ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 |
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2011 року № 2а-59/11/2670
Об 11 годині 01 хвилин в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А.
при секретарі судового засідання Білову М.В.
за участю представників:
позивача: Журавльова О.С., Брагіної Н.О.
відповідача: Деркачук О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»
до Державної екологічної інспекції в Одеській області
про визнання недійсним рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності,
ВСТАНОВИВ:
Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»звернулося з позовом до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання недійсним рішення відповідача від 02 грудня 2010 року № 28 про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-16, яка розташована на території с. Бурлача Балка Одеської області, по вул. Шевченко, 8, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на закони України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про відходи», постанову Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року № 1218 та зазначає, що відповідач при проведенні перевірки АЗС №16-16, яка належить ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна», дійшов до помилкового висновку щодо порушення позивачем законодавства про забруднення навколишнього природного середовища. Крім того, позивач вказує, що органи Мінекоресурсів не надсилали підприємству повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік. На думку позивача, ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»звільнене від одержання лімітів на утворення та одержання відходів, а також від одержання дозволу на розміщення відходів. А тому, рішення відповідача від 02 грудня 2010 року № 28 про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправочної станції №16-16, розташованої за адресою: м. Іллічівськ, Одеська область, с. Бурлача Балка, вул. Шевченко, 8, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства, прийняте в супереч чинному законодавству України та підлягає визнанню недійсним.
Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі з огляду на положення про Державну екологічну інспекцію в Одеській області, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні від 19.12.2006 № 548, Порядок організації та проведення перевірок суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні від 10.09.2008 № 464, закони України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про відходи»та зазначає, що при здійсненні господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-16 протягом 2010 року утворювалися відходи, а саме відпрацьовані люмінесцентні лампи; відходи комунальні змішані, в т.ч. сміття з урн; відходи, стабілізовані або затверділі за допомогою матеріалу зв’язувального неорганічного; залишки очищення резервуарів для зберігання, що містять нафту; матеріали обтиральні зіпсовані, відпрацьовані чи забруднені; нафтолами механічного очищення стічних вод; шлам маслоуловлювача. Не включення АЗС № 16-16, яка належить позивачу, до об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміт на утворення та розміщення відходів, не є законною підставою, що надає останньому право не отримувати лімітів на утворення та розміщення відходів, а тому рішення Державної екологічної інспекції в Одеській області від 02.12.2010 року № 28 про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправочної станції № 16-16 відповідає чинному законодавству України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Державною екологічною інспекцією в Одеській області у вересні 2010 року на підставі плану заходів на ІІІ квартал 2010 року проведена перевірка мережі автозаправних станцій ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства. В ході проведення перевірки перевірена АЗС № 16-16, яка розташована на території с. Бурлача Балка Одеської області, по вул. Шевченко, 8. За результатами перевірки складений акт від 30.09.2010 р. та прийнято рішення від 02 грудня 2010 року № 28 про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-16, розташованої за адресою: м. Іллічівськ, Одеська область, с. Бурлача Балка, вул. Шевченко, 8, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.
В рішенні від 02.12.2010 р. № 28 зазначено, що господарська діяльність ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-16 здійснюється з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме: за відсутності дозволу на розміщення відходів і ліміту на утворення та розміщення відходів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. «ж»ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25.06.1991р. за № 1264-XII (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі –Закон № 1264-ХІІ), до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належить обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.
Відповідно до п. 4. Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища»від 29.10.1992 р. за № 2751-XII, діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема: введення в дію підприємств, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання екологічних вимог і виконання заходів, передбачених проектами на їх будівництво (реконструкцію); відсутність споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів та скидів або їх знешкодження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів на підприємствах, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, або порушення правил експлуатації зазначених споруд, устаткування, пристроїв і приладів; використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів; перевищення гранично допустимих чи тимчасово узгоджених викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів, біологічного впливу та радіоактивного забруднення; порушення екологічних вимог при виробництві, зберіганні, транспортуванні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших речовин, небезпечних для навколишнього природного середовища, здоров'я та життя людей; відсутності або нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного та водного басейнів і ґрунтів, становлять небезпеку для здоров'я та життя людей, тваринного і рослинного світу; виробництва й експлуатації транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи; впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, що не відповідають екологічним вимогам; порушення екологічних вимог при дислокації військових частин, проведенні ними військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки (крім випадків надзвичайних ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України); порушення інших вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно з п. 5 Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища», підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів та екологічних стандартів, що не можуть бути усунуті з технічних, економічних чи інших причин.
Таким чином, підставою для тимчасової заборони (зупинення) діяльності підприємств є не будь-які порушення природоохоронного законодавства, а лише ті, наслідком яких є порушення екологічних нормативів, стандартів, перевищення лімітів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» від 03.08.1998 р. № 1218 (зі змінами та доповненнями) (далі –Порядок № 1218) передбачено, що місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів) та до 1 березня надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення розміщення відходів на наступний рік (п.п.10,11).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1218, ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.
Пунктом 18 даного Порядку встановлено, що ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів 1 жовтня поточного року.
Позивач вказує на те, що жодного разу не отримував повідомлення про те, що підприємство включене до такого переліку та йому необхідно отримати ліміти на утворення та розміщення відходів.
Як вбачається з листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області від 27.01.2011 р. за № 592/05-03 (копія в матеріалах справи), докази надіслання повідомлення ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції АЗС №16-16 (Одеська обл., с. Бурлача Балка, вул. Шевченка, 8) про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік відсутні. Повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік було розміщено на офіційному сайті Мінприроди.
Мінекобезпеки в своєму листі №14-6/134 від 16.02.2000 р. вказує на те, що для уникнення сплати вищевказаного збору на договірних засадах, передавати їх спеціалізованим підприємствам для розміщення та утилізації, а не розміщувати відходи на своїй території.
В листах Міністерства природи від 14.05.2003 р. № 4914-к/26-11/115-11 та від 11.07.2007 р № 7650/19/3-5 зазначено, що за таких умов підприємствам, які мають договори на передачу відпрацьованих люмінесцентних лам спеціалізованим підприємствам, дозвіл на їх розміщення не видається, ліміти на розміщення не встановлюються та збір за забруднення навколишнього середовища не стягується.
Закон України «Про відходи»від 05.03.1998 р. № 187/98-ВР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі –Закон № 187/98-ВР) визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України. Частиною 1 статті 17 вказаного Закону визначено перелік обов’язків, якими наділяються суб’єкти господарської діяльності у сфері їх поводження з відходами.
Пункт 1 статті 32 Закону № 187/98-ВР передбачає необхідність отримання підприємствами дозволів на розміщення відходів. Розміщення відходів в розумінні цього закону є процес зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.
Під терміном «зберігання»слід вважати тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах. Захоронення відходів - це остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи об'єктах.
Таким чином, дозволи необхідно отримувати лише тим суб'єктам господарювання, яки здійснюють тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах та їх остаточне розміщення.
Відповідно до ст. 33 Закон № 187/98-ВР, видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 07.06.2010 р. №176 затверджені «Методичні рекомендації організації збирання, перевезення, перероблення та утилізації побутових відходів»(далі –Методичні рекомендації). Відповідно до Методичних рекомендацій встановлено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі житлових будинків, земельних ділянок, згідно з вимогами законодавства, укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують їх роздільне збирання.
Згідно з п. 2.1.6 Методичних рекомендацій, небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів з урахуванням вимог ст. 34 Закону № 187/98-ВР, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування та передаватися спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем укладені наступні договори:
1) між ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»та ПП «Ойлтек» договір від 01.06.2009 р. № 09/0965/09/948 на виконання робіт з очищення, дегазації, технічного обстеження, ремонту та повірки резервуарів та додатковий договір від 15.03.2010 р. Додатки до вказаних договорів містять протоколи погодження договірної ціни. Виконання даного договору підтверджується актами виконаних робіт від 03.12.2010 р. № 50, від 03.12.2010 р. № 53, від 03.12.2010 р. № 55, від 03.12.2010 р. № 53, від 03.12.2010 р. № 56, від 08.10.2010 р. № 47, від 08.10.2010 р. № 44, від 08.10.2010 р. № 45, від 08.10.2010 р. № 48, від 08.10.2010 р. № 46, від 08.10.2010 р. № 42, від 08.09.2010 р. № 43. ПП «Ойлтек»має дозвіл Територіального управління Держгірпромнагляду по Дніпропетровській області на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки за № 491.07.12-45.25.9, термін дії дозволу з 20.07.2007 р. по 20.07.2012 р. Договір щодо надання послуг по тривалому зберіганню окремих видів відходів також укладений між ПП «Ойлтек»та ТОВ «Трініті Еколоджи»від 10.06.2010 р. № 122. Вказане ТОВ «Трініті Еколоджи»має ліцензію серії АВ № 527520, видану Міністерством охорони навколишнього природного середовища України 17.06.2010р. для здійснення господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання). Також, Договір щодо виконання робіт по збору, зберіганню, перевезенню та обеззаражуванню № 101/69 від 05.04.2008р. був укладений між ПП «Ойлтек»та ТОВ «Елга». ТОВ «Елга»має ліцензію серії АВ № 361356, видану Міністерством охорони навколишнього природного середовища України 20.06.2007 р. для здійснення господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання), строк дії ліцензії з 18.09.2007 р. по 18.09.2012 р.;
2) між ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»та ТОВ «Союз»договір на вивіз твердих побутових відходів від 04.09.2007 р. № 503КК/07/1/07/2031. Додатки до договору містять дислокацію та графік випорожнення контейнерів і вивозу твердих побутових відходів (ТПВ); розрахунки вартості послуг по вивозу ТПВ; правила експлуатації контейнерів; акти прийому-передачі контейнерів. ТОВ «Союз»має дозвіл Територіального управління Держнаглядохоронпраці України по Одеській області від 26.02.2003 р. за № 076.03.51-90.00.1 на вивезення твердих побутових відходів, умови дії Дозволу - постійно;
3) між ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»та ТОВ «ІНА-Україна»договір про виконання оперативно-ремонтних робіт обладнання, яке знаходиться на АЗС та АГЗП від 01.03.2010 р. №10/460. Додатки до даного договору містять перелік об’єктів позивача; прейскурант ціни. Виконання вказаного договору підтверджується актами виконаних робіт за січень 2010 р., за лютий 2010 р., березень 2010 р., за квітень 2010 р., за травень 2010 р., за червень 2010 р., за липень 2010 р., за серпень 2010 р., за вересень 2010 р. ТОВ «ІНА-Україна»має дозволи Територіального управління Держгірпромнагляду по Одеській області на початок виконання робіт підвищеної небезпеки за № 469.08.51-29.12.3 термін дії дозволу з 01.12.2008 р. по 01.12.2011 р. та дозвіл на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки за № 468.08.51-29.12.3, термін дії дозволу з 01.12.2008 р. по 01.12.2013 р.;
4) між ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»та ТОВ «РАФ-Плюс»договір про виконання послуг по збору і прийняттю на зберігання відходів підвищеного класу небезпеки від 02.12.2004 р. №143-ОП та додаткова угода від 31.08.2005 р. №1.
Таким чином, позивач виконав вимоги чинного законодавства України щодо укладення договорів з юридичними особами, які в установленому порядку визначені виконавцями послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують їх роздільне збирання.
Щодо посилання відповідача на подачу ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»проектів лімітів на утворення та розміщення відходів при здійсненні господарської діяльності суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.12 «Правил технічної експлуатації стаціонарних, контейнерних та пресувальних автозаправних станції», затверджених Держкомнафтопродуктом СРСР від 27.03.1986 року (чинних на даний час), зачистка резервуарів має проводиться у відповідності з вимогами ДСТу 1510-84 не рідше 1 разу в два року, а також у випадку необхідності зміни марки нафтопродукту.
Технічні роботи з очищення, дегазації резервуарів, які належать підприємству, здійснюються на підставі договору № 09/0965/09/948 від 01.06.2009 року, укладеного між позивачем та ПП «Ойлтек», визначені в додаткових угодах та оцінених Протоколами договірної ціни. Додатком № 1 до цього договору між сторонами узгоджені види робіт та тарифі за їх виконання. Пунктами 2-9 цього додатку передбачені таки види робіт, як очищення резервуарів різного об'єму. Пунктом 12 передбачений такий вид робіт, як утилізація нафтовідходів.
15 березня 2010 року цей додаток був викладений в новій редакції, а саме:
п. 5 - утилізація нафтопродукту;
п. 11-14 - зачистка резервуарів.
Такий вид відходів, як шлам від зачистки резервуарів створюється лише при зачистці резервуарів (1 раз на два роки) та є результатом дії іншого підприємства, ніж ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна». При цьому необхідно звернути увагу на той факт, що його утилізацію здійснював інший суб'єкт господарської діяльності, а саме ПП«Ойлтек».
В 2010 році здійснювалась зачистка резервуарів на наступних АЗС Одеської області: № 16-13; № 16-20; №16-11; № 16-14; №16-21; № 16-12; № 16-16; № 16-15; № 16-38; №16-09; №16-46.
Однак, як слідує зі змісту акта виконаних робіт № 55 від 03.12.2010 року, утилізація відходів здійснена ПП «Ойлтек»самостійно. Таким чином, ці відходи на АЗС не розміщалися. Згідно з проектною документацією на АЗС ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»відсутні маслоуловлювачі.
ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»не здійснює заміну люмінесцентних ламп. Цей факт підтверджується даними актів прийому-передачі робіт (додані до матеріалів справи). Крім того, заміна ламп та їх утилізація здійснюється ТОВ «ІНА Україна»на підставі договору № 10/460 від 01.03.2010 року. Пунктом 2.1.6 договору передбачено зобов'язання позивача сплатити виконавцю вартість запасних частин.
Відходи стабілізовані та затвердівши з допомогою зв'язуючого неорганічного матеріалу. На АЗС ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»не було зафіксовано проливів нафтопродуктів, у зв'язку з чим такий вид відходів не утворювався.
Таким чином, у позивача не було підстав для затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів.
Як вказує відповідач, на АЗС № 16-16 не вівся облік відходів за формую № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів та тари». Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо обов’язковості ведення такої форми обліку позивачем з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 р. № 342, зареєстрованого в Мін’юсті України від 09.09.2008 р. за № 824/15515, первинний облік за типовою формою та Інструкцією, затвердженими цим наказом, здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами-підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали та тара. Даною формою не визначене зобов’язання щодо обліку твердих побутових відходів.
Отже, не можна стверджувати, що підприємством не ведеться первинний поточний облік за формою № 1-ВТ, оскільки до моменту фактичного утворення відходів, які вносяться до зазначеної форми, підприємство не може їх обліковувати.
В матеріалах справи наявний договір, укладений між позивачем та ТОВ «Союз», положеннями якого передбачений вивіз твердих побутових відходів.
Щодо проведення перевірки суд вбачає за необхідне вказати на наступне.
Проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства здійснюється згідно загальних положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 05.04.2007 року № 877-V, а також відповідного «Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 р. № 464.
Вказаним Законом (ст. 5,6) передбачено, що нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності здійснюється шляхом проведення планових та позапланових заходів. Аналогічне положення міститься у розділі 3 Порядку № 464.
Відповідно до п.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Як вбачається з акту перевірки від 30.09.2010 р., представник позивача акт не підписував, другий примірник не отримував. Від підписання акта не відмовлявся, оскільки на акті відсутній відповідний запис посадової особи відповідача, яка здійснювала перевірку.
Окрім того п.7 ст. 7 цього Закону визначено, що на підставі акта, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Однак, рішення від 02.12.2010 р. №28 про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправної станції №16-16, розташованої за адресою: м. Іллічівськ, Одеська область, с. Бурлача Балка, вул. Шевченко, 8, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства прийняте лише 02.12.2010 р., тобто через два місяці після проведення перевірки та складення акта.
Ведення журналів реєстрації перевірок передбачено наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.1998 р. №18 «Про затвердження форми та Порядку ведення Журналу відвідання суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами (Журнал реєстрації перевірок)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.1998 р. за № 619/3059.
Вказана норма передбачає обов'язок представника контролюючого органу вносити відповідний запис до журналу, якщо журнал ведеться на підприємстві (п.7 наказу). В даному випадку суду надано для огляду оригінал журналу з відповідними записами представників контролюючих органів.
Однак, як вбачається зі змісту журналу реєстрації перевірок (копія в матеріалах справи) відповідний запис про проведення перевірки Державною екологічною інспекцією відсутній.
Таким чином, дані акту від 30.09.2010 року про перевірку АЗС № 16-16 не відповідають дійсності.
В порушення п. 4.8 «Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства»відповідачем не здійснено ознайомлення керівника ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»або уповноваженої особи з результатами державного нагляду, що підтверджується відсутністю підпису посадової особи АЗС №16-16.
В порушення п.п. 4.14 (не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами.), 4.15 Порядку №464, в акті перевірки відсутні документальні данні про порушення законодавства. Відсутні докази щодо розміщення будь-яких відходів на автозаправних станціях.
Вказані вище порушення процедури проведення перевірки є суттєвими.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а тому з Державного бюджету України на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним рішення Державної екологічної інспекції в Одеській області про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»з експлуатації автозаправочної станції № 16-16, розташованої за адресою: м. Іллічівськ, Одеська область, с. Бурлача Балка, вул. Шевченко, 8, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства від 02 грудня 2010 року № 28.
3. Судові витрати у розмірі 3,40 грн. присудити на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева
Постанова складена в повному обсязі 21 березня 2011 року.