Справа № 2-1894/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

16 березня 2011 року

        Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Гудим О.І.,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років,  

ВСТАНОВИВ:

       Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що  22.06.2007 р. уклала шлюб із ОСОБА_2, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції, та від шлюбу подружжя має дитину –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1  Як зазначається позивачем при зверненні до суду, спільне життя подружжя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до припинення  шлюбних відносин, кожен з подружжя має  протилежні погляди на шлюб, сім’ю.  Зазначаючи у позові про те, що з серпня 2009 року ведення спільного господарства припинено та  подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, а також про те, що дитина мешкає разом із  матір’ю та не досягла трьох років,  у позові   й заявлено відповідну вимогу про розірвання шлюбу та  з посиланням на ст. 180, ч. 2 та ч. 6 ст. 84 СК України стягнення аліментів  з відповідача на користь позивача  у розмірі  1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2,   але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину  відповідного віку, починаючи від дня пред’явлення позову до суду та до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття, та про стягнення  аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років  розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2, починаючи від дня пред’явлення позову до суду  та до досягнення дитиною трьох років.

        У судове засідання позивач не з’явилася, водночас надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності із зазначенням про те, що позов  підтримує повністю, просила його задовольнити.   

        Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

        У судове засідання відповідач, який був повідомлений належним чином про розгляд справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, та не скористався правом надання заперечень  проти позову, у зв’язку з чим суд у порядку ч. 1 ст. 224 ЦПК України  вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

        Таким чином, суд, дослідивши докази та з урахуванням заяви позивача,  дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю  з огляду на такі встановлені  обставини.

        Як було встановлено судом,  22.06.2007 р. Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції  між сторонами у цій справі було зареєстровано шлюб, про що було зроблено відповідний актовий запис та видано свідоцтво; подружжя має дитину –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає разом із матір’ю та  перебуває на її утриманні.  Утім, спільне життя подружжя не склалося,  кожен з подружжя має протилежні погляди на шлюб, сім’ю, що в кінцевому результаті призвело до припинення  шлюбних відносин, та з серпня 2009 року  подружжя мешкає окремо.

        Згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя; згідно з  ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок  його розірвання.

        Таким чином, суд, з’ясувавши фактичні взаємини подружжя, зокрема те, що  спільне життя подружжя припинено, а також дійсні та зазначені вище причини  розірвання шлюбу,  які у свою чергу вплинули на шлюбні стосунки (кожен з подружжя має протилежні погляди на шлюб, сім’ю), дійшов до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме  інтересам цього подружжя, що має істотне значення. Разом з тим, приймаючи рішення про задоволення позову, суд бере до уваги наявність у подружжя неповнолітньої  дитини, яка мешкають разом із матір’ю, враховує також їх інтереси та зазначає про те, що задля охорони їх  інтересів  є кращим проживання для дитини в повній родині, і водночас зауважує, що зазначені вище та дійсні причини позову про розірвання шлюбу та інші обставини життя подружжя,  вочевидь свідчать про те, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам обох подружжя, тому суд вважає за необхідне позов у частині вимоги про розірвання шлюбу  задовольнити повністю.      

        Вирішуючи при ухваленні рішення у частині вимоги позову про розірвання шлюбу в обов’язковому порядку   питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд бере до уваги, що при подачі позову позивачем було належним чином оплачено судові витрати, у зв’язку з чим, беручи до уваги те, що на виконання ч. 1 ст. 88 ЦПК України, відповідно до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, з відповідача на користь позивача підлягають присудженню до стягнення  сплачені позивачем при подачі позову судові витрати.

        Разом з тим, за ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»за державну реєстрацію актів цивільного стану та за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, що видаються у зв'язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану, справляється державне мито у розмірі, визначеному законом; на виконання п. 4 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5,  реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться за письмовою заявою подружжя або одного з них по пред'явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало чинності, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита. Таким чином, суд вважає за необхідне при вирішенні питання щодо встановленого чинним законодавством (відповідно до п. «б»ч. 5 ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито»за реєстрацію за вчинення акту по реєстрації розірвання шлюбу державне мито підлягає до сплати в розмірі від 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян)   розміру справляння державного мита за вчинення реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану  зазначити, що державне мито за реєстрацію розірвання шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану підлягатиме до сплати в розмірі 8 грн. 50 коп. із особи, яка звертатиметься за вчиненням державної реєстрації  розірвання шлюбу.   

       Щодо вимоги позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, то, на переконання суду, вбачаються підстави для задоволення її повністю, виходячи з наступного.       

       Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 р. та яка набула чинності для України 27.09.1991 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та за ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

       Як було встановлено судом, 16.12.2007 р.  у подружжя  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася дитина –ОСОБА_3, про що Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану  Дніпропетровського міського управління юстиції у Книзі реєстрації народжень  було зроблено відповідний запис та видано  свідоцтво; відповідно до цього свідоцтва ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3   

        Частиною 2 ст. 18 Сімейного кодексу передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

        Утім, як було встановлено судом, домовленості (договору) щодо сплати аліментів на утримання дітей, між сторонами у справі, яка розглядалася,  досягнуто не було, через що для суду, з огляду на вищенаведене,  з метою захисту порушених прав особи, яка звернулася до суду із даним позовом, та через те, що, оскільки обов’язок по утриманню дитини  є безумовним, виникає в результаті народження дитини з моменту її народження та покладається законом рівною мірою на обох батьків, не пов'язаний із матеріальним становищем особи, до якої заявлено матеріально-правову вимогу про стягнення аліментів,   вбачаються усі підстави для присудження до стягнення з відповідача за цим позовом на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої  дитини.

       Разом з тим, щодо визначення розміру аліментів, то відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України  частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

       На виконання ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Таким чином, оскільки передбачених ст. 184 СК України  випадків у даній справі не встановлено, для суду вбачаються підстави для присудження до стягнення з відповідача на користь позивача аліментів   у частці від заробітку, зокрема,  в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше  30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини  відповідного віку, та до досягнення дитиною повноліття.  Разом з тим, при вирішенні питання щодо присудження до сплати аліментів, про яке позивачем було заявлено відповідну вимогу, судом  враховується стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яка є неповнолітньою, мешкає  разом із матір’ю (позивачем), потребує  утримання  тощо.      

       Водночас, щодо заявленої у позові вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, то відповідно до ч.  2 ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

       Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч. 4 ст. 84 Сімейного кодексу України).

       Частиною 2 ст. 18 Сімейного кодексу передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

       Як було встановлено судом, відповідач є батьком дитини –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дитина мешкає разом із матір’ю та домовленості (договору) щодо сплати аліментів на утримання позивача, між сторонами у справі, яка розглядалася, досягнуто не було. Разом з тим, при розв’язанні питання щодо розміру аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, суд виходить з приписів  ч. 1 ст. 80 СК України, відповідно до якої  аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і  (або) у твердій грошовій сумі, та ураховує, що відповідач не скористався правом надання заперечень  проти позову, не надав доказів щодо унеможливлення виконання ним передбаченого зазначеною вище правовою нормою обов’язку, тоді як на виконання ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Оскільки підстави звільнення від доказування у справі, яка розглядалася,  відсутні, та відповідач на підтвердження не надав жодних доказів, суд вирішував справу на підставі наявних у справі доказів.         

       Приписи ч. 2 ст. 84 та ч. 2 ст. 85 СК України  є спеціальними до виниклих між сторонами за цим позовом  правовідносин, та відповідно до закону в даному випадку право на утримання не залежить від того, чи працює особа, та від її матеріального стану. При ухваленні рішення для суду є визначальним те, що дитина не досягла трьох років, дитина мешкає разом із матір’ю,  та матір дитини  нею опікується.

       Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України  аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову; суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць (п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України).  

       Вирішуючи при ухваленні рішення питання про розподіл судових витрат між сторонами з вимоги позову про  стягнення аліментів на утримання дітей, суд бере до уваги, що на виконання п. 5 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»позивача було звільнено від сплати судового збору та не підлягали оплаті при зверненні до суду витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи (п. 4 ч. 3 ст. 81 ЦПК України), утім, на виконання ч. 3 ст. 88 зазначеного кодексу, згідно зі змістом якої якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, та відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення аліментів, з відповідача на користь держави підлягають присудженню зазначені судові витрати.  

       Керуючись ст.ст. 10, ч. 2 ст. 88,  ст.ст.  212, 214-215, 218, 224, 226,  367  ЦПК України,  суд     

ВИРІШИВ:

       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років задовольнити  повністю.   

       Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,  зареєстрований 22.06.2007 р.  Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції  під актовим записом  №468.  

       Державне мито за реєстрацію розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану  підлягатиме до сплати в розмірі 8 грн. 50 коп. із особи, яка звертатиметься за вчиненням державної реєстрації  розірвання шлюбу.    

       Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,  на користь  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі  8,5 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне  забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі  30 (тридцяти) гривень.    

       Стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,  на користь  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання неповнолітньої дитини –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину  відповідного віку, починаючи з 02.08.2010 р.  та до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття.

       Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2,  на користь  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання останньої у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2,  починаючи з 02.08.2010 р. та до 16.12.2010 року.

       Рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць  допустити до негайного виконання.

       Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,  на користь держави судовий збір в розмірі 51 (п’ятдесят однієї) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120  (ста двадцяти) грн.     

       Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

      Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

     Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя