Справа №127/4084/20

Провадження № 2/127/632/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2022 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Матвійчук А.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на трикімнатну квартиру, загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 42,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було переєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи», що належала на праві власності ОСОБА_5 .

Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки від 04.06.2007 (п.п. 5.2.1.) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2019 № 170781896, було зареєстровано право власності за ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 42,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що оскільки законним власником даної квартири є ТОВ «Кредитні ініціативи», в силу ст. 317 ЦК України, відповідачі, втративши право власності на квартиру, одночасно втратили право користування нею.

У зв`язку з вищенаведеним ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду та просило згідно уточнених вимог визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою, загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 42,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судовий збір.

Ухвалою суду від 17.03.2020 призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 10.11.2020 слухання цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи "EasyCon" з представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» Михніцьким Геннадієм Юльяновичем.

Ухвалою суду від 28.10.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 26.01.2021 витребувано наступні докази по справі: з органу Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькій області Управління державної реєстрації Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) інформацію, з ким зареєстрований шлюб у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та інформацію про батька ОСОБА_4 , 2015 р.н. - прізвище, ім`я по-батькові, рік народження, адреса проживання, ІПН; з Департаменту житлового господарства міського комунального підприємства «Управляюча компанія «Київська» та Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради копію реєстраційної справи (всіх документів, в тому числі і тих, що містять персональні дані) щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; з Другої вінницької державної нотаріальної контори інформацію про наявність спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_1 ; копію спадкової справи, в якій видавалося свідоцтво про право на спадщину № 2-398 від 24.01.2007 р. на ОСОБА_5 та свідоцтво про право на спадщину № 2-393 від 24.01.2007 р. на ОСОБА_6 ; з Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради інформацію з приводу того, хто був зареєстрований станом на 12.08.2016 року (дата смерті ОСОБА_5 ) за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 11.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача згідно заяви просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду. Представником ОСОБА_2 подано суду клопотання про перенесення розгляду справи, оскільки буде перебувати у іншому судовому засіданні. Інші сторони по справі причини неявки суду не повідомили.

05.01.2021 на адресу суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 , відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх неаргументованими та безпідставними. Так, квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки, була придбана не за рахунок кредиту. У зв`язку із цим, враховуючи відсутність у ОСОБА_2 іншого постійного житла, позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у її відсутність.

Враховуючи те, що представником ОСОБА_2 вже неодноразово заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин, суд ухвалив провести розгляд справи у її відсутність, а також інших сторін по справі.

Дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_5 04.06.2008 укладено іпотечний договір.

Відповідно до п. 1.1 даного договору сторони уклали цей договір згідно з кредитним договором № 06-2.1/486 від 04.06.2007, іпотекодержатель надав ОСОБА_5 кредит в сумі 44 000,00 Євро.

Згідно п. 1.2 іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю цілу трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, у зв`язку з невиконання своїх зобов`язань за кредитним договором згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на вищевказане домоволодіння, було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи». Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки від 04.06.2007 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Як встановлено судом, іпотекодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з актового запису про смерть № 2303 від 19.08.2016.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2019 № 170781896 право власності на домоволодіння, загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 42,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи».

31.01.2020 за № 1552 ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 направило вимогу про добровільне виселення, у випадку невиконання ними даної вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення.

Відповідно до довідки з місяця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 3968 від 03.12.2019 відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Місце реєстрації відповідачів за вище вказаною адресою також підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання від 21.02.2020 та довідкою з місяця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 170 від 10.02.2021.

Згідно висновку виконавчого комітету ВМР від 25.08.2020, орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання дитини ОСОБА_4 , 2015 р.н., таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18 та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19.

Докази про те, що передана в іпотеку спірна квартира була придбана за кредитні кошти відсутні. Навпаки, згідно даних в іпотечному договорі від 04.06.2007 року, предмет іпотеки належав іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.02.1994, виданого згідно з рішенням виконкому Вінницької міської ради від 24.02.1994 № 150, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.05.2007 та договору про перерозподіл спадкового майна від 03.05.2007, тобто до укладення іпотечного договору від 04.06.2007, яким згадана квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання кредитного договору від 04.06.2007 № 06-2.1/486.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України.

Відповідно до частини першої ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, у справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , оскільки жодних відомостей про наявність іншого помешкання, зареєстрованого за відповідачами на праві власності у суду не має.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що за іпотокодавцем на праві власності зареєстровано частину успадкованого після смерті батька будинку, а тому у відповідачів є інше помешкання, відмінне від житла, яке є предметом іпотеки і вони фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , враховуючи наступне.

Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.12.2020 № 237792573, ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить 19/200 часток будинковолодіння АДРЕСА_3 .

Згідно витягу інформаційної довідки із Спадкового реєстру за № 64419135 від 19.04.2021, спадкова справа на ім`я померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не заводилась, що вбачається з відповіді Другої вінницької державної нотаріальної контори від 22.04.2021 на запит суду.

Отже, жодних доказів, на підтвердження успадкування відповідачами майна, а саме іншого житла, померлого ОСОБА_5 не має. Крім того, у суду відсутні будь які докази на підтвердження користування цим майном.

Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику, тому Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.

В порядку ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», місцезнаходження: вул. Вікентія Хвойки, 21, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35326253.

Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.

Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.

Відповідач ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.

Відповідач ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо.

Повний текст судового рішення складено 10.02.2022.

Суддя О.О. Жмудь