ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2007 р. | № 7/34-15/467-20/364/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: | С. Шевчук, |
С. Владимиренко, І. Воліка (доповідача), |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Дочірньої компанії (ДК) “Газ України” Національної акціонерної компанії (НАК) “Нафтогаз України” |
на постанову | від 12.06.2007 року |
Запорізького апеляційного господарського суду |
у справі | № 7/34-15/467-20/364/06 |
за позовом | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
до | Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” |
про | стягнення 5 486 615,35 грн. |
В судове засідання прибули представники сторін: |
позивача | Тютюнник С.В. (дов. від 15.05.2007 року) |
відповідача | Власова І.Ю. (дов. від 05.01.2007 року), Влас Т.О. (дов. від 02.07.2007 року) |
Заслухавши суддю-доповідача –І. Воліка, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 486 615,35 грн., що складаються з 4 750 899,18 грн. основного боргу, 328 006,73 грн. пені за прострочення платежу за період з червня по грудень 2003 року, 194 222,98 грн. збільшення суми основного боргу у зв’язку з інфляцією і 213 486,40 грн. 3% річних обґрунтовуються ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” неналежним виконанням ВАТ по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” умов договору № 10/16-1254 від 01.12.2000 року щодо оплати поставленого природного газу.
Справа розглядалась судами неодноразово.
В ході нового розгляду рішенням господарського суду Запорізької області від 21.02.2007 року по справі № 7/34-15/467-20/364/06 (суддя Л. Гандюкова) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю; з відповідача за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону, в доход Державного бюджету України стягнуто штраф у розмірі 1 000,00 грн.
Рішення суду мотивоване наступним.
Доповідач: Волік І.М.
Відповідно до умов договору позивач зобов’язався передати відповідачу у 2000 році природний газ в обсязі 17 048 000 м3. Згідно з п. 3.3 договору прийом-передача газу здійснюється на підставі актів прийому-передачі, що складаються на протязі 10 днів з моменту підписання договору і тільки за умови неналежного виконання покупцем (відповідачем) зобов’язань, зазначених у п. 5.1 договору (порядок та умови проведення розрахунків). Акти прийому-передачі газу є підставою для закінчення розрахунків.
Протягом лютого-грудня 2000 року позивач передав відповідачу природний газ у кількості 15 302 000,06 м3 на загальну суму 5 072 631,92 грн., що підтверджується актом приймання-передачі за відповідними місяцями в 2000 році. При цьому, вказані акти підписані в один день –19.01.2001 року.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості обсягів газу, що був поставлений згідно з п. 2.1 договору, протягом 5 днів з моменту підписання договору.
Згідно з п.5.2 договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акту приймання-передачі газу протягом 25 днів з моменту підписання даного договору. Отже, виходячи з умов договору, оплата повинна бути здійснена 06.12.2000 року. Відповідач частково оплатив одержаний газ в сумі 321 732,74 грн., заборгованість склала 4 750 899,74 грн.
При цьому, умови договору свідчать, що акти приймання-передачі фіксують як документи первинного бухгалтерського обліку здійснення господарської операції, а не порядок оплати, а отже, вони не містять застереження щодо строків та умов оплати. Акти приймання передачі мали бути підставою остаточних розрахунків, у тому числі повернення зайво сплачених коштів, у разі, якщо об'єми поставки газу виявились би меншими, ніж передбачено договором.
У зв'язку з викладеним, господарський суд першої інстанції зазначає, що акти приймання-передачі не є підставою для визначення строку виконання зобов'язань щодо оплати, оскільки такий строк чітко визначений п. 5.1 договору.
Враховуючи положення цивільного законодавства про загальний строк позовної давності та порядок обчислення строку позовної давності (ст. ст. 71, 76, 85-87 ЦК УРСР), господарський суд Запорізької області дійшов висновку, що оскільки перебіг позовної давності по даному спору почався 07.12.2000 року, а закінчився 07.12.2003 року, то 19.01.2004 року позивач звернувся за захистом порушеного права після спливу строку позовної давності.
Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові. А у зв'язку з закінченням строку позовної давності по головній вимозі, вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (ст. ст. 72, 84 ЦК УРСР).
Крім того, в ході розгляду спору у даній справі, сторони посилались на заяви про залік зустрічних однорідних вимог, що відповідно до ст. 217 ЦК УРСР є підставою для припинення зобов’язання.
У зв'язку з наведеним, господарський суд першої інстанції зазначає, що з наданої позивачем заяви від 21.05.2002 року № 31/15-2820 про припинення зобов'язань за зустрічними однорідними вимогами не вбачається про які саме зобов'язання та на підставі якого договору йдеться в цій заяві. При цьому з акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2000 року по 31.12.2000 року (наданого в не завіреній належним чином копії) не вбачається на підставі чого виникла заборгованість на суму 321 732,74,00 грн.
В той же час, господарським судом встановлено, що листом від 07.06.2002 року відповідач повідомив позивача про неможливість такого зарахування, оскільки за заявою № 1861 від 09.07.2001 року ВАТ по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” зменшує дебіторську заборгованість ДК “Газ України” на суму 5 072 631,90 грн., яка виникла за договором № 10/16-1254 від 01.12.2000 року, та, відповідно, відображає в бухгалтерському обліку цю суму як зменшення кредиторської заборгованості перед ДК “Газ України” за договором № 10 від 29.10.1999 року.
Також позивач вказував на те, що у нього перед відповідачем станом на 09.07.2001 року за договором № 10-324 вже була відсутня заборгованість, оскільки зобов’язання за цим договором були припинені в порядку ст.217 ЦК УРСР шляхом заліку проведеного ще у 2000 році на підставі заяви про зарахування однорідних вимог № 31/18-2126 від 24.05.2000 року. У підтвердження отримання відповідачем вказаної заяви надана копія поштового повідомлення про вручення 01.06.2000 року рекомендованого листа, відправленого 30.05.2000 року.
Так, для встановлення дійсних взаємовідносин сторін за договором, який є підставою позову, фактичної наявності оригіналів усіх заяв про зарахування взаємних (зустрічних) вимог, які стосуються предмету позову, в ході нового розгляду справи господарський суд ухвалою від 18.03.2005 року зобов'язав сторони надати письмову інформацію про зарахування зустрічних однорідних вимог за підписом директора та головного бухгалтера (за заявами відповідача № 06/721 від 11.12.2001 року, № 1861-1 від 09.07.2001 року та заявою позивача № 31/18-2126 від 24.05.2000 року), і попередив про відповідальність за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону. Однак, така інформація позивачем не була надана, замість неї надані письмові пояснення за підписом іншої посадової особи.
Враховуючи наявність декількох заяв про зарахування зустрічних вимог, на які посилалися сторони, заперечення відповідачем факту сплати суми 321 732,74 грн. за договором на постачання природного газу № 10/16-1254 від 01.12.2000 року, ухвалою від 15.01.2007 року господарський суд зобов'язав позивача надати акт звірки на час розгляду справи, для чого з'явитися до відповідача для проведення звіряння розрахунків за договором на постачання природного газу № 10/16-1254 від 01.12.2000 року. Але, позивач 24.01.2007 року направив поштою акт звіряння розрахунків, в якому вказана лише загальна сума боргу, заявлена до стягнення, що складає 4 750 899,18 грн. (сальдо на 31.10.2006 року), та міститься підпис представника позивача без зазначення посади, прізвища, ім’я та по-батькові. У зв'язку з зазначеним представник ДК “Газ України” НАК "Нафтогаз України" пояснив, що акт звірки є лише документом для обліку бухгалтерських операцій, а також те, що через велику кількість судових справ не має можливості з'явитись до відповідача для проведення звіряння розрахунків.
Також, під час нового розгляду справи, з метою перевірки існування заборгованості, її розміру, а також підстав для стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені ухвалами суд зобов'язував сторони виконати певні дії.
Так ухвалою від 31.01.2007 року господарський суд зобов'язав позивача надати оригінал: заяви про зарахування взаємних вимог від 24.05.2000 року № 31/18-2126 та доказів її направлення відповідачу, письмове пояснення з нормативним обґрунтуванням щодо періоду нарахування пені.
Однак, зазначені вимоги суду позивачем не були виконанні, натомість, представник ДК “Газ України” НАК "Нафтогаз України" пояснив, що оригінали витребуваних судом документів не збереглись, так як термін зберігання документів три роки, а з часу направлення заяви про зарахування взаємних вимог минуло 7 років, однак доказів на підтвердження зазначеного представником позивача не було надано.
Господарський суд, приймаючи рішення, згідно зі ст.83 ГПК України має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Оскільки позивач неодноразово був попереджений ухвалами суду про відповідальність, яка передбачена ст. 83 ГПК України, однак, незважаючи на це, не виконав у повному обсязі вимог ухвал суду від 18.03.2005 року, від 15.01.2007 року та від 31.01.2007 року, господарським судом першої інстанції були застосовані до нього штрафні санкції.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року (колегія суддів: Т. Мойсеєнко, М. Мирошниченко, В. Кричмаржевський) рішення господарського суду Запорізької області від 21.02.2007 року у справі № 7/34-15/467-20/364/06 залишено без змін, виходячи з наступного.
При новому розгляді справи позивач змінив обґрунтування своїх вимог та просив стягнути заявлену ним суму боргу на підставі п. 3.4 договору на постачання природного газу № 10/16-1254 від 01.12.2000 року. Згідно з п. 3.4 договору факт приймання газу відповідачем оформлюється актами приймання-передачі протягом 10 днів з моменту підписання договору та тільки за умови виконання відповідачем зобов’язань з оплати, передбачених у п.5.1 договору. Також у даному пункті договору сторонами узгоджено, що акти приймання передачі газу є підставою для остаточних розрахунків. Тобто умовами договору допускається можливість проведення розрахунків і після складання актів приймання передачі.
Матеріали справи свідчать, що сторони допустили дострокове виконання зобов’язання з оформлення актів, які є підставою для розрахунків, але строк оплати за достроково виконаним зобов’язанням не узгодили. Факт складання актів приймання передачі до виконання відповідачем оплати, відповідно до п. 5.12 договору, не звільняє відповідача від проведення розрахунків за отриманий природний газ, зокрема остаточних розрахунків згідно з п. 3.4 договору. До того ж, постачальник газу в силу ст. 166 ЦК УРСР (що діяв на час підписання актів) та ст. 531 ЦК України (що діє на час розгляду спору судом) вправі був виконати свій обов’язок щодо оформлення передачі газу шляхом складання актів достроково, що також не суперечить звичаям ділового обороту. У зв'язку з викладеним, господарський суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач їх підписав без будь - яких заперечень, в тому числі і щодо несвоєчасності їх складання.
При цьому, Запорізький апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду Запорізької області, що вищевказані акти є документами первинного бухгалтерського обліку, які фіксують здійснення господарської операції та не містять застереження щодо строків та умов оплати. Однак, сторони домовилися, що ці акти є підставою для остаточних розрахунків. Разом з тим, умовами договору строк проведення остаточних розрахунків не визначений. Тобто строки виконання відповідачем зобов’язань з проведення остаточних розрахунків сторонами не встановлені. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або не визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обов’язок у семиденний термін.
Однак, позивач не надав суду доказів пред’явлення вимоги до ВАТ по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” про проведення остаточних розрахунків на підставі підписаних актів приймання-передачі природного газу, отриманого останнім за договором № 10/16-1254 від 01.12.2000 року, та настання для відповідача строку виконання обов’язку проведення остаточних розрахунків.
Пред’явлення позовної заяви не є вимогою та визначенням строків виконання зобов’язань в розумінні ст. 530 ЦК України, а є способом реалізації права на судовий захист порушених прав. За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги про стягнення основного боргу та пені, інфляційних і річних задоволенню не підлягають.
Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом при новому розгляді справи надана правильна юридична оцінка доводам відповідача та наданим ним доказам стосовно припинення зобов’язань за договором № 10/16-1254 від 01.12.2000 року у зв’язку з направленням позивачу 09.07.2001 року заяви про зарахування однорідних вимог, а також правовою оцінкою акту звірки за період з 01.01.2000 року по 31.12.2000 року та обставинам, пов’язаним з заявою позивача від 21.05.02 року № 31/15-2820.
Так, виходячи зі змісту заяви № 1861 від 09.07.2001 року, апеляційний господарський суд зазначає, що ВАТ по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” зменшує дебіторську заборгованість ДК “Газ України” на суму 5 072 631,90 грн., яка виникла за договором № 10/16-1254 від 01.12.2000 року та відображає в бухгалтерському обліку цю суму як зменшення кредиторської заборгованості перед ДК “Газ України” за договором № 10 від 29.10.1999 року. Однак, як встановлено в ході судового розгляду, договір з такими реквізитами не укладався. Фактично між відповідачем та попередником позивача - ДК “Торговий Дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” укладався договір № 10-324 від 25.08.1999 року.
Зважаючи на те, що договору № 10 від 29.10.1999 року не існувало, то у позивача не існувало зобов’язань за цим договором перед відповідачем, у зв'язку з чим зарахування не існуючих однорідних зобов’язань позивача перед відповідачем за договором, який взагалі не укладався, суперечить положенням ст. 217 ЦК УРСР. Про відсутність договору № 10 від 29.10.1999 року свідчить і той факт, що відповідачем до матеріалів справи у підтвердження заліку надано договір № 10-324 від 25.08.1999 року. При цьому, позивач пояснив, що у нього перед відповідачем станом на 09.07.2001 року за договором № 10-324 вже була відсутня заборгованість, оскільки зобов’язання за цим договором були припинені в порядку ст. 217 ЦК УРСР шляхом заліку проведеного ще у 2000 році на підставі заяви про зарахування однорідних вимог № 31/18-2126 від 24.05.2000 року.
Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції зауважує, що заява позивача про зарахування однорідних вимог від 21.05.2002 року № 31/15-2820 не може бути прийнята, як доказ часткової оплати відповідачем вартості отриманого природного газу на суму 321 732,74 грн., оскільки акт звірки не є тією підставою, з якою закон пов’язує виникнення цивільних зобов’язань, він не породжує для відповідача ніяких зобов’язань. До того ж, в акті звірки за період з 01.01.2000 року по 31.12.2000 року не зазначено за якими правовідносинами та договорами проводилася звірка розрахунків, не зазначено які особи складали цей акт. Невизначеність предмету цього акта звірки взагалі позбавляє його доказової сили. Інших доказів часткової сплати відповідачем отриманого газу не надано.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуальних норм, у зв'язку з чим просить скасувати прийняті ними судові рішення і задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з такого.
Відповідно до п. 3.4 договору акти прийому-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.
Згідно з ст. 217 ЦК УРСР зобов’язання припиняється заліком зустрічної однорідної вимоги. Для заліку достатньо заяви однієї сторони.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, 09.07.2001 року відповідач звернувся до позивача із заявою № 1861-1 про залік зустрічних однорідних вимог, яка отримана позивачем 10.07.2001року. Залік зустрічних однорідних вимог запропонований шляхом зменшення дебіторської заборгованості, що виникла за договором № 10 від 29.08.1999 року та станом на 09.07.2001 року становить 7 165 575,00 грн.
Крім того, на підтвердження проведення заліку зустрічних однорідних вимог, господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлювались обставини щодо звернення 21.05.2002 року позивача до відповідача із заявою про проведення заліку на суму 321 732,74 грн. (яку позивач зазначає як суму погашеної заборгованості). Однак, 07.06.2001 року відповідач листом за № 06/15555 повідомив позивача про вже проведений залік зустрічних однорідних вимог на суму 5 072 631,92 грн. Також позивач як на підставу відсутності заборгованості перед відповідачем станом на 09.07.2001 року за договором № 10-324 від 25.08.1999 року посилався на заяву про зарахування однорідних вимог № 31/18-2126 від 24.05.2000 року, що свідчить про те, що зобов’язання за цим договором були припинені в порядку ст. 217 ЦК УРСР шляхом заліку проведеного ще у 2000 році.
Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість у сумі 321 732,74 грн. за договором від 01.12.2000 року не погашалася відповідачем шляхом заліку однорідної зустрічної вимоги, оскільки листом від 07.06.2001 року № 06/15555 заява не прийнята. При цьому спростування позивачем заяви відповідача заявою про зарахування взаємних вимог від 24.05.2000 року № 31/18-2126 не було прийнято господарським судом з огляду на те, що позивачем не було надано оригінал даної заяви та оригінал доказу її вручення.
Посилання позивача на те, що оригінали витребуваних судом документів не збереглись, так як термін зберігання документів три роки, а з часу направлення заяви про зарахування взаємних вимог минуло 7 років, доказів чого не було надано в ході розгляду справи в господарських судах попередніх інстанцій, відхиляється господарським судом касаційної інстанції з огляду на наступне.
Так відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка (ч. 1 ст. 10 Закону). Зазначеним Законом для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань (п. 1 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року № 69).
Порядок проведення інвентаризації розрахунків визначено п. 11.11 вищевказаної Інструкції. Так при інвентаризації розрахунків всім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки про їх заборгованість, які пред'являються інвентаризаційній комісії для підтвердження реальності заборгованості; підприємства-дебітори зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. На рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишатися виключно погоджені суми. В окремих випадках, коли до кінця звітного періоду розбіжності не усунені або залишились не з'ясованими, розрахунки з дебіторами і кредиторами відображаються кожною стороною у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку і визнаються нею правильними. Зацікавлена сторона зобов'язана передати матеріали про розбіжності на вирішення відповідних органів. До акта інвентаризації розрахунків додається довідка про дебіторську і кредиторську заборгованість, щодо якої термін позовної давності минув, із зазначенням осіб, винних у спливі терміну позовної давності дебіторської заборгованості, а також назви і адреси дебіторів або кредиторів, суми, причини, дати і підстави виникнення заборгованості. На підставі акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків. Акт звіряння розрахунків разом з актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до ст. 9 вищевказаного Закону є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затверджених наказами Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року N 237, від 31.01.2000 року, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів (лист Міністерства фінансів України від 18.09.2007 року № 31-34000-10-10/18896).
Строки зберігання різних видів документів визначаються, зокрема, біля 150-ма відомчими (галузевими) переліками документів, що діють на території України та не суперечать законодавству України, і затверджені відповідно міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.
Наказом Державного комітету архівів України 16.03.2001 року N 16 затверджені Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Основними завданнями цих Правил є встановлення єдиного для всіх установ порядку роботи з документами від їх створення в діловодстві до передання на постійне зберігання до державних архівів або інших архівних установ, підвищення ефективності організації архівної справи в установах, суворе дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з питань архівної справи та діловодства.
Так пунктом 3.3. Правил передбачене тимчасове зберігання документів у структурних підрозділах установи, зі змісту якого вбачається, що документи з часу створення (надходження) і до передання їх в архів установи зберігаються за місцем формування справ згідно із затвердженою номенклатурою. У невеликих установах справи зберігаються централізовано в службі діловодства (п. п. 3.3.1).
Відповідно до розділу 4 Правил експертиза цінності документів передбачає всебічне вивчення цих документів з метою оцінки їх наукового, історико-культурного значення. Висновки експертизи цінності документів є єдиною підставою для внесення документів до Національного архівного фонду або виключення документів з нього, а також для встановлення строків тимчасового зберігання документів. Забороняється знищення документів без попереднього проведення експертизи їх цінності.
Закінчені в діловодстві справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу повинні здаватися до архіву установи для наступного зберігання та користування. Справи тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися в архів установи за рішенням її керівника (розділ 5).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За встановлених обставин, Вищий господарський суд України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій діяли з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неповне встановлення фактичних обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог та заперечень проти заявлених позовних вимог у справі, а тому, оскаржувані судові рішення підлягають до скасування з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Прийняти касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року та рішення господарського суду Запорізької області від 21.02.2007 року у справі № 7/34-15/467-20/364/06 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суддів.
Головуючий, суддя С. Шевчук
Судді: С. Владимиренко
І. Волік