ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2-а-2093/10/1970
"10" серпня 2010 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі колегії суддів,
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
суддів: Данилевич Н.А.,
Подлісної І.М.,
при секретарі Винярському В.Я.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином;
від відповідача1: представник Тимочко Р.С., довіреність № 20.11.2009 року;
від відповідача2: не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином;
від відповідача3: не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином;
від відповідача4: не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду у місті Тернополі адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_3;
до 1)Державної судової адміністрації України, 2)Міністерства фінансів України, 3)Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, 4)Апеляційного суду Тернопільської області;
про визнання незаконною бездіяльність центральних органів виконавчої влади, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по заробітній платі, –
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України(далі - відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі - відповідач 2), Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України(далі - відповідач 3), про визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України по виконанню постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до розмірів мінімальної заробітної плати; стягнення на користь позивача з Державної судової адміністрації України 207 262,32 грн. недоплаченої заробітної плати та 174 341,71 грн. недоплаченого грошового утримання з єдиного рахунку Державного бюджету України.
02.08.2010 року ОСОБА_3 подав до суду доповнення до позовної заяви, в якому просить: залучити в якості співвідповідача по справі апеляційний суд Тернопільської області; зобов’язати Міністерство фінансів України списати кошти на рахунок Державної судової адміністрації України для виплати позивачу кошти в сумі 207 262,32 грн. недоплаченої заробітної плати та 174 341,71 грн. недоплаченого грошового утримання; зобов’язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок апеляційного суду Тернопільської області для виплати позивачу кошти в сумі 207 262,32 грн. недоплаченої заробітної плати та 174 341,71 грн. недоплаченого грошового утримання; зобов’язати апеляційний суд Тернопільської області виплатити позивачу кошти в сумі 207 262,32 грн. недоплаченої заробітної плати та 174 341,71 грн. недоплаченого грошового утримання, провівши утримання прибуткового податку та всіх інших обов’язкових платежів.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2-а-2093/10/1970.
21.06.2010 року позивач подав до суду заяву № б/н від 15.06.2010 року, в якій ОСОБА_3 зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд слухати справу за його відсутності.
24.06.2010 року на адресу суду надійшло заперечення Державної судової адміністрації України, в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 До Державної судової адміністрації України у повному обсязі.
25.06.2010 року від Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України надійшло заперечення на позовну заяву, в якому відповідач 3 просить відмовити у задоволенні позовних вимог до Державного казначейства України у повному обсязі та просить суд слухати справу без представника Державного казначейства України.
02.07.2010 року від Міністерства фінансів України надійшло заперечення на позовну заяву, в якому відповідач 2 просить відмовити у позові до Міністерства фінансів України та просить суд слухати справу без представника Міністерства фінансів України.
В судовому засіданні, яке відбулося 03.08.2010 року Тернопільським окружним адміністративним судом задоволено клопотання позивача, яке викладене у доповненні до позовної заяви, залучено в якості співвідповідача апеляційний суд Тернопільської області.
09.08.2010 року від апеляційного суду Тернопільської області надійшло клопотання про розгляд справи без представника апеляційного суду Тернопільської області.
Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, 10.08.2010 року до суду не прибув.
Представники відповідачів 2, 3, 4, які належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, 10.08.2010 року в суд не з'явилися.
Представник Державної судової адміністрації України, в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначає, що в державному бюджеті України не заплановані кошти для виплати заборгованості по заробітній платі, в тому числі для Державної судової адміністрації України як головного розпорядника коштів, передбачених для забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.
Враховуючи, що відповідачі по відношенню до позивача є суб’єктами владних повноважень, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами, позивач з 03.04.2003 року працює на посаді судді апеляційного суду Тернопільської області(постанова Верховної Ради України № 721-ІV від 03.04.2003 року). Указом Президента України від 05.03.2004 року № 282/2004 призначений заступником голови апеляційного суду Тернопільської області. Після закінчення повноважень знаходження на адміністративній посаді, рішенням Ради Суддів України від 29.05.2009 року № 48, призначений на посаду заступника голови апеляційного суду Тернопільської області строком на 5 років.
Згідно частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Закону України «Про судоустрій України»від 7 лютого 2002 року № 3018-III (чинний на момент подачі позову) розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений. Даний Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою.
Визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-XII. Даний Закон встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», який визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян у редакції, яка діяла до внесення змін підпунктом "а" підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Визначення законом саме такого співвідношення означає забезпечення справедливої оплати праці голів судів і суддів, не допускає невиправданих диспропорцій.
Відповідно до статті 130 Конституції України від 28 червня 1996 року, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Отже, фінансування на утримання суддів здійснюється з державного бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці»від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.
Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якій надано зворотню дію в часі - набрання чинності з 1 червня 2005 року.
Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови КМУ № 514, посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, першого заступника Голови - 13,8, заступника Голови - 13,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з ст. 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.
3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів керівників суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Зі змісту п. 5 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів», якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 р. N 510, 512, 513, 514, 516, 518, 519, 520, 521, 522, 523, 524 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 27, ст. 1545, ст. 1547, ст. 1548, ст. 1549, ст. 1551, ст. 1553, ст. 1554, ст. 1555, ст. 1556, ст. 1557, ст. 1558, ст. 1559, N 34, ст. 2081, N 35, ст. 2118, N 43, ст. 2713, N 44, ст. 2772, N 46, ст. 2893), від 3 вересня 2005 р. N 865 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 36, ст. 2195) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року»крім іншого, постанову КМУ № 865, доповнено п. 4.1, відповідно до якого, установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 змінено також редакцію п. 5 постанови КМУ № 865, де зазначено, що умовою набрання чинності постанови N 865 є втрата чинності указів Президента від 10.07.95 N 584, від 19.09.96 N 856, від 05.03.2002 N 220, від 25.11.2002 N 1061, ст. ст. 3 та 4 Указу Президента від 11.12.2002 N 1150, абз. 1 ст. 1 Указу Президента від 23.02.2002 N 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).
Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами, згідно ч. 1 ст. 126 Конституції України, Конституція та закони повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів, а згідно з ч. 1 ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007, визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови КМ N 865 від 03.09.2005 р. «Про оплату праці суддів». Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 у частині визнання та скасування п. 4-1 постанови КМУ N 865 від 03.09.2005 р. «Про оплату праці суддів»залишено без змін.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865»та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Як вбачається з мотивувальних частин вищезазначених судових рішень, які відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень»офіційно оприлюдненні на офіційному веб-порталі судової влади України та які відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов КМУ № 865, 1243 та 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з 01.06.2005 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою КМУ № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідний рік, а тому застосування для нарахування заробітної плати суддям, положень постанови КМУ № 1243 від 21.12.2005 року та постанови КМУ № 1310 від 31.12.2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених постановою КМУ № 865 залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, є не правомірним оскільки, обмежує обсяг досягнутих, гарантованих Конституцію та законами прав щодо оплати праці суддів.
Підпунктом «б»підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»у абзаці другому частини четвертої ст. 44 закону України «Про статус суддів»слова «загальної суми щомісячного заробітку»змінено словами «посадового окладу».
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865»постанову КМУ № 865 від 03.09.2005 року доповнено п. 22, відповідно до якого, суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Рішенням Конституційного Суду, від 22.05.2008, № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, зміни, внесені підпунктом «б»підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
У мотивувальній частині даного рішення вказано, що Конституційний Суд України виходячи з того, що запроваджений в оспорюваній частині Закону порядок обчислення щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій незалежності суддів, що не відповідає частинам другій, третій статті 22, частині першій статті 126 Конституції України.
Крім того, у мотивувальній частині Рішення, Конституційного Суду, від 11.10.2005, № 8-рп/2005 «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів»(справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)», зазначено, що особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. Цей конституційний припис кореспондується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів», які передбачають, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Враховуючи, що п. 22 постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, який фактично дублює порядок обчислення надбавки суддям за вислугу років у відсотках від посадового окладу, встановлений підпунктом «б»підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який 22.05.2008 року визнано неконституційним, суд прийшов до висновку, що обрахунок щомісячної надбавки суддям за вислугу років належить здійснювати відповідно до ч. 4 ст. 44 закону України «Про статус суддів» тобто, здійснювати її розрахунок від загальної суми щомісячного заробітку судді з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів», пункту 3-1 постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання.
Згідно щомісячних відомостей за період з січня 2006 року по квітень 2010 року позивачу було нараховано довічне грошове утримання на загальну суму 529 090, 58 грн. Проте, згідно перерахунку оплати довічного грошового утримання, виходячи з розмірів мінімальних зарплат згідно вимог Закону України «Про державний бюджет»за 2006-2010 роки, на думку позивача, мало становити 703 432,29 грн. Отже, недоплата довічного грошового утримання становить 174 341,71 грн.
Як вбачається з висновку експертного економічного дослідження № 746, зробленого Тернопільським відділенням КНДІСЕ на замовлення позивача, у зв’язку з не приведенням заробітної плати позивача у відповідність до нормативно-правових актів, якими встановлено заробітну плату судді у період з 01.01.2006 року по 30.04.2010 року позивачу не донараховано та не доплачено 207 262,32 грн. - заробітної плати та 174 341,71 грн. довічного грошового утримання.
Суд вважає за необхідне зазначити, що заперечень щодо правильності здійсненого розрахунку відповідачами не надано.
Відповідно до ст. 120 Закону України «Про судоустрій України»фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.
Отже, з вищенаведеної норми вбачається, що саме на відповідача 1, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов’язок з розроблення і затвердження за погодженням з Радою суддів України єдиних нормативів фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, які мають доводитися до кожного суду та на підставі яких затверджується кошторис витрат.
Враховуючи вищенаведене та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльність Державної судової адміністрації України протиправною не приймаються судом, оскільки Державна судова адміністрація України виступає як головний розпорядник коштів, передбачених для забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Державна судова адміністрація України, як орган виконавчої влади, діє лише в межах повноважень визначених Законом України «Про судоустрій України», зокрема ст. 119 та ст. 126, а також Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою КМУ від 14.01.2009 року. Як зазначає відповідач –1, у 2008 році ДСА України було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України щодо скасування обмеження при обчисленні посадових окладів суддів виходячи із мінімальної заробітної плати 332 грн. Відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 року № 950, зазначений проект у жовтні 2008 року був надісланий на погодження до відповідних органів, а саме: до Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства економіки України. Жодних із вказаних міністерств проект постанови не підтримано.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльність відповідачів 2, 3 суд вважає їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню оскільки, між позивачем та відповідачами 2, 3 відсутні відносини щодо нарахування та виплати позивачеві заробітної плати та протиправні дії Кабінету Міністрів України були припиненні відповідними рішеннями Печерського районного суду міста Києва та Окружного адміністративного суду міста Києва.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Позов задовольнити частково.
2.Зобов’язати Міністерство фінансів України виділити і списати кошти в сумі 381 604 (триста вісімдесят одна тисяча шістсот чотири) грн. 03 коп. на рахунок Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України для виплати позивачу ОСОБА_3 недоплачених заробітної плати та грошового утримання.
3.Зобов’язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок апеляційного суду Тернопільської області кошти в сумі 381 604 (триста вісімдесят одна тисяча шістсот чотири) грн. 03 коп. на рахунок Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України для виплати позивачу ОСОБА_3 недоплачених заробітної плати та грошового утримання.
4.Зобов’язати апеляційний суд Тернопільської області виплатити позивачу ОСОБА_3 кошти в сумі 381 604 (триста вісімдесят одна тисяча шістсот чотири) грн. 03 коп. в т.ч. 207 262 (двісті сім тисяч двісті шістдесят дві) грн. 32 коп. недоплаченої заробітної плати та 174 341 (сто сімдесят чотири тисячі триста сорок одна) грн. 71 коп. недоплаченого грошового утримання, провівши утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Саадулаєв А.І.
копія вірна
Суддя Саадулаєв А.І.