Справа № 2-1153/07

Категорія 40

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

25 квітня 2007 року Ленінський районний суд м. Севастополя у складі: головуючого судді - Дудкіної Т.М. при секретарі -Лісковець О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Севастопольського регіонального товариства мисливців та риболовів про зобов'язання видачі наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, просить зобов'язати голову СРТМР видати наказ про його звільнення з формулюванням «звільнити за п.1 ст.41 КЗпП України», згідно формулювання, вказаного в рішенні конференції, стягнути з відповідача середній заробіток за вимушений прогулу у сумі 19 812 грн., мотивуючи вимоги тим, що рішенням позачергової конференції СРТМР з ним достроково припинений трудовий договір по п.1 ст.41 КЗпП України. Вважає, що його звільнення проведено з порушенням законодавства, оскільки не виданий наказ про його звільнення, як це передбачено ч.2 ст.47 КЗпП та п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок; фактично він був відсторонений від роботи, а тому на його користь повинна бути стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача позов не визнала, пояснювала, що позивач звільнений з посади згідно з положенням Статуту УТМР рішенням конференції та у відповідності з ч.3 ст. 147-1 КЗпП України, запис до трудової книжки про звільнення з посади не був внесений в зв'язку з тим, що трудова книжка весь час перебувала на руках у позивача, посилалася на ч.1 ст.233 КЗпП щодо пропуску строку на звернення до суду, зазначала, що позивач вніс запис у свою трудову книжку про прийняття на роботу на підставі неіснуючого наказу, а так як трудова книжка перебувала у нього на руках, він не був позбавлений можливості працевлаштування. В задоволенні позову просила відмовити.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає позов таким що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням президіуму СРТМР від 01.10.1998 р. позивач був обраний головою президіуму СРТМР. На підставі постанови позачергової конференції СРТМР від 18.04.2003 р. позивач звільнений з посади за ч.1 ст.41 КЗпП України. Зазначену постанову конференції СРТМР, як незаконну, позивач оскаржив до суду. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 серпня 2003 р. постанова СРТМР від 18.04.2003 р. визнана законною та обґрунтованою, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Як видно з матеріалів справи, наказом №01-к від 21 квітня 2003 p., обраний голова президіуму СРТМР оголосив про свій вступ на посаду, даний наказ та постанова позачергової конференції видані позивачеві 23.04.03 р., про їх отримання позивач зробив власноручний запис.

2

Рішенням Ленінського районного суду М.Севастополя від 23 травня 2005 р. на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2003 р. по 18.04.2003 р. відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Вимога позивача щодо зобов'язання голови СРТМР видати наказ про його звільнення необгрунтована, оскільки, як видно з пояснень позивача, представника відповідача, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1, звільнений з посади голови президіуму СРТМР органом, який обирав його на цю посаду, що відповідає Статуту УТМР та положенням ч.3 ст. 147-1 КЗпП України та не суперечить ст.6,7 ЗУ „Про об'єднання громадян" . Крім того, вимога заявлена позивачем з пропуском строку встановленого ст.233 КЗпП України, причин поважності пропуску цього строку позивач не вказав, клопотання про поновлення пропущеного строку не заявляв, посилання позивача на ч.2 ст.264 ЦК України помилкове, а тому у суду відсутні підстави для розгляду цієї вимоги.

Доводи позивача на виданий ним же наказ № 01-к від 18.03.2000 р. про прийняття його на роботу головою СРТМР не заслуговують уваги, оскільки доказів видання такого наказу судом не добуто, навпаки, із наданої для огляду книги обліку наказів по особовому складу вбачається, що такий наказ у СРТМР не приймався.

Посилання позивача на відсутність наказу обраного голови СРТМР про його звільнення з роботи в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд не приймає до уваги, так як відсутність такого наказу не може бути підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслуговують уваги аргументи представника відповідача, не оспорюються позивачем, стосовно того, що трудова книжка позивача весь час знаходилася у останнього, в зв'язку з чим внести запис до трудової книжки про звільнення позивача з посади виявилося неможливим. Дана обставина позивачем не оспорюється.

Таким чином, вимоги позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і задоволенню не підлягають.

На підставі   ст. ст.6,7 ЗУ „Про об'єднання громадян", ст.ст. 116, 117, 147-1,233, 235   КЗпП України, керуючись ст. 10,11,60,212 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову позовом ОСОБА_1 до Севастопольського регіонального товариства мисливців та риболовів про зобов'язання видачі наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд м. Севастополя шляхом подачі в Ленінський суд заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення і апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.