ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
17 січня 2011 року Справа № 2а-17595/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.
розглянувши в приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою ОСОБА_1
допрокуратури Дніпровського району міста Києва
провизнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі –ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до прокуратури Дніпровського району міста Києва (далі –Прокуратура, відповідач), в якій просив визнати протиправною бездіяльність останньої, яка виявилася у ненаданні відповіді на його звернення від 27 серпня 2010 року, а також просив зобов’язати Прокуратуру протягом 15-ти днів надати, відповідно до законодавства, належну обґрунтовану відповідь на звернення від 27 серпня 2010 року.
16 грудня 2010 року на розгляд суду надійшла заява позивача від 15 грудня 2010 року, в якій останній просив відвести суддю Пісоцьку О.В. у справі №2а-17595/10/2670 та розглядати справу без його участі.
21 грудня 2010 року помічником прокурора Дніпровського району міста Києва подано клопотання №03-15/3003 про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідач у наданих на розгляд суду письмових поясненнях (запереченнях) просить у позові відмовити. Зазначає, що доводи викладені у позові не відповідають дійсності.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження –розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на підставі наявних у суда матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, враховуючи приписи статей 3, 41, 122 Кодексу адміністративного судочинства України та клопотання сторін, розглядає справу №2а-17595/10/2670 у порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача щодо його задоволення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.
Приписи частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюються Законом України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі –Закон №393).
Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Стаття 3 Закону №393 закріплює три форми звернень громадян - пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Так, в розумінні частини третьої статті 3 Закону №393 заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Прем'єр-міністра України з заявою №б/н (далі –заява від 27 серпня 2010 року), яка прийнята Кабінетом Міністрів України у встановленому Законом порядку.
Заява від 27 серпня 2010 року має наступний зміст: «…Прошу Вас вказати, чи встановлено начальником Дніпровського РУ ГУМУС України в м. Києві особу громадянина ОСОБА_2, який скаржиться замість працівника міліції ОСОБА_3, який, як зазначено в Ухвалі суду без причин не з’явився, та створює перешкоди для подальшого розгляду справи…».
Заява ОСОБА_1 від 27 серпня 2010 року також містить інформацію про додання до неї «…2 арк.»
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону №393 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Так, отримавши вказану заяву позивача, Кабінет Міністрів України листом від 17 вересня 2010 року №41-Л-026399/26 направив її до Міністерства внутрішніх справ України, яке листом від 20 вересня 2010 року №48/Л-3661 передано на адресу відповідача.
Відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Стаття 18 Закону №393 визначає, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно з абзацом сьомим та дев’ятим частини першої статті 19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Аналізуючи наведені вище норми Закону №393, суд дійшов висновку, що орган державної влади або місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення, зобов’язаний надати вмотивовану відповідь на скаргу або заяву протягом тридцяти або у зазначених випадках - сорока п’яти днів - з дня надходження звернення громадянина.
З матеріалів справи вбачається, що заява від 27 серпня 2010 року надійшла до Прокуратури 20 вересня 2010 року.
Відповідь на вказане звернення позивача Прокуратура надіслала листом №281пр-10 від 08 жовтня 2010 року, тобто - в межах встановленого Законом №393 строку для розгляду звернення громадян.
Разом з тим, зі змісту листа №281пр-10 від 08 жовтня 2010 року вбачається, що відповідач повідомляє позивача про те, що «…проведено перевірку по матеріалам службової перевірки…щодо неправомірних…дій окремих працівників Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
За результатами проведеної перевірки 08.10.10 прокуратурою району прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу злочину передбаченого ст. ст. 364, 365 КК України…».
Також у зазначеній відповіді позивачу роз’яснено, що постанову про відмову в порушенні кримінальної справи він має право оскаржити до Дніпровського районного суду міста Києва у порядку статті 236№ Кримінально-процесуального кодексу України.
Зі змісту частини третьої статті 7 Закону №393 вбачається, що у разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Разом з тим, надана позивачу відповідь не може бути визнана судом належною та такою, що надана по суті заяви від 27 серпня 2010 року, оскільки не містить жодної інформації, яка запитувалася позивачем, зокрема, щодо встановлення особи громадянина ОСОБА_2 начальником Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Крім того, в заяві позивача відсутні як посилання на неправомірні дії «…окремих працівників Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві…», так і вимоги щодо прийняття постанови про порушення кримінальної справи.
Суд зауважує, що лист Прокуратури від 08 жовтня 2010 року №281пр-10 не містить посилання на відсутність даних, які унеможливили прийняття обґрунтованого рішення по суті заявлених ОСОБА_1 вимог, або –на невідповідність заяви позивача положенням Закону №393. Так, даний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідачем фактично відповідь на заяву від 27 серпня 2010 року не надавалась, що встановлює бездіяльність останнього та визначає її протиправність відносно позивача.
Одночасно суд зауважує, що вимога позивача про зобов’язання прокуратури Дніпровського району міста Києва протягом 15-ти днів надати, відповідно до законодавства, належну обґрунтовану відповідь на звернення від 27 серпня 2010 року суперечить наведеними вище положеннями статті 20 Закону №393, оскільки остання визначає інші строки реагування органу на відповідне звернення. Позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача у зв’язку з ненаданням ОСОБА_1 відповіді на заяву від 27 серпня 2010 року та зобов’язання Прокуратури розглянути вказану заяву позивача та надати відповідь у встановлених законом порядку та строк.
Відповідно до вимог частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Отже, підлягають відшкодуванню з рахунків Державного бюджету України на користь позивача 01грн. 70коп. витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Дніпровського району міста Києва у зв’язку з ненаданням відповіді ОСОБА_1 на заяву від 27 серпня 2010 року б/н.
Зобов’язати прокуратуру Дніпровського району міста Києва розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 серпня 2010 року б/н та надати відповідь у встановлені законом порядку та строк.
В частині решти позову відмовити.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 01грн. 70коп. витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька