ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
11.12.2007 року Справа № 13/117пн
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Бойченка К.І.
Семендяєвої І.В.
за присутністю секретаря
судового засідання Міхальчук О.А.
та за участю
представників сторін:
від позивача ОСОБА_1, паспортНОМЕР_1 виданий Сєвєродонецьким
МВУМВС України в Луганській області
ОСОБА_2, дов. від 04.04.2006 № 1948
від відповідача Васюк О.М., дов. від 05.08.2005 № 1183
розглянув у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємця
ОСОБА_1,
м. Сєвєродонецьк Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 27.08.2007
по справі №13/117пн (суддя -Корнієнко В.В.)
за позовом Приватного підприємця
ОСОБА_1,
м. Сєвєродонецьк Луганської області
до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі
Сєвєродонецького Центру електрозв'язку
№ 7 Луганської філії ВАТ „Укртелеком”,
м. Сєвєродонецьк Луганської області
про спонукання здійснити підключення
телефону, відшкодування збитків в сумі
28 223 грн. 48 коп. та моральної шкоди
в сумі 12 000 грн. 00 коп.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженням голови суду від 30.10.2007
В С Т А Н О В И В :
Позивач, приватний підприємець ОСОБА_1(далі -ПП ОСОБА_1), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Сєвєродонецького Центру електрозв'язку № 7 Луганської філії ВАТ „Укртелеком” ( далі -ВАТ „Укртелеком”) про:
- зобов'язання відповідача поновити надання позивачеві незаконно припинених послуг -підключити йому телефон з номером НОМЕР_2, як це передбачено договором про надання послуг електрозв'язку від 05.07.2005 № 310;
- зобов'язання відповідача зробити перерахунок суми абонентської плати із зарахуванням зайвої суми, що утворилася за невикористання номера з моменту його відключення (04.08.2005) до моменту ухвалення рішення суду, за рахунок майбутніх платежів;
- стягнення з відповідача збитків в сумі 28233 грн. 48 коп., які заподіяні відповідачем порушенням договору про надання послуг електрозв'язку від 05.07.2005 № 310, у тому числі 2366 грн. -витрат, понесених на отримання правової допомоги, транспортні та поштові витрати та 25857 грн. 48 коп. упущеної вигоди;
- стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 12000 грн. за душевні страждання, порушення життєвих зв'язків, що сталося через порушення відповідачем договору про надання послуг електрозв'язку від 28.07.2001 № 280.
Заявою від 21.04.2006 позивач у частині упущеної вигоди збільшив розмір заявлених до відшкодування збитків на 7052 грн. 61 коп. за період з 02.03.2006 по 27.04.2006.
Заявою від 27.10.2006 позивач змінив підставу позову та зазначив підставою позову невиконання відповідачем зобов'язань згідно договору сторін про надання послуг електрозв'язку від 28.07.2001 № 280 ( далі -договір від 28.07.2001 № 280).
Заявами від 03.01.2007 та від 14.08.2007 позивачем ще було збільшено розмір заявлених до відшкодування збитків: спочатку на 30930 грн. за період з 28.04.2006 по 03.01.2007, а потім на 27589 грн. 56 коп. за період з 03.01.2007 по 14.08.2007. Всього остаточно ПП ОСОБА_1. було заявлено до відшкодування збитки в загальній сумі 93805 грн. 65 коп.
За оскаржуваним рішенням місцевим господарським судом реалізовано право згідно п.1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, визнано недійсним договір від 28.07.2001 № 280, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладено на позивача.
Мотивовано рішення суду безпідставністю позовних вимог, положеннями ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, ч. 2 ст. 14 Закону України „Про зв'язок” (що діяв на дату укладення договору), п. 18 Правил приєднання мереж електрозв'язку операторів різних форм власності до мереж електрозв'язку загального користування, затверджених наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 21.06.1999 № 113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 09.02.2000 за № 79/4300, п. п. 2 , 4.2, 4.2.1 Інструкції про умови і правила провадження окремих видів діяльності в галузі зв'язку, які підлягають ліцензуванню, та контроль за їх дотриманням, затвердженої наказом Ліцензійної палати України, Державного комітету зв'язку України 14.09.1998 № 87/129 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.1998 за № 616/3056 (далі - ліцензійні умови), п. п. 6.33, 6.35 Порядку створення системи та плану нумерації телефонної мережі загального користування України, затвердженого наказом Державного комітету зв'язку та інформації України від 25.09.1999 № 124 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.1999 за № 644/3937 (далі -Порядок), п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недотримання ВАТ „Укртелеком” встановленого порядку використання номерного ресурсу, укладання ним договору від 28.07.2001 № 280 з позивачем в супереч вимогам вищевказаного законодавства.
Як зазначено судом, оператор зв'язку (відповідач) був зобов'язаний спочатку отримати певний номерний ресурс (не задіяний скорочений номер 05х), і лише після цього надавати послуги телефонного зв'язку з використанням скороченого номеру.
Договір сторін укладено без отримання у встановленому порядку вказаного у договорі номерного ресурсу (номеру НОМЕР_2).
Наслідки визнання угоди недійсною згідно вимог ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на дату укладення договору) місцевим господарським судом не застосовані за неможливістю повернути надані за договором від 28.07.2001 № 280 послуги електрозв'язку.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування рішення та прийняття нового про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Скаржник посилається на недоведеність порушень норм діючого законодавства та умов відповідної ліцензії згідно з вимогами ч. 2 ст. 14 Закону України „Про зв'язок”. На думку позивача, положення п. 18 Правил та п. 6.33 Порядку регулюють тільки правовідносини між операторами зв'язку при приєднанні їх до телефонної мережі загального користування (далі -ТМЗК), та стосуються отримання номерного ресурсу лише у складі мережі електрозв'язку загального користування. Оскільки скорочений номер НОМЕР_2 не є номером ТМЗК, то , як вважає позивач, він не потребує його виділення на дозвільній основі. ПП ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом і положень п. п. 2, 4.2 ліцензійних умов , оскільки номер НОМЕР_2 є елементом номерного ресурсу власної місцевої мережі ВАТ „Укртелеком”, отримання та повернення якого після використання в Державний комітет зв'язку не передбачено.
Також скаржник зазначає, що діюче на той час законодавство не встановлювало порядок отримання оператором зв'язку дозволу на використання номерного ресурсу, як і не передбачало прямої заборони щодо укладення договорів операторів зв'язку із споживачами без отримання такого дозволу.
З точки зору позивача при прийнятті рішення судом застосовані норми права, які не регулюють правовідносини за спільним договором. Приймаючи рішення щодо недійсності правочину суд, на думку скаржника, порушив принцип диспозитивності цивільного права.
Оспорює скаржник і розподіл судом судових витрат та посилається в обґрунтування на положення ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідач доводи заявника скарги оспорює, оскаржуване рішення вважає таким, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи із заявою про встановлення телефону одностороннього зв'язку для організації цілодобової служби таксі на автостанції (вул. Визволителів № 98) позивач звернувся до відповідача 16.07.2001. Згідно резолюції відповідача на вказаній заяві йому надано дозвіл на оформлення телефону № НОМЕР_2.
28.07.2001 сторонами укладено договір № 280. Згідно наряду від 23.07.2001 № 363 позивачеві встановлено скорочений номер телефону НОМЕР_2 за адресою: м. Рубіжне,АДРЕСА_1, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовні вимоги (т. 2, а. с. 44).
08.10.2001 позивач звернувся до відповідача із заявою про передачу його номеру телефону НОМЕР_2 з 10.10.2001 строком на 5 років приватному підприємцю ОСОБА_3. (далі -ПП ОСОБА_3), яким 08.10.2001 заявлено аналогічне клопотання.
08.10.2001 між ВАТ „Укртелеком” та ОСОБА_3. укладено договір № 280 та згідно наряду № 963 вказаному абоненту встановлено телефон НОМЕР_2 за адресою: м. Рубіжне,АДРЕСА_1.
При цьому договір від 28.07.2001 № 280, що укладений позивачем з ВАТ „Укртелеком”, не був розірваний у порядку, передбаченому ст. 188 Господарського кодексу України.
Оплату за телефон НОМЕР_2 за адресою: м. Рубіжне,АДРЕСА_1 здійснював ПП ОСОБА_3 на підставі пред'явлених йому відповідачем рахунків.
Відповідно до матеріалів справи договір від 08.10.2001 № 280 розірваний за заявою ПП ОСОБА_3. від 30.06.2005 (т. 3 а.с. 94). Згідно службової записки начальника ДМОПП ( т. 3, а.с. 24) лінія передана основному абоненту ПП ОСОБА_1, з яким було укладено новий договір від 05.07.2005 № 310. Вказаний договір рішенням місцевого господарського суду від 22.06.2006 по справі № 13/13пд визнано недійсним.
Позивач вважає дійсним договір від 28.07.2001 № 280 за відповідністю його вимогам законодавства та з врахуванням умов п.п. 7.1 і 7.2 цього договору, згідно яких договір діє п'ять років та вважається дійсним на той же термін у разі відсутності повідомлення сторони за договором про його припинення. Припинення надання позивачем послуг за вказаним договором позивач вважає незаконним.
Місцевий господарський суд за результатами аналізу вимог законодавства, що діяло на час укладення договору від 28.07.2001 № 280, та з врахуванням фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний договір суперечить вимогам законодавства, тому що договір про надання послуг телефонного зв'язку з використанням скороченого телефонного номеру НОМЕР_2 відповідачем укладений з позивачем за відсутністю отриманого у встановленому порядку вказаного у договорі номерного ресурсу (номеру НОМЕР_2).
Твердження скаржника про невизначення судом конкретної норми, яка порушена при укладені договору, не відповідає змісту судового рішення, тому не може бути прийнято до уваги. Не вбачається порушення судом і принципу диспозитивності цивільного права, про що стверджує позивач.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 № 1280-ІV номерний ресурс - сукупність цифрових знаків, що використовуються для позначення (ідентифікації) мереж, послуг, пунктів закінчення мережі в телекомунікаційних мережах загального користування.
Згідно положень п. 6.33 Порядку зв'язок абонентів мережі з терміновими, довідково-інформаційними та замовними послугами здійснюється набором скороченого дво-, тризначного номера, який починається з цифри 0, або звичайного абонентського номера.
Скорочені номери призначаються для термінових послуг, а також деяких довідкових та замовних послуг, які користуються найбільшим попитом. Для послуг, які характеризуються обмеженим або місцевим використанням, призначаються абонентські номери.
Не задіяні скорочені номери 00X, 05X, 06X, 07X, 08X (де X - цифри від 0 до 9) виділяються для організації довідкових, замовних та інформаційних служб підприємств зв'язку та інших відомств (п. 6.35 Порядку).
За твердженням скаржника скорочений номер НОМЕР_2, наданий йому за договором від 28.07.2001 № 280, не є номером телефонної мережі загального користування, і виділення цього номеру на дозвільній підставі діючим на той час законодавством не передбачено. Обґрунтовані вказані доводи скаржника положеннями п. 6.33 Порядку.
Проте, викладені доводи позивача спростовуються змістом вказаного пункту Порядку та найменуванням цього нормативного документу, який згідно наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.06.1999 № 124 затверджений з метою встановлення єдиної системи нумерації телефонної мережі зв'язку загального користування України в умовах багатооператорської діяльності та забезпечення раціонального номерного ресурсу.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо невідповідності договору від 28.07.2001 № 280 вимогам законодавства судова колегія вважає обґрунтованим.
Оскільки підставою позову позивачем вказаний договір, який є недійсним, місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
За загальним правилом згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав витрати по сплаті державного мита покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Віднесення на сторону витрат по сплаті державного мита незалежно від результатів вирішення спору згідно ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України є правом , а не обов'язком суду.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при відмові в позові покладаються на позивача згідно положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу приватний підприємець ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 27.08.2007 по справі № 13/117пн залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 27.08.2007 по справі № 13/117пн залишити без змін.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Т.М.Баннова
Суддя К.І. Бойченко
Суддя І.В. Семендяєва