09.02.2022

Справа № 431/4612/21

Провадження № 2/431/872/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року м. Старобільськ

Старобільський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Пелиха О.О.,

за участю секретаря с/з Должикова М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старобільськ Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільської міської ради Луганської області про визнання права на земельну частку пай,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старобільської міської ради Луганської області про визнання права на земельну частку пай, в якому просить суд визнати за ним право на отримання земельної частки (паю) з земель колективної власності колишнього КСП «Україна» Старобільського району Луганської області, як колишньому члену.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що працював в колгоспі «Україна», після його реорганізації в КСП «Україна» Старобільського району у період з 1991 по 1995 був його членом. В 1995 році відбулася передача земель КСП «Україна» у колективну власність членів КСП. Згідно Списку громадян, який додавався до Державного акту на право колективної власності на землю, його було внесено за №70. В подальшому, при виготовлені технічної документації на землю, з невідомих причин, до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) внесено не було. Вважав, що має право на отримання земельної частки (паю) як колишній член КСП «Україна», а тому звернувся до суду за захистом.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач – представник Старобільської міської ради Луганської області в судове засідання не з`явився, надав до суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, позов визнав в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5,6).

Працював в колгоспі «Україна», яке було реорганізовано в КСП «Україна».

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ЛГ №3170800001, виданого КСП «Україна» с. Підгорівка Старобільського району Луганської області, зареєстрований 27.03.1995 року за №2, додатку – Список громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства ОСОБА_1 був внесений за порядковим №70. В Списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» , які мають право на отримання сертифіката на право на земельну частку (пай), який затверджений протоколом загальних зборів членів КСП «Україна» №1 від 09.02.1996 ОСОБА_1 не значиться.

Порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям урегульований Указом Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року.

Відповідно до пункту 2, 5 зазначеного Указу Президента України № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Членами КСП були: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали у КСП і залишились його членами, незалежно від місця їх проживання; особи, направлені на навчання особи, якщо вони залишилися членами КСП, військовослужбовці строкової служби, якщо вони теж залишилися членами КСП, жінки - члени КСП, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю або пологами чи по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також члени КСП, які займали виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, якщо збереження за ними членства в КСП передбачено його статутом.

Право на земельну частку (пай) має особа, яка була членом КСП на час одержання акта на право колективної власності на землю, яка пізніше стала об`єктом розпаювання.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК .

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно пунктів 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, Сертифікат на право на земельну частку (пай) посвідчує право громадян на відповідну частину земель сільськогосподарського призначення без виділу її в натурі (на місцевості). Державним актом на право власності на земельну ділянку, який видається після виділення власником земельних часток (паїв), посвідчується право власності на вже виділену землю, як об`єкт матеріального світу.

Спірні правовідносини виникли у 1995 році, правові підстави застосування строку позовної давності у цьому випадку регулюються ЦК УРСР.

Згідно із статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Отже, за нормами статті 75 ЦК УРСР позовна давність підлягає обов`язковому застосуванню судом незалежно від позицій сторін спору.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що позивачем не був пропущений строк позовної давності, з метою ефективного захисту порушених прав, позов є законним та обґрунтованим, повністю визнаний відповідачем, а тому його слід задовольнити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом, він не порушує питання про стягнення з відповідача судового збору, а сам суд не може вийти за межі позову.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 2, 12, 13, 81, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, п.п. 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Старобільської міської ради Луганської області про визнання права на земельну частку пай задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , інд.код  НОМЕР_1 , право на отримання земельної частки (паю) як колишньому члену КСП «Україна» с. Підгорівка Старобільського району Луганської області.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Старобільський районний суд Луганської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

                           Суддя                                                                 О.О. Пелих