ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ  ОКРУЖНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12:43 17 березня 2011 року              м.Чернівці          Cправа 2а/2470/520/11

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ковалюка Я.Ю.,

при секретарі –Василику Г.В.,

за участю: позивача – ОСОБА_1; представника відповідача – Мойсової С.В.          ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі про виплату грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

У зв’язку з призначенням з 23.09.2009 року ОСОБА_3 пенсії, остання у листопаді 2010 року звернулася до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі із заявою про виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу».А отримавши відмову у такій виплаті подала до суду позов про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними й зобов’язання його виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів, згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу», проте відповідач своїм листом від 01.12.2010 року, відмовив їй у виплаті даної допомоги, посилаючись на те, що позивачка звільнена з посади на підставі п.2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а не зв’язку з виходом на пенсію. Також, як стверджує позивач, неправомірні дії УПФУ в Кельменецькому районі завдали їй душевних страждань та просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000 грн., 500 грн. витрат на правову допомогу та 8 грн. 50 коп. судового збору.

В судовому засіданні позивач повністю підтримала заявлені до суду позовні вимоги й просила їх задовольнити.

Сторона відповідача не визнала позову, просила відмовити у його задоволенні, з підстав викладених у поданому суду запереченні.

Суд, вислухавши доводи кожної з сторін, проаналізувавши матеріали справи й законодавство, що регулює вказані правовідносини, вважає позов неналежним до задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, працювала в управлінні Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі, на посаді начальника відділу по контрольно-перевірочній роботі, на момент звільнення з займаної посади стаж державної служби склав 21 рік 7 місяців, що підтверджується трудовою книжкою та довідкою про складові заробітної плати.

Відповідно до наказу від 23.09.2009 року № 54-0 позивач була звільнена із займаної посади у зв’язку із виявленою невідповідністю займаній посаді, виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, яке перешкоджає продовженню даної роботи та виходом на пенсію. Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі від  09.10.2009 року № 137774 ОСОБА_3 призначено пенсію як державному службовцю.

На підставі ст. 44 КЗпП України ОСОБА_3 виплачено вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.

У листопаді 2010 року позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі із заявою про виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів,згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Проте, аналізуючи в сукупності здобуті докази, суд прийшов до висновку, що підстав для  виплати ОСОБА_3 десяти місячних посадових окладів в управлінні та відшкодування моральної шкоди немає, виходячи з таких міркувань.

Статтею 37 Закону України «Про державну службу» передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку (а відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років), за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Так, обов'язковою умовою для виплати вказаної допомоги є звільнення працівника з посади державного службовця у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця.

Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору виключно з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Тому, розірвання трудового договору за п. 2 ст. 40 КЗпП України у разі невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, здійснюється власником в односторонньому порядку та не потребує згоди працівника.

Згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Звільнення з вищезазначених підстав працівників, які є членами первинної профспілкової організації, здійснюється за попередньою згодою профспілки (ст.43 КЗпП України).

Враховуючи обов'язковість додержання вимог Закону України «Про державну службу», а також той факт, що підставою для звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України не є вихід на пенсію, державному службовцю не виплачується передбачена ст. 37 цього Закону грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів та не може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад (ст. 26 зазначеного Закону).

На підставі ст. 44 КЗпП України йому виплачується вихідна допомога у розмірі не меншому середньомісячного заробітку.

Якщо ж  розірвання трудового договору відбувається з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України), він надає заяву, в якій вказує підстави свого звільнення та додаткові підстави, передбачені відповідними законами з наданням необхідних документів. При цьому, якщо державний службовець звільняється у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України, виконуються умови ст. 26, 37 Закону України «Про державну службу».

Згідно із вимогами статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, тобто при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Вихід на пенсію визначається як підстава щодо припинення трудового договору з ініціативи працівника відповідно до ст.38 КЗпІІ України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, у тому числі по інвалідності, або п. З ст. 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі та виходом на пенсію, якщо останнє буде зазначено у заяві державного службовця про припинення державної служби.

З урахуванням зазначеного, на момент припинення трудових відносин з державним службовцем відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, не виникає правової підстави (зобов'язання) для нарахування та виплати позивачу 10 посадових окладів, так як зазначені підстави припинення державної служби для такої виплати не передбачені ст. 37 Закону України «Про державну службу», а тому лише виплачується вихідна допомога у розмірі не меншому середнього місячного заробітку, як це передбачено ст. 44 КЗпП України.

Отже, ст. 37 Закону України «Про державну службу» не встановлено право на отримання 10 посадових окладів державним службовцем, трудові відносини з яким припинені відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, і у якого лише у наступному за цих підстав, а не інших, виникає право на звернення до Пенсійного фонду щодо дострокового призначення пенсії у порядку визначеному законодавством України, а право на виплату 10 посадових окладів виникає лише на підставі припинення трудових відносин у зв'язку з виходом на пенсію.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 працівникові, який звільняється за станом здоров'я, вихідна допомога на підставі ст. 44 КЗпП виплачується в тому разі, коли трудовий договір із ним розривається з ініціативи роботодавця за п. 2 ст. 40 КЗпП.

Грошова допомога виплачується при фактичному виході на пенсію, обов'язковою умовою для призначення 10 посадових окладів є звільнення державного службовця з посади у зв'язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України, п. 3 ст. З0 ЗУ " Про державну службу ". Інші підстави розірвання трудового договору не надають права на виплату 10 місячних посадових окладів.

За таких підстав, вимоги ОСОБА_3 про стягнення вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних посадових окладів є безпідставними, оскільки на осіб, які звільняються згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України не поширюється право на отримання грошової допомоги у такому розмірі.

Крім цього слід зауважити , що формулювання причини звільнення у заяві позивачем здійснено на власний розсуд й наказ про її звільнення нею не оскаржувався.

Аналогічна позиція щодо виплати спірної грошової допомоги у зазначеному розмірі викладена в листах - роз'ясненнях Управління Головдержслужби в Чернівецькій області від 27.07.2009 року № 01-392 та правління Пенсійного фонду України від 22.12.2008 № 22908/07-01.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач надав суду належні докази, якими підтверджується правомірність його відмови у виплаті позивачеві грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, згідно із ч. 13 ст. 37 Закону України „Про державну службу".

Щодо відшкодування моральної шкоди позивачу, слід зазначити, що для застосування положень ст. ст. 1166, 1167 ЦК України необхідно довести, що шкоду позивачу завдано саме неправомірними діями чи бездіяльністю особи, на яку покладається відповідальність відшкодувати шкоду, а саме необхідна наявність таких складових елементів як: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) прямий причинний зв'язок між першим та другим елементами та г) вина завдавача шкоди.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року (із змінами від 25 травня 2005 року) розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом встановлено правомірність дій відповідача, а тому  заявлена моральна шкода не підлягає відшкодуванню.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, а тому в задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а також доказів на підтвердження цих обставин.

Розподіл судових витрат суд не проводить у відповідності до вимог п.2 ст.94 КАС України, оскільки судове рішення ухвалюється на користь суб’єкта   владних повноважень, судових витрат, пов’язаних  із залученням свідків та проведенням судових експертиз позивачем не здійснено.

На підставі викладеного й керуючись статтями 2, 11, 69-71,86,94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду в Кельменецькому районі щодо виплати  грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди повністю.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.   

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                                                              Я.Ю. Ковалюк