2-532/11

          Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 березня 2011 року                                                             Личаківський районний суд м. Львова

в складі:          головуючого -                                         судді Мармаша В.Я.

                    при секретарі -                                         Орловській К.А.

          за участю позивача -                              ОСОБА_1

                     відповідача -                                        ОСОБА_2

                    представника відповідача -                    ОСОБА_3

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних відрахувань та трьох процентів річних за договором позики, –

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив стягнути з останнього інфляційні відрахування та три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України у зв’язку  невиконанням договору позики від 15.02.2001р. за період з 15.05.2001р. по 01.02.2010р. в розмірі 154173,30 грн. Позов мотивує тим, що 15.02.2001р. між сторонами був укладений договір позики на суму 12000 доларів США, які відповідач зобов’язувався повернути до 15.05.2001р. Рішенням Любомильського районного суду Волинської області від 21.12.2005р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.02.2006р., з відповідача стягнуто на його користь суму в еквіваленті 12000 доларів США, що становить 63973,20 грн., однак незважаючи на це, свого зобов’язання за договором позики відповідач станом на 01.02.2010р. не виконав, у зв’язку з чим відповідно до ст. 625 ЦК України повинен виплатити йому за весь період невиконання грошового зобов’язання з 15.05.2001р. по 01.02.2010р. інфляційні відрахування та три проценти річних в розмірі 154173,30 грн.

У судовому засіданні позивач позов підтримав із аналогічних викладеним у позовній заяві підстав.

Відповідач та його представник ОСОБА_3 у судовому засідання проти позову заперечили та пояснили, що дійсно згідно рішення Любомильського районного суду Волинської області від 21.12.2005р. із відповідача на користь позивача було стягнуто суму в еквіваленті 12000 доларів США, що становить 63973,20 грн. При цьому суд керувався, в тому числі ст. 625 ЦК України, однак не встановив підстав для стягнення інфляційних відрахувань та трьох процентів річних за договором позики від 15.02.2001р., а тому немає підстав для їх стягнення і на даний час. Тривалий час виконання судового рішення відповідачем не було здійснено з вини позивача, який не погоджувався прийняти виконання за рахунок його майна. 06.05.2010р. шляхом внесення суми боргу в розмірі 63973,20 грн. на депозитний рахунок ДВС Стрийського МРУЮ ним було здійснено повне погашення заборгованості. Крім того, просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність, оскільки строк виконання за договором позики від 15.02.2001р. закінчився ще 15.05.2001р., однак позивач жодних вимог про стягнення інфляційних відрахувань та трьох проценті річних до 2010 року не заявляв. Вважають наявними підстави для застосування скороченого річного строку давності, що підлягає застосуванню до правовідносин із стягнення штрафних санкцій за невиконання грошового зобов’язання.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст. 215 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Як вбачається з розписки від 15.02.2001р., та встановлено рішенням Любомильського районного суду Волинської області від 21.12.2005р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.02.2006р., відповідачем було одержано в борг від позивача 12000 доларів США, які останній зобов’язався повернути до 15.05.2010р., однак свого зобов’язання на момент винесення судових рішень не виконав.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України ухвалення судом рішення про стягнення грошової заборгованості не припиняє правовідносин сторін, оскільки, відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із листа ДВС Стрийського МРУЮ від 17.05.2010р. шляхом внесення суми боргу в розмірі 63973,20 грн. на депозитний рахунок ДВС Стрийського МРУЮ 06.05.2010р. відповідачем було здійснено погашення заборгованості за рішенням Любомильського районного суду Волинської області від 21.12.2005р.

На момент пред’явлення позову ОСОБА_1 до суду 09.03.2010р. зобов’язання за договором позики від 15.02.2001р. на суму 12000 доларів США залишалось не виконаним, а тому припиненим вважатись не може.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що відповідач повинен сплатити позивачу, як стороні, що прострочила виконання грошового зобов'язання, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Однак статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Інфляція –це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним. Тобто за змістом ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов’язань у валюті України –гривні.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Встановлено, в тому числі чинними рішенням Любомильського районного суду Волинської області від 21.12.2005р. та ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.02.2006р., що грошове зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті в сумі 12000 доларів США, а тому підстав для стягнення індексу інфляції за весь час прострочення з 15.05.2001р. по 01.02.2010р. суд не вбачає.

Стосовно стягнення трьох процентів річних від суми позики (12000 доларів США) суд виходить із того, що відповідач дійсно прострочив виконання зазначеного грошового зобов’язання за період з 15.05.2001р. по 01.02.2010р., однак позов у цій частині заявлений 09.03.2010 р., тобто майже через 9 років після виникнення зобов’язання про повернення боргу.

При цьому законом встановлено, якщо строк позовної давності –три роки (ст. 257 ЦК України) пропущений, то сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідачем у судовому засіданні заявлено про застосування позовної давності, натомість позивачем жодних поважних причин пропуску такого не наведено. А тому три проценти річних від суми заборгованості підлягають стягненню в межах трьохрічного строку позовної давності, що становить 1080 доларів США (12000 доларів США х 0,03х3), в решті вимог слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування скороченого річного строку позовної давності (п.1 ч.2 ст. 358 ЦК України), про що заявляв відповідач та його представник, так як відповідно до вимог ст.214 ЦК України 1963р. та ст.625 ЦК України 2003р. три проценти річних від простроченої суми не є мірою відповідальності (не є штрафною санкцією), а є платою за користування чужими грошовими коштами і вони стягуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до офіційного курсу НБУ станом на дату постановлення рішення суду офіційний курс гривні до долара США становить 793,51 грн. за 100 доларів США, а тому сума заборгованості відповідача складає 8569,91 грн.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних відрахувань та трьох процентів річних за договором позики слід задоволити частково та стягнути з останнього на користь позивача 8569,91 грн. трьох процентів річних за договором позики від 15.02.2001р.

Крім того, між сторонами слід розподілити судові витрати (1541,73 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи), відстрочені за клопотанням позивача до винесення рішення суду, в частині задоволених (5,56%) та відхилених (94,44%) позовних вимог майнового характеру.

Керуючись  ст.ст.10, 11, 60, 169, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 192, 257, 267, 533, 625 ЦК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8569,91 грн. трьох процентів річних за договором позики від 15.02.2001р.

В решті вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1456,01 грн. не сплаченого судового збору та 113,33 грн. судових витрат на ІТЗ розгляду справи в частині відхилених позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 85,72 грн. не сплаченого судового збору та 6,67 грн. судових витрат на ІТЗ розгляду справи в частині задоволених позовних вимог.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області в порядку і строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.

          Суддя                                                                                          Мармаш В.Я.