ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"08" вересня 2006 р. Справа № 14/204
За позовом: Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма “Глобалком”
До відповідача: Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоком», в особі Рівненської філії
про визнання недійсним другого речення пп.8.1 Договору № 32 від 28.11.2003 р.
СУДДЯ МАРАЧ В.В.
Секретар судового засідання Катеринчик А.І.
Представники:
від позивача: Голуб В.А. (довіреність у матеріалах справи)
від відповідача: Марусяк А.А., Хамазюк О.Я. (довіреність у справі)
Стаття 22 ГПК України роз’яснена.
Суть спору: Позивач просить визнати недійсним друге речення п.8.1 договору № 32 від 28.11.2004 р., укладеного між ПП ВКФ “Глобалком” та СП у формі ТзОВ “Інфоком” в особі його Рівненської філії. Свої вимоги позивач мотивує наступним.
У п.8.1 Договору встановлено термін його дії на один рік з моменту підписання, тобто до 28.11.2004р. Друге речення даного пункту містить положення, за яким Договір вважається пролонгованим на наступні періоди тривалістю в один рік за винятком тих випадків, коли будь-яка із сторін може скасувати Договір через 30 (тридцять) діб після письмового повідомлення іншої сторони.
Вважає, що Договір в частині положень щодо його пролонгації порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача, а тому підлягає визнанню частково недійсним.
Буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняті у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст другого речення п.8.1 Договору, оскільки в ньому йдеться про «скасування»Договору будь-якого із його сторін. Чинне цивільне законодавство передбачає лише право сторін на укладення, заміну або розірвання договору і містить аналогічні терміни та поняття.
Оскільки зміст другого речення Договору суперечить цивільному законодавству, тому такий правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст.215 ЦК України.
Під час розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в якій просить визнати недійсним друге речення п.8.1 договору № 32 від 28.11.2003 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, стверджує, що оспорюваний позивачем пункт договору № 32 від 28.11.2003 р. укладений на основі вільного волевиявлення сторін; норм законодавства України, які діяли на момент його укладення.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов ПП ВКФ “Глобалком” не підлягає задоволенню.
При цьому суд керувався наступним.
Між ПП ВКФ “Глобалком” та спільним українсько-німецьким підприємством у формі ТзОВ “Інфоком” було укладено договір № 32 від 28.11.2003 р. про надання телекомунікаційних послуг. Пунктом 8.1 вказаного договору було встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє протягом одного року. Разом з цим у вказаному пункті договору, а саме в другому реченні його, вказано, що договір вважається пролонгованим на наступні періоди тривалістю в один рік за винятком тих випадків, коли будь-яка із сторін може скасувати Договір через тридцять діб після письмового повідомлення іншої сторони. Саме вказане речення п.8.1 Договору № 32 від 28.11.2004 р. просить визнати недійсним позивач. Одним із аргументів на обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняті у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст другого речення п.8.1 Договору, оскільки в ньому йдеться про “скасування” Договору будь-якого із його сторін, а чинне законодавство передбачає лише право сторін на укладення, зміну або розірвання договору і містить аналогічні терміни та поняття. Позивач стверджує, що зміст другого речення суперечить цивільному законодавству.
Однак, твердження позивача не грунтуються на чинному законодавстві України з огляду на таке.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом першим статті 628 цього ж Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також статтею 6 ЦК України встановлено що:
1. Сторони мають право укладати договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засобам цивільного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Акти цивільного законодавства України не встановлюють обов’язкових норм, які стосуються строків дії договорів.
Статтею 631 ЦК України тільки встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки відповідно до договору.
Отже, як випливає з вищенаведеного, сторони договору є вільними у визначенні умов договору, які стосуються строку його дії, пролонгації та припинення.
Таким чином договір № 32 від 28.11.2003 р. в частині його пролонгації, яка, зокрема передбачена в другому реченні п.8.1., відповідає чинному законодавству України і підстави для визнання його недійсним відсутні.
Посилання позивача на те, що він не має змоги з’ясувати зміст оспорюваного речення договору, а саме словосполучення “скасування” Договору будь-якою із сторін, не заслуговує на увагу і не може бути підставою для визнання договору та/або його частини недійсними.
Так укладаючи договір позивач мав змогу і був зобов’язаний ознайомитися з його змістом і в разі його нерозумілості чи двоякого трактування мав право відмовитися від його укладення або запропонувати висловити незрозумілі для його умови в іншій редакції. Однак позивач вищевказаним правом не скористався і підписав договір в наявній на сьогоднішній день редакції чим підтвердив вільне волевиявлення в укладенні договору.
Крім того, відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами), а також на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Однак позивач теж вказаними нормами не скористався.
Також позивач при незрозумілості йому умов договору вправі на підставі цивільного законодавства запропонувати іншій стороні договору внести до нього зміни, які б давали можливість більш ясно зрозуміти суть умов договору, в тому числі тих, які стосуються його пролонгації та припинення.
Пунктом 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України, зокрема частиною першою-третьою, п’ятою та шостою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема у вказаних частинах статті 203 ЦК України відмічено, що:
· Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
· Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної діяльності.
· Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
· Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
· Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частина Договору № 32 від 28.11.2003 року, яку просить визнати недійсною позивач відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідних для чинності правочину і які встановлені статтею 203 ЦК України, а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним у вказаній позивачем частині.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
Відмовити в задоволенні позову.
Суддя Марач В.В.
підписано "20" вересня 2006 р.
- Номер:
- Опис: стягнення 60896,42 грн.,
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 14/204
- Суд: Господарський суд міста Києва
- Суддя: Марач В.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 31.03.2010
- Дата етапу: 16.07.2010