Справа № 2-50/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   14 березня  2011 року

м.Бучач

Бучацький   районний суд   Тернопільської області

В складі  : головуючого судді     Кузевича  Й.Я.,

при секретарі:                               Пастушаку І.Д.,

з участю позивачки                      ОСОБА_1,

відповідача                                    ОСОБА_2, його представника  ОСОБА_3,     

представника  служби у справах дітей Бучацької РДА  Єремійчука В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бучачі справу  за позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2, третьої особи органу опіки та піклування  Бучацької районної державної адміністрації   про  відібрання  малолітньої дитини  та повернення її за попереднім місцем проживання, -

встановив:

    Позивачка просить суд ухвалити рішення, яким відібрати її малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від колишнього чоловіка ОСОБА_2, та повернути його за попереднім місцем проживання в АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що в жовтні 2008 року, коли вона знаходилася на учбовій сесії в Одеському педагогічному інституті ім.Ушинського, відповідач самочинно, без її згоди забрав дитину і утримує її у себе в АДРЕСА_2, при цьому створює перешкоди у її спілкуванні з дитиною.   

     Позивачка  ОСОБА_1  в судовому засіданні позов підтримала, суду пояснила, що 07.10.2008 року , коли вона знаходилася на сесії , її чоловік ОСОБА_2, посварившись із її матір’ю, забрав сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., і поїхав в АДРЕСА_2 до своїх батьків. Лише знаходячись в поїзді, відповідач зателефонував їй і повідомив , що їде до своїх батьків. Після екзаменаційної сесії в кінці жовтня 2008 року вона приїхала до чоловіка , жила в нього два місяці, після цього вирішила розірвати шлюб. Рішенням Бучацького районного суду від 25.05.2009 року шлюб між ними розірвано, позов в частині виховання дитини залишено без розгляду. На даний час дитина проживає в будинку , що належить родичам чоловіка , який складається із трьох кімнат, де крім нього , також проживають його дідусь та бабуся, його мати , а також дві сестри, з яких одна з чоловіком та двома дітьми. Оскільки колишній чоловік не має постійного місця роботи, тому змушений їздити на заробітки, тижнями, а деколи місяцями не буває   дома і не займається вихованням дитини. Після розірвання шлюбу відповідач запевняв, що поверне сина , однак на даний час відмовляється, тому вона змушена була звернутися із позовом до суду.  З червня 2009 року вийшла на роботу.

     Відповідач ОСОБА_2 позов заперечив, суду пояснив, що дійсно із 28.10.2008 року разом із позивачкою  не проживають, оскільки її мати під час чергового конфлікту вигнала його із квартири АДРЕСА_1, тому він змушений був разом із малолітнім сином їхати до своїх батьків в АДРЕСА_2. В поїзді він повідомив дружину про конфлікт з її мамою , вона не заперечувала, щоб він із сином їхав до своїх батьків. Після сесії позивачка приїхала до нього і проживала в с.Пишківці біля півтора місяці, весь час до неї на мобільний телефонував невідомий чоловік, з яким вона зустрічалася влітку-восени 2008 року. Відповідачка декілька разів намагалася втекти від нього , він її зупиняв, забирав паспорт. Через цього чоловіка в новорічну ніч з 2008 на 2009 рік вони посварилися , дружина поїхала до своїх батьків, на той час зраджувала йому подружню вірність, проживаючи із чоловіком, який звільнився з місць позбавлення волі  і хворів на туберкульоз. Її подружня зрада стала причиною розірвання шлюбу. За час їх окремого проживання позивачка лише двічі навідувалася до дитини –перший раз через вісім місяців після припинення шлюбних відносин, і проживала у будинку його батьків три дні, а другий раз  - в червні 2010 року і проживала з ними протягом тижня. Син змалку росте і виховується без матері. Ніколи і ніяким чином він не перешкоджав позивачці у спілкуванні з сином, однак у неї такого бажання не було і немає. З вересня 2010 року син відвідує дитячий садок в АДРЕСА_2,  в будинку , де він із сином проживає, є всі необхідні умови для його всебічного та гармонійного розвитку. Він має можливість виховувати та утримувати дитину , дбати та піклуватись про нього, постійно підробляє, матеріально забезпечує сина, син завжди під його опікою, а літом 2010 року він возив сина на відпочинок до моря в м.Одесу.     

   Представник служби у справах дітей Бучацької райдержадміністрації в судовому засіданні підтримав висновок служби і вважає, що враховуючи особисту прихильність до батька,  доцільним є визначити місце проживання дитини ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком ОСОБА_2 , оскільки з часу переїзду у 2008 році в АДРЕСА_2 батько створив належні умови для гармонійного розвитку сина, належним чином займався його вихованням та матеріально забезпечував. Дитина проживає у хороших умовах , між батьком і сином існує тісний зв’язок і взаєморозуміння, дитина з прихильністю ставиться до бабусі, яка допомагає у вихованні онука.      

    Вислухавши  сторони, представника органу опіки та піклування, дослідивши та оцінивши  зібрані по справі докази , суд встановив такі обставини:

   ОСОБА_2 та ОСОБА_1  зареєстрували шлюб  15 листопада 2003 року  в Южненському міському відділі реєстрації актів цивільного стану  Одеської області.

   У шлюбі народився  син  ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, батьками якого записані сторони.

   З часу народження дитини  сторони проживали  в АДРЕСА_1, власниками квартири  по 1\5 частки  є  позивачка ОСОБА_1, син ОСОБА_5, її батьки  ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та брат ОСОБА_8

   З жовтня  2008 року подружжя проживає окремо:  ОСОБА_1  в АДРЕСА_1, ОСОБА_2 –в будинку  дідуся та бабусі площею  90 кв.м.  в АДРЕСА_2. Дитина –ОСОБА_5 проживає разом із батьком.

   Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2009 року  за позовом ОСОБА_2 шлюб розірвано.

   Як вбачається із характеристики, виданої ДНЗ №4 ,  ОСОБА_1 працює із 2002 року спочатку помічником вихователя,потім вихователем , характеризується як  компетентний, високоморальний  педагогічний працівник.

  Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_5  є  власниками по 1/5 частки  квартири  АДРЕСА_1.

  Із висновку органу опіки та піклування  виконавчого комітету Южненської міської ради від 30.11.2010 року вбачається, що беручи до уваги , що мати відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків, має особисті якості, що сприяють вихованню дитини, має роботу та враховуючи вік дитини, орган опіки  вважає, що дитина потребує жіночого догляду, тому орган опіки та піклування вважає за доцільним проживання дитини з матір’ю.

     Як вбачається із характеристики, виданої Пишківською сільською радою Бучацького району , ОСОБА_2 характеризується   з позитивної сторони як працьовитий відповідальний батько, виховує неповнолітнього сина.

   З довідок  Пишківської сільської ради  за  №№147,156 видно, що ОСОБА_2 дійсно проживає в с.Пишківці в житловому будинку площею 90 кв.м.,в будинку зареєстровано 7 осіб, фактично проживає  разом із матір’ю ОСОБА_9,1960 р., бабою ОСОБА_10, 1922 р.н., дідом ОСОБА_11., 1925 р.н.,та сином  ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н, який проживає без реєстрації. Сім’я має в користуванні земельну ділянку та підсобне господарство.

    Із акту обстеження умов проживання дитини ОСОБА_5 від 02.09.2010 видно , що умови проживання є добрі,у кімнатах чисто і затишно, є всі необхідні меблі та побутова техніка, дитина має своє ліжечко, куточок із іграшками та шафку з одягом і взуттям, сім’я віруюча та працьовита,в сім’ї існує взаємодопомога та взаємоповага,дитина дуже приязна до батька та бабусі,які виховують його та опікуються ним. Мати  біля двох років з дитиною не проживає і вихованням дитини не займається.    

  З 1 вересня 2010 року  дитина відвідує Пишківський дошкільний навчальний заклад Бучацького району Тернопільської області .        

  Із висновку органу опіки та піклування  Бучацької райдержадміністрації від 08.10.2010  видно,  що  протягом останніх двох років  вихованням та утриманням сина займався батько, який забезпечував дитину, матеріально створював добрі умови для  гармонійного розвитку сина . Згідно пояснень сусідів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 02.09.2010 року  ОСОБА_1 протягом двох років приїзджала до сина лише двічі. Батько працює на сезонних роботах. Хлопчин доглянутий. Між батьком і сином дуже тісний зв'язок і взаєморозуміння. Дитина з прихильністю ставиться до бабусі, яка допомагає у вихованні онука. Беручи до уваги тісний зв'язок між батьком і сином, розірвання якого завдасть емоційної і психологічної травми дитині , орган опіки вважає за доцільним проживання дитини з батьком.

     Відповідно до ст.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини , яка не досягла десяти років,  визначається за згодою батьків.

     Ст.29 ЦК України   передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.  Фізична особа може мати кілька місць проживання.

   Відповідно до ч.1 ст.161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

    Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

     Із ч.2 ст.161 Сімейного кодексу України випливає,  що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

     Частина 2 ст.11  Закону України «Про охорону дитинства»вказує на те, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону ,батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.   

   Як вбачається з ч.1 ст.12  Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.   

  Таким чином, з врахуванням  наведеного, суд приходить до переконання, що подружжя проживає окремо через неможливість проживати спільно.  Спір між ними щодо місця проживання дитини в добровільному порядку не вирішений.

  Виходячи з того,  що   спільне життя подружжя  і збереження  сім’ї  стали неможливими , оскільки  сім’я розпалася,  тому  виходячи  зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, віку дитини, особистих якостей батьків, можливості створення належним умов до виховання дитини , приймаючи до уваги ту обставину, що   мати та батько не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд вважає , що  позов  ОСОБА_1  необґрунтований.

   Суд критично оцінює   висновок  органу опіки та піклування  виконавчого комітету Южненської міської ради від 30.11.2010 року  про те , що мати відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків,  оскільки мати  більше двох років з дитиною не проживає і вихованням дитини не займається, а тому не бере його до уваги.  

   Згідно зі  ст.ст.10,11 ЦПК України  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясува-нню обставин справи.

  Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Відповідно  до ст.60 ЦПК України  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.  Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

   Суд вважає безпідставними твердження  позивачки  про безвідповідальне відношення  відповідача  до виконання батьківських  обов’язків,  самочинну , без її згоди  зміну ним  місця проживання дитини, оскільки вони не підтверджені жодними об’єктивними доказами по справі.

   Суд приймає до уваги , що  Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року Генеральної Асамблеї ООН визначає, зокрема, принцип 6, що дитина для повного та гармонійного розвитку його особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою та відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові та моральній і матеріальній забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір’ю, однак , враховуючи, що дитина  на  законній підставі зі згоди матері   знаходиться   за місцем проживання батька , мати протягом більше двох років  самоусунулась від виховання сина,  а тому  враховуючи  тісний зв'язок між батьком і сином, розірвання якого  може  завдати  емоційної і психологічної травми дитині , суд прийшов до висновку , що дитина   повинна перебувати на   вихованні батька ,  а тому в  задоволенні   позову  слід відмовити.

   Керуючись  ст.33,ч.3 ст.51,ст.124 Конституції України, ст.ст.10,11,60,212,215,218 ЦПК України, ст.ст.160-162  Сімейного кодексу України, ст.ст. 11,12 Закону України «Про охорону дитинства»,  принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, суд,-

вирішив:

      В    позові ОСОБА_1  до  ОСОБА_2, третьої особи органу опіки та піклування  Бучацької районної державної адміністрації   про  відібрання  малолітньої дитини  та повернення її за попереднім місцем проживання  відмовити за безпідставністю заявлених вимог.

   Рішення   набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

  Апеляційна скарга на рішення суду подається  до апеляційного суду Тернопільської області через Бучацький районний суд  протягом десяти днів з дня його проголошення.

 Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Й. Я. Кузевич