Справа № 2-633/2011 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

22 лютого 2011 року                                                                                         місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючої судді Васецької В.В., при секретарі Самбур І.М.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2, Національний Банк України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області про визнання про надання споживчого кредиту недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»в особі Запорізького управління Дніпропетровського регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк», відповідно до  якого просить визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту №11384092000 від 15.08.2008 року, укладений між нею та відповідачем та договір іпотеки №11384092000/3 від 15.08.2008 року, укладений між нею та відповідачем, який посвідчений та зареєстрований за № 2754 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2

В доповненні до позову позивач просить застосувати наслідки визнання правочину недійсним та привести сторони у первісний стан.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 15.08.2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту, положення якого значно погіршили становище позивача, як споживача за кредитом, згідно діючого законодавства України.

Надавши кредит в доларах США відповідачем були порушені норми ст.99 Конституції України, ст. 192, ч.1 ст.533, ст.524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких єдиним законним платіжним засобом є грошова одиниця України –гривня. Також відповідачем порушені норми ст.ст. 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», ст.3 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких для здійснення валютних операцій необхідно отримання генеральної або індивідуальної ліцензії. Тому, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування є незаконним та дискримінаційним, що значно погіршує становище позивача.

У судове засідання представник позивача не з’явися, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позові наполягає.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Крім того, до суду від представника відповідача надійшли заперечення проти позову, де зазначено, що вимоги позивач не є обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з на ступних підстав: законодавчими актами, які встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті є закони України «Про банки та банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої ліцензії. 28.10.1991р. НБУ видав відповідачу банківську ліцензію №75 на право здійснення банківських операцій, у тому числі на право здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, на думку відповідача, договір про надання споживчого кредиту є цілком законним, укладення якого передбачено банківською ліцензією та не потребувала наявність інших ліцензій, зокрема –індивідуальної.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи Національного Банку України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області в судове засідання не з’явився, в письмових поясненнях по справі з позовними вимогами не погоджується та просить розглянути справу за його відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 15.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанком»(на цей час Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»)  був укладений договір про надання споживчого кредиту №11384092000, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу кредитні кошти в іноземній валюті  в сумі 169 700 (сто шістдесят дев’ять тисяч сімсот) доларів США.

Сума кредиту 169 700  доларів США дорівнює еквіваленту 821 466,79 грн. за курсом НБУ на день укладення договору 15.08.2008 року.

Відповідно до наданої ПАТ «УкрСиббанк»інформаційної довідки, ОСОБА_1 були здійсненні наступні платежі за кредитним договором: 5 144,09 доларів США по тілу кредиту; 26 309,76 доларів США сплата відсотків за користування кредитом.

Загалом ОСОБА_1 було сплачено 31 453,85 доларів США.

З метою забезпечення виконання вищезазначеного договору про надання споживчого кредиту між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк»був укладений договір іпотеки №11384092000/3 від 15.08.2008 року, який посвідчений та зареєстрований за № 2754 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банк і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями, відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Вимоги щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого за № 1429/100о28, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою ПАТ «УкрСиббанк»Національним банком України 28 грудня 2009 року за № 75 та дозволом № 75-3 від 28.12.2009 року та додатком до дозволу № 75-3 від 28.12.2009 року ПАТ «УкрСиббанк»має право здійснювати банківські операції, в тому числі надавати кредити в іноземній валюті.

Доводи позивача про те, що надані відповідачем ліцензія та дозвіл не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним особам є необґрунтованими та таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитним визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносить до кредитних операцій, зазначені у п.3 ч. 1 та у п.п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.   

Відповідно до вимог п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших атів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8. Правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що уразі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів»і виконана банком перед укладенням оспорюваного позивачем договору про надання споживчого кредиту.    

Встановлено, що згідно з п. 7.13. договору про надання споживчого кредиту №11384092000 від 15.08.2008 року підписання даного договору ОСОБА_1 свідчить про те, що всі умови даного договору їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї. Крім того,  у цьому ж пункті договору  зазначено, що перед укладанням  цього договору отримав Позичальник  від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема  Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з матеріалів справи оспорювані договори про надання кредиту, іпотеки підписані обома сторонами. Сторонами була погоджена валюта, в якій надано кредит, сторони виконували обов’язки по договору - Банк видав суму кредиту, а позивач певний час виконував графік повернення кредиту.

Тобто, своїми діями сторони підтвердили свій намір на укладення зазначених договорів на визначених та погоджених умовах.

У зв’язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним та договору іпотеки недійсним є не доведеними та не обґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 3 Декрету  КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»ст..3,13,16, 203, 215,216, 192, 524. 533, 546, 548 ЦК України,  Закону України «Про банки та банківську діяльність»суд, -

В И Р І Ш И В :

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                                                       Васецька В.В.