Справа № 2-52/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

27 січня 2011 року Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого  –                судді Борісенко Є.В.,

при секретарі –                         Самбурській Н.О.,  

за участю:      представника позивача      -        ОСОБА_1,

                       відповідача                         -        ОСОБА_2,

                       представника відповідача -        ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залу суду в м. Білогірську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

встановив:

Представник позивача звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу,  посилаючись на наступне.

05 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2  було укладено письмову угоду позики, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив у нього грошові кошти в сумі 31286грн., які зобов'язався повернути до 19 серпня 2010 року. На підтвердження укладення договору і його умов ОСОБА_2 склав позивачу розписку, яка засвідчує передачу позивачу зазначеної грошової суми. Однак, взяті на себе зобов’язання відповідач не виконав, на прохання позивача про добровільне повернення позики, повертати її відмовляється, у зв’язку з чим   на підставі ст.ст. 526,625,1047,1049 Цивільного кодексу України, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, грошові кошти в сумі 31286грн. та судові витрати в сумі 432,86грн., а всього 31718,86грн.

У судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягала та зазначила, що загальний борг відповідача перед позивачем виник у зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного договору позики. Відповідач отримав гроші у присутності свідків, які зазначені у розписці.

Відповідач та його представник в судовому засідання позов визнали частково, а саме суму боргу в розмірі 20986 грн., що до іншої суми зазначили, що висуваючи вимоги про стягнення боргу, представник позивача не врахувала отримані від ОСОБА_2 кошти в сумі 10300 гривень, які він передав Ярофеєву, який є працівником ОСОБА_4 у присутності свідка. Крім того, зазначив, що гроші він не брав, а брав товар у вигляді вина. Будь яких документів про отримання позивачем 10300 грн.  у позивача немає, та підтвердити факт отримання від нього грошей може тільки свідок.

Суд, заслухавши пояснення відповідача та представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його  порушення , невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майна або майнового права та інтересу, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової)  шкоди.

Суд керується вимогами ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК  України, відповідно до яких обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, диспозитивності, суд розглядає  цивільні  справи  не  інакше як за заявою осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі  наданих  сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

 Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. До правовідносин, які виникають з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов’язання  та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до п. 3 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Правочин між позивачем та відповідачем укладено на суму в 31286 гривень, в письмовій формі, що підтверджує договором (а.с.34).

Таким чином, правочин укладено на суму, яка в двадцять разів перевищує неоподатковуваний мінімум громадян і при його укладені дотримано письмову форму.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи в суді недійсність правочину, укладеного між сторонами у справі прямо не встановлена законом. Відповідач не надав суду доказів про визнання даного правочину недійсним та на момент розгляду справи не звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання правочину недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідачем у судовому засіданні, були визнано наступне: написання ним 05 серпня 2010 розписки, без будь якого впливу на нього; загальна сума боргу, яку визнає відповідач складає 20986грн.; письмових підтверджень, що відповідачем частково погашена заборгованість перед позивачем,   не має.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 05 серпня 2010 року за домовленістю між сторонами було укладено договір позики, у вигляді розписки, яку склав ОСОБА_2,  згідно з якого відповідач взяв у позивача 31286грн. які зобов'язався повернути   готівкою 19 серпня 2010 року (а.с.34).  

Суд, виходячи із змісту ст. 59 ЦПК України, обмежений нормами права в виборі засобів доказування, зокрема, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.

Таким чином, оскільки укладення договору позики повинно підтверджуватися письмовими доказами, факт повернення грошових коштів також повинен підтверджуватися  у письмовій формі. Тому недотримання письмової форми позбавляє сторони права, у випадку виникнення спору, посилатися на підтвердження повернення грошових коштів на усні показання.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги усне показання відповідача та його представника, про  часткове виконання відповідачем зобов'язань та повернення 10300 грн. з загальної суми боргу.

Доводи відповідача та його представника про те, що позивач
перебував у трудових відносинах з ОСОБА_4 та брав гроші не готівкою, а товаром, суд не приймає до уваги, оскільки суду не представлено про це доказів (а саме договорів про спільну діяльність, договір новації та ін.). Таким чином правовідносини виниклі між сторонами по справі як фізичними особами.

З положень ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1047 ЦК України вбачається, що за договором позики (який укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положення ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачають обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приймаючи до уваги, що договір знаходиться у позикодавця, доказів безгрошовості угоди позики або повернення грошових коштів в ході судового розгляду справи не добуто, суд приходить до висновку, що боргове зобов'язання, визначене у договорі (розписці) від 05 серпня 2010 року відповідачем не припинено, сума грошових зобов'язань, а саме боргу в розмірі 31286 грн. за законною вимогою відповідачем не сплачена, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані із сплатою ним судового збору в сумі 312,86 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.  

На підставі ст. ст. 530, 533, 611, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, 1053 ЦК України,  керуючись ст.ст. 10, 15, 16, 59, 60, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -  

В И РІ Ш И В:

позов ОСОБА_4 –задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу  в розмірі 31286грн. та судові витрати:  судовий збір у розмірі 312,86грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Білогірський районний суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий:                     (підпис)          

З оригіналом згідно. Суддя:                                                              Секретар: