ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

В засіданні взяли участь представники:

Ухвалою від 31.10.07 Вищого господарського суду України касаційна скарга Залізниці № 2/56 від 11.10.07 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 13.12.07.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 13.12.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 13.12.07 представники Товариства не з’явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 13.12.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Товариства.

Про вказані обставини представника Залізниці повідомлено на початку судового засідання 13.12.07. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представника Залізниці, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.12.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 22.06.07 господарського суду Донецької області (суддя
Підченко Ю.О.) позовні вимоги Залізниці задоволено частково.

З Товариства на користь Залізниці стягнуто штраф за невиконання плану перевезень по залізницях призначення по плану № 766 за жовтень 2006 року в сумі 457,60 грн., а також 62,33 грн. державного мита та 72,11 грн. витрат по забезпеченню судового процесу.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень по залізницях призначення в сумі 291,20 грн. Залізниці відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що за змістом чинного законодавства вбачається, що залізниця здійснює планування та облік перевезення експортних вантажів так само, як і по перевезеннях у межах України. При цьому місцевий суд прийшов до висновку про те, що залізниця призначення визначається по станції прикордонного переходу.

Постановою від 25.09.07 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Шевкова Т.А., судді –Діброва Г.І., Стойка О.В.) апеляційну скаргу Товариства задоволено.

Рішення від 22.06.07 господарського суду Донецької області скасовано в частині стягнення штрафу в сумі 457,60 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства штрафу в сумі 457,60 грн. за невиконання плану перевезень вантажів № 766 у жовтні 2006 року по залізницях призначення на станціях яких здійснюється передача вагонів з вантажем за кордон, Залізниці відмовлено.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що чинними нормативно-правовими актами відповідальність за невиконання плану перевезень по залізницях, які передають вантаж за кордон, не передбачено.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 25.09.07 Донецького апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 22.06.07 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального права, зокрема: п.п. 106, 107 Статуту залізниць України, п. 6.7 Правил планування перевезень вантажів, додатки 12.1 та 12.2 до § 1 ст. 7, ст.ст. 7, 13, 36 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Зокрема, скаржник звертає увагу на різне тлумачення Залізницею та Товариством правових положень, що стосуються стягнення штрафу за невиконання плану по залізницях призначення в тих випадках, коли залізниця призначення, тобто кінцевої доставки вантажу, знаходиться за межами України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Залізниці залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Залізниці, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, відносини сторін по організації перевезень вантажів врегульовані укладеним між Залізницею та Товариством договором про організацію перевезень вантажів від 25.03.04 № 84/2462 (далі Договір).

Зокрема, встановлено, що згідно п. 2.1 Договору, на Товариство покладено обов'язок пред'являти Залізниці у встановлені строки проекти місячних планів перевезень та здійснювати вивантаження вантажів, які прибувають на адресу Товариства у відповідності з планами перевезень. Разом з тим, п. 2.2 Договору на Залізницю покладено обов'язок приймати до перевезення вантажі Товариства у відповідності із планами перевезень та заявками Товариства, в тому числі і вагони країн СНД до країн їх належності.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно п. 2.2.5 Договору Залізниця зобов'язувалась здійснювати всі розрахунки з Товариством за перевезення вантажів та виконані додаткові послуги у відповідності з чинними тарифами, вести облік нарахованих та сплачених сум та надавати Товариству відповідні розрахункові документи через станцію Маріуполь-Сортувальний. Для проведення розрахунків та обліку сплачених сум Залізниця надала Товариству особовий рахунок № 3512375 та код № 3134.

Судовими інстанціями встановлено, що у п. 4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання плану перевезень вони несуть відповідальність згідно зі Статутом залізниць України. Нарахування штрафних санкцій за невиконання плану перевезень здійснюється згідно Правил планування вантажів.

Вирішуючи спір місцевий та апеляційний суд встановили, що облік виконання плану перевезень № 766 здійснювався станцією Маріуполь-Сортувальний. При цьому, на підставі облікової картки № 766 встановлено, що до перевезення планувалось: в 1 декаді –31 720,00 т у 488 вагонах, у 2 декаді –19 310,00 т у 296 вагонах, у 3 декаді –16 725,00 т у 257 вагонах. Разом з тим, встановлено, що згідно даних облікової картки № 766 за жовтень 2006 року, підписаної з запереченнями Товариства, на виконання плану перевезень Товариство завантажило 1 041 вагон та 67 755,00 тон вантажу, тоді як Залізницею було подано 1 274 вагонів.

На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що з загальної кількості поданих вагонів Товариство завантажило 27 643 т вантажу з запланованих до перевезення 67 755 т, тобто, план перевезень за місяць у тонах Товариством виконано не було, оскільки за місяць недовантажено 591 вагон та 40 112 т, у зв'язку з чим Залізницею за невиконання плану перевезень нараховано Товариству по обліковій картці
№ 766 за жовтень 2006 року штраф у сумі 40 860,80 грн., у тому числі по залізницям призначення –748,80 грн.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство штраф за невиконання загального плану перевезень вантажів у сумі 40 860,80 грн. та штраф за невиконання плану перевезень вантажів по залізницям призначення в межах України у сумі
291,20 грн. визнало в повному обсязі, проте щодо нарахування штрафу у сумі 457,60 грн. по залізницям призначення за межами України заперечує, оскільки вважає, що відповідальність за невиконання плану перевезень по залізницям призначення за межами України не встановлена, а штраф нараховано з порушенням п. 1.2 р. 3 Тарифного керівництва № 1.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що за обліковою карткою № 766 залізницями призначення є Латвійська, Литовська, Львівська, Одеська. Водночас, встановлено, що Залізницею було нараховано штраф за невиконання плану перевезень вантажів по залізницях, станції яких передають вантаж за кордон.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, у п. 4.1 Договору сторони визначили, що за невиконання плану перевезень вони несуть відповідальність згідно зі Статутом залізниць України. Нарахування штрафних санкцій за невиконання плану перевезень здійснюється згідно Правил планування вантажів.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із
ст. 908 Цивільного кодексу України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 (далі Статут), цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Пункт 5 Статуту залізниць України встановлює, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів та інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають, зокрема, порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.02 № 873, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.02 за № 1030/7318, затверджені Правила планування перевезень вантажів (далі Правила), які визначили порядок планування перевезень вантажів залізницями у всіх видах сполучень, а також обліку виконання планів.

Так, Правилами встановлено, що перевезення вантажів залізницями здійснюється на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами за пред'явленням та за окремими замовленнями відправників (вантажовласників або за їх дорученням –експедиторських організацій).

Пунктом 2.1 вказаних Правил визначено, що місячне планування перевезень вантажів у межах України, на експорт у треті країни та країни СНД, у Латвійську Республіку, Литовську Республіку та Естонську Республіку здійснюється на підставі замовлень відправників у порядку, встановленому цими Правилами.

Розділ 3 Правил встановлює порядок планування перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів, згідно з яким відправники експортних вантажів за 16 днів до початку місяця, в якому передбачається перевезення, надають залізницям відправлення замовлення на перевезення вантажів, оформлені відповідно до п. 2.2 цих Правил.

Тимчасове положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів залізничним, морським та річковим транспортом, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.93 № 357, у п. 1 встановлює, що для перевезення експортних вантажів залізничними або залізнично-водними шляхами сполучення вантажовласники до початку планового місяця подають залізницям відправлення розгорнуті заявки на перевезення експортних вантажів, у яких зазначаються вид та кількість вантажу в тоннах і вагонах, прикордонні залізничні станції, морські та річкові порти, через які прямуватимуть ці вантажі, країна призначення та вантажоодержувач.

Таким чином, планування перевезень вантажів по залізницях і станціях призначення є необхідною складовою планування перевезення вантажів.

Пункт 28 цього Тимчасового положення зазначає, що виконання обсягу перевезень враховується в обліковій картці, яка підписується керівництвом залізничної станції і вантажовласником, при цьому ведення окремо облікової картки на виконання плану перевезень на експорт від загального обліку виконання плану перевезень вантажів Тимчасове положення не передбачає.

Пункт 6.7 Правил встановлює облік виконання плану перевезення вантажів в обліковій картці та передбачає, що дані про навантаження на залізниці призначення вказуються для всіх вантажів тільки у вагонах (контейнерах) і тільки для залізниць України у графах 10-15 облікової картки. Для експортних вантажів вказуються залізниці, які передають вантаж за кордон. Недовантаження на залізниці призначення за декаду визначається як сума недовантажень на окремі залізниці за вилученням загального недовантаження за декаду.

Згідно ч. 4 п. 106 Статуту залізниць України за невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером). При цьому Статут визначає, що Правила –це нормативний акт, що конкретизує передбачені цим Статутом положення, які регламентують участь та обов'язки сторін у процесі перевезення вантажів, а не доповнює чи уточнює їх.

Разом з тим колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 107 Статуту передбачено вичерпний перелік підстав за яких вантажовідправник звільняється від сплати штрафу за невиконання плану перевезень, до яких така підстава, як перевезення вантажу закордон відсутня.

Міжнародні перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти здійснюються відповідно до правил, двохсторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій), які відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 10 Цивільного кодексу України є частиною національного законодавства України.

Статтею 4 Статуту встановлено, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Одним із таких багатосторонніх договорів є Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.51 (далі Угода), яка була ратифікована Україною 05.06.92.

Статтею 36 Угоди встановлено, що за відсутності в даній Угоді необхідних положень застосовуються положення, викладені у внутрішніх законах і правилах відповідної країни, залізниця якої є учасницею даної Угоди.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Залізницею в касаційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було помилково застосовано норми матеріального права, в той час, як судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця" № 2/56 від 11.10.07 задовольнити.

Постанову від 25.09.07 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 40/72 господарського суду Донецької області скасувати, а рішення від 22.06.07 господарського суду Донецької області у даній справі залишити в силі.