів: Рибченко А.О. суддів: Швеця В.О
.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на постанову господарського суду Київської області від 11.04.2006 року
у справі № 19/3а-2006 (суддя Коротун О. М.)
за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств, м. Київ
до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, м. Біла Церква
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Білоцерківська торгово-закупівельна база, м. Біла Церква
2. Товариство з обмеженою відповідальністю “Маріта”, м. Біла Церква
про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 26.05.1998 р. № 174
в с т а н о в и в :
Київська обласна спілка споживчих товариств (далі –позивач) звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області (далі –відповідач) за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Білоцерківської торгово-закупівельної бази (далі –третя особа 1) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів від 26.05.1998 р. № 174.
Ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2006 р. в порядку ч. 2 ст. 53 КАС України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю “Маріта” (далі –третя особа 2).
Постанова господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. у справі № 19/3а-2006 (т. 1 а. с. 161-168) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Київська обласна спілка споживчих товариств подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. у справі № 19/3а-2006 та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що вказана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, які мають істотне значення для правильного та об’єктивного розгляду справи, за неповно з’ясованих обставин та повинна бути скасована відповідно до ст. 202 КАС України.
Ухвалою КМАГС від 15.05.2006 року апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження і проведено за ухвалою КМАГС від 19.05.2006 року необхідні підготовчі дії, достатні для закінчення підготовки й призначенню справи до апеляційного розгляду та ухвалою КМАГС від 23.05.2006 року призначено розгляд справи № 19/3а-2006 в судовому засіданні за участю представників сторін та третіх осіб.
За розпорядженням Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленіна Н. І., судді: Рибченко А. О., Швець В. О.
Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради згідно ст. 191 КАС України подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. у справі № 19/3а-2006 –без змін.
ТОВ “Маріта” згідно ст. 191 КАС України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову господарського суду Київської області від 11.04.2006 р. у справі № 19/3а-2006 –без змін.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи 2 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просять залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи 2, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 174 від 26.05.1998 року “Про визнання права власності нежитлових приміщень Білоцерківської торгово-закупочної бази Київської Облспоживспілки” (т. 1 а. с. 18) у відповідності з чинним на той час наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству “Про затвердження правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” № 56 від 13.12.1995 р. відповідач визнав за третьою особою 1 у справі належність нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77, а саме: складський навіс, прохідна, клуб, склад, контора, склад, продовольчий відділ, склад, холодильник, ще 6 складів та майстерня.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування. (п. 9 інформаційного листа ВГСУ № 01-8/98 від 31.01.2001 р. “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом”).
Підтвердженням того, що саме Київська обласна спілка споживчих товариств являється власником об’єктів нерухомості Білоцерківської торгово-закупівельної бази є наступні документи: Постанова правління Київської облспоживспілки від 01.08.1991р. № 78 “Про створення Білоцерківської торгово-закупівельної бази”; Постанова правління Київської облспоживспілки від 30.01.1992 р. № 5; Постанова правління Київської облспоживспілки від 05.02.1992 р. № 06 “Про затвердження Статуту Білоцерківської торгово-закупівельної бази облспоживспілки”; Постанова правління Київської облспоживспілки від 11.03.1992 р. № 27 про наділення торгово-закупівельної бази статутним фондом за рахунок виділених обігових коштів; Актом прийому-передачі активів та пасивів від 01.02.1992 р.; Рішення виконавчого комітету Білоцерківської районної ради народних депутатів від 18.02.1992 р. № 21; План капітального будівництва на 1960 р. по системі Київської облспоживспілки (додаток № 2 до постанови правління Київської облспоживспілки від 08.06.1960 р. № 199); Статут Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської облспоживспілки (в ред. 1998 р.)
Так, п. 1 ст. 9 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) закріплено, що підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту. Відповідно до змісту ч. 2 ст. 9 даного Закону у статуті підприємства, зокрема, визначаються власник та найменування підприємства його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. Пунктом 2 ст. 10 даного Закону закріплено, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.
Пунктом 1 розділу 1 Статуту Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської облспоживспілки (діючого на момент прийняття оскаржуваного рішення виконкому), закріплено, що Білоцерківська торгово-закупівельна база є власним підприємством Київської облспоживспілки та знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні облспоживспілки.
Пунктом 12 Статуту передбачено, що майно бази складається за рахунок належних Київській облспоживспілці на правах власності будівель, споруд, устаткування та інших грошових та матеріальних цінностей
В пункті 13 розділу 3 Статуту Білоцерківської торгово-закупівельної бази зазначено, що майно належить базі на правах господарського користування. База не має права без дозволу власника майна передавати, здавати в оренду майно іншим підприємствам, організаціям, установам або фізичним особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини, устаткування.
З огляду на викладене, помилковими є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Київської облспоживспілки, оскільки згідно змісту мотивувальної частини постанови від 11.04.2006 р. судом встановлено, що при винесенні спірного рішення від 26.05.1998 р. № 174 відповідач порушив вимоги законодавства, зокрема, норми Закону України “Про власність”. Саме Київська облспоживспілка була власником майна, яке увійшло до переліку нежилових будівель, належність яких за третьою особою 1 визнано спірним рішенням.
Помилковими є висновок суду першої інстанції щодо того, що позивачу було відомо про спірне рішення відповідача ще у 2000 році з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті до уваги як належні і допустимі докази нотаріально посвідчені пояснення свідка Костини І. М. та лист Білоцерківської торгово-закупівельної бази від 24.05.2000 року № 63, як підтвердження того, що позивач повідомлявся про прийняття відповідачем оскаржуваного рішенням та передачу позивачу 17 свідоцтв та технічних паспортів про закріплення за Білоцерківською ТЗБ права власності згідно оскаржуваного рішення, а також Державного акту на право власності на землю.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Так, належними доказами того, що позивач отримав 17 свідоцтв та технічних паспортів може бути лише акт приймання-передачі. Підтвердженням того, що позивач отримав лист Білоцерківської торгово-закупівельної бази від 24.05.2000 року № 63 може бути фінансовий документ про сплату поштових послуг (касовий чек), повідомлення про вручення поштового відправлення, опис вкладення у цінний лист або відмітка штампу вхідної кореспонденції Київської облспоживспівлки з підписом відповідальної особи. Однак, жодного з наведених доказів учасниками процесу не було надано суду.
За таких обставин безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо обізнаності Київської облспоживспілки про прийняття відповідачем спірного рішення. Згідно журналу вхідної кореспонденції Київської облспоживспілки від 2000 року лист Білоцерківської торгово-закупівельної бази від 24.05.2000 № 63 не значиться, третьою особою 1 не надано будь-яких доказів направлення на адресу Київської облспоживспілки даного листа. Викладена інформація в листі не підтверджує факту передачі документів, зазначених в листі.
Білоцерківською торгово-закупівельною базою не надано будь-якого письмового підтвердження того, що керівництвом Київської облспоживспілки у 2000 році заявлялася вимога про передачу паспортів на основні засоби, копії Державного акту на право власності та 17 копій свідоцтв на право власності на будівлі видані МБТІ м. Біла Церква 21.07.1998 згідно рішення № 174 від 26.05.1998 р.
Є помилковим висновок господарського суду Київської області, викладений в мотивувальній частині постанови, про те, що Київській облспоживспілці було відомо про зазначене рішення відповідача із щорічних звітів та документів, які були додані Білоцерківською торгово-закупівельною базою до матеріалів справи.
В балансі Білоцерківської торгово-закупівельної бази вказано вибуття основних засобів першої, другої та третьої груп основних засобів за цілий рік, однак не зазначено, що йшло вибуття саме складського приміщення на зазначену суму. Крім того, в актах документальних ревізій також не відображено стан обліку основних засобів та відсутнє підтвердження щодо відчуження складського приміщення.
В підтвердженням тих обставин, що Київській облспоживспілці не було відомо про існування оскаржуваного рішення виконкому та оформлення права власності за базою є Акт документальної ревізії фінансово-господарської діяльності Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської облспоживспілки від 12.12.1998 р. З змісту даного акта вбачається, що керівництвом бази інформація про оформлення права власності за базою була прихована та ревізійній комісії не надана.
Безпідставним є висновок суду першої інстанції щодо постанови правління № 197 від 20.10.1998 р. Правлінням Київської облспоживспілки постанова із зазначеного питання не приймалась, питання викладені в ній не розглядались.
Саме тому зазначена постанова згідно вимог п. 35 Статуту Київської облспоживспілки на чергових зборах Ради облспоживспілки не була затверджена. Постанови правління з майнових питань підлягають обов’язковому затвердженню Радою, вони мають бути розіслані відповідальним працівникам спілки, в першу чергу голові та членам ревізійної комісії облспоживспілки, головному бухгалтеру, членам правління, на яких покладено контроль за виконанням постанов.
Про існування вищезазначеної постанови № 197 від 20.10.1998 р. “Про надання Білоцерківській торгово-закупівельній базі дозволу на продаж основних засобів” Київській облспоживспілці стало відомо у 2005 році, оскільки дану постанову було надано третьою особою 1 ревізійній комісії під час перевірки наявності та стану основних засобів на Білоцерківській торгово-закупівельній базі.
Згідно журналу реєстрації постанов Київської облспоживспілки під вищезазначеним реєстраційним номером № 197 існує Постанова правління Київської олбспоживспілки від 27 жовтня 1998 р. “Про реалізацію автомобілів”.
Крім того, відповідно до п. 31 Статуту Київської облспоживспілки постанови правління, які приймаються в робочому порядку підписуються головою правління та не менш як половиною членів правління. Таким чином, у в. о. голови правління Вереса В. Й. були відсутні повноваження щодо підпису постанов правління стосовно відчуження майна Київської облспоживспілки, оскільки дане право надано виключно голові правління Київської облспоживспілки, який обирається Радою облспоживспілки (п.п. “а” п. 22 Статуту).
Судом першої інстанції помилково застосовано ч. 1 ст. 72 КАС України, відповідно до якої обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, господарській, цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням господарського суду Київської області від 06.12.2005 року у справі № 266/20-05 не було встановлено жодних обставин, що мають значення для вирішення даної справи. У справі № 266/20-05 не досліджувалось та не робилось жодних висновків щодо того, що позивачу було відомо про існування рішення відповідача від 26.05.1998 р. № 174.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. (абз. 1 п. 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-05/35 “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійними актів державних та інших органів”).
Судом першої інстанції не було враховано, що відповідачем було допущено порушення вимог абз. 6 п. п. 4.1 п. 4 чинних на момент прийняття рішення Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/1056, (далі –Правила) оскільки оскаржуване рішення виконкому прийнято без достатніх правових підстав (не підтверджено належними доказами права власності), а також суперечить вимогам ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Так, відповідно до абз. 6 п.п. 4.1 п. 4 Правил оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об’єкти нерухомого майна.
Згідно Додатку № 1 до Правил, а також відповідно з рекомендаціями та роз’ясненнями по застосуванню в практичній діяльності бюро технічної інвентаризації Правил такими документами є рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об’єкти нерухомого майна, акт прийняття об’єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної влади, місцевого самоврядування, рішення про відведення земельної ділянки або про право власності на земельну ділянку для будівництва об’єкта.
Однак, як вбачається зі змісту листа Білоцерківської торгово-закупівельної бази від 27.02.1998 р. № 30 та оскаржуваного рішення виконкому, Білоцерківська торгово-закупівельна база таких документів не надала і не могла надати, оскільки власних коштів на будівництво цих об’єктів не виділяла. На підтвердження законності володіння майном Білоцерківською торгово-закупівельною базою таких документів не було пред’явлено. Таким чином, відповідач не мав права визнавати право власності за третьою особою 1 на спірні об’єкти нерухомості без наявності передбачених чинним законодавством документів.
З огляду викладене вище, оскаржуваним рішенням відповідачем порушено майнові права Київської облспоживспілки, оскільки вона не може належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Судом першої інстанції при винесені постанови від 11.04.2006 р. допущено порушення норм матеріального права. Зокрема, судом не враховано, що внаслідок прийняття відповідачем рішення №174 від 26.05.1998 р. порушено приписи Закону України “Про власність”.
Відповідно до п. 1 ст. 55 Закону України “Про власність” власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Відповідно до абз. 1 ст. 56 Закону України “Про власність” жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.
Відповідно до абз. 1 ст. 57 Закону України “Про власність” якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
Внаслідок прийняття відповідачем рішення від 26.05.1998 р. № 174 порушено вимоги ст. ст. 56, 57 Закону України “Про власність”.
Судом першої інстанції неправомірно не було враховано приписи ст. 4 Закону України “Про власність”, якою закріплено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право щодо свого майна вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону.
З огляду на викладене, судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що Київською облспоживспілкою як власником майна не доручалося та не було надано повноважень керівництву Білоцерківської торгово-закупівельної бази щодо оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна за базою.
Отже, внаслідок прийняття рішення від 26.05.1998 р. № 174 виконкомом Білоцерківської міської ради порушено майнові права Київської обласної спілки споживчих товариств як власника об’єктів нерухомості, що перебували в користуванні Білоцерківської торгово-закупівельної бази.
Є необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Судом першої інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови з посиланням на ст. ст. 71, 80 ЦК УРСР безпідставно не було застосовано приписи ст. 76 ЦК УРСР, відповідно до якої перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Про неправомірне рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів, яке прийнято у 1998 р., Київська облспоживспілка дізналась у 2005 р., тобто строк позовної давності позивачем не пропущено.
Судом першої інстанції при винесені оскаржуваної постанови порушено принцип повного та об’єктивного розгляду справи, закріплений ст. ст. 9, 10, 11 КАС України, а саме: під час винесення постанови були прийняті лише доводи і докази відповідачів та третьої особи 2. Частиною 1 ст. 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Однак, всупереч наведеній нормі процесуального права господарським судом Київської області при винесенні оскаржуваної постанови від 11.04.2006 р. не надано належної правової оцінки доказам наданим Київською обласною спілкою споживчих товариств.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постанова господарського суду Київської області від 06.06.2005 року у справі № 19/3а-2006 підлягає скасуванню, оскільки прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судові витрати підлягають стягненню з місцевого бюджету м. Біла Церква на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 87, ч. 1 ст. 94, ст. 195, п. 3 ст. 198, п. 2, п. 3, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207 КАС України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств задовольнити повністю.
2. Постанову господарського суду Київської області від 11.04.2006 року у справі № 19/3а-2006 скасувати повністю.
3. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області задовольнити повністю.
4. Визнати нечинним рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.05.1998 року № 174 “Про визнання права власності нежитлових приміщень Білоцерківської торгово-закупочної бази Київської Облспоживспілки”.
5. Стягнути з місцевого бюджету м. Біла Церква 3 грн. 40 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1 грн. 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити господарському суду Київської області видати відповідний виконавчий лист.
7. Справу № 19/3а-2006 повернути господарському суду Київської області.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду у даній справі за наслідками перегляду відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України у порядку, передбаченому ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Зеленіна Н.І. Судді: Рибченко А.О. Судді: Швець В.О