ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
10 березня 2011 року справа № 5020-12/148-5/017-10/282
Господарський суд міста Севастополя у складі:
судді Юріної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу
за позовом
Міністерства оборони Російської Федерації в особі 1997 Відділення морської інженерної служби
(99007, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 6)
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду державного майна України
(вул. Кутузова, 18/9, м. Київ, 01133)
Державного комітету України із земельних ресурсів
(вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_8
(АДРЕСА_1)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Севастопольської міської Ради
(вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)
за участю Прокурора міста Севастополя
(вул. Павліченка, 1, м. Севастополь, 99011)
про поновлення порушеного права землекористувача шляхом повернення земельної ділянки 118,3 м2, розташованої на території 175 центру морської і фізичної підготовки (44 спортивного клубу) за адресою: АДРЕСА_2 спонукання припинити порушення права користування Чорноморським флотом Російської Федерації орендованою земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно збудованої будівлі, стягнення 13 221,96 грн. заборгованості по орендній платі,
за участю представників сторін:
позивача – Хмиль О.Ю., довіреність № 2137 від 06.10.2010; довіреність №212/161 від 03.07.2010;
Щербакова Л.М., довіреність № 212/161 від 03.07.2010; довіреність № 1664 від 18.08.2010;
відповідача – ОСОБА_5, довіреність № 2276 від 21.04.2008;
Дубовіса О.Б., довіреність № 1199 від 19.12.2010;
третьої особи (Фонду державного майна України) –не з’явився;
третьої особи (Севастопольської міської Ради) – не з’явився;
третьої особи (Державного комітету України із земельних ресурсів) – не з’явився;
прокуратури - Радулова А.Д., посвідчення №644 від 06.05.2010, наказ №82к від 17.02.2011,
14.03.2008 Міністерство оборони Російської Федерації в особі 1997 Відділення морської інженерної служби звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, про визнання відсутності права на забудову земельної ділянці, розташованої на території 44 спортивного клуба Чорноморського флоту, спонукання припинити порушення права користування Чорноморським флотом Російської Федерації орендованою земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно збудованої будівлі.
10.09.2008 позивачем надане уточнення до позовної заяви /а.с.68-73 т.1/, а 17.12.2008 позивач виклав позовні вимоги в остаточній редакції: поновити порушене право землекористувача шляхом повернення земельної ділянки 118,3 м2, розташованої на території 44 спортивного клубу за адресою: АДРЕСА_2; зобов’язати припинити порушення права користування Чорноморським флотом Російської Федерації орендованою земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно збудованої будівлі; стягнути 13 221,96 грн. заборгованості по орендній платі /а.с.98-102 т.1/.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно користується зазначеною земельною ділянкою, споруджена ним будівля є самочинним будівництвом.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13.04.2009 у задоволенні позову Міністерства оборони Російської Федерації в особі 1997 Відділення морської інженерної служби відмовлено у повному обсязі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2009 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Севастопольську міську Раду.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2010 апеляційна скарга Міністерства оборони Російської Федерації в особі 1997 Відділення морської інженерної служби залишена без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя від 13.04.2010 у справі №5020-12/148-5/017 без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 13.04.2009 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.06.2010 у справі №5020-12/148-5/017 скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.11.2010 справа №5020-12/148-5/017 прийнята до провадження, з присвоєнням їй номеру 5020-12/148-5/017-10/282.
Ухвалою від 13.12.2010 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Фонд державного майна України.
09.12.2010 представником позивача заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Відділу державної служби охорони культурної спадщини Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації /а.с.18 т.4/, яке було уточнено 12.01.2011, а саме, представник позивача просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації /а.с.63 т.4/.
Це клопотання відхилено судом, з огляду на те, що представником позивача не обґрунтовано, яким чином рішення у цій справі, предметом якої є: поновлення порушеного права землекористувача шляхом повернення земельної ділянки, спонукання припинити порушення права користування Чорноморським флотом Російської Федерації орендованою земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно збудованої будівлі, стягнення 13 221,96 грн. заборгованості по орендній платі, може вплинути на права або обов’язки Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації щодо однієї із сторін у справі.
14.02.2011 до суду надійшло повідомлення прокуратури міста Севастополя №05-208вих-II від 11.02.2011 про вступ прокурора у процес у даній справі.
Ухвалою суду від 18.02.2011 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Державний комітет України із земельних ресурсів.
У судове засідання 10.03.2011 Державний комітет України із земельних ресурсів, Фонд державного майна України, Севастопольська міська Рада без поважних причин явку уповноважених представників не забезпечили, вимоги ухвали суду від 18.02.2011 не виконали.
Згідно з пунктом 3.6 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.1997 №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Докази повідомлення учасників судового процесу належним чином про час і місце розгляду справи містяться в матеріалах справи /а.с.88-93 т.5/.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Така правова позиція викладена у пункті 3.6 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.1997 №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України».
З врахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглядати справу в судовому засіданні 10.03.2011 за наявними в ній матеріалами, у відсутність представників третіх осіб.
У судовому засіданні 10.03.2011 представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, на їх задоволенні наполягали.
Представники відповідача проти задоволення позову заперечують з підстав, викладених у письмових поясненнях від 24.01.2011 /а.с.102-107 т.4/.
Прокурор правову позицію по справі не висловив, залишив вирішення спору на розсуд суду.
Відповідно до пояснень Фонду державного майна України від 20.01.2011 №10-25-795, останній вважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту прав в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України /а.с.87-88 т.4/.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд
ВСТАНОВИВ :
Міністерство оборони Російської Федерації є юридичної особою, що зареєстрована в Російській Федерації /а.с. 11 т. 2/.
04 листопада 2005 року введено в дію Положення про 1997 ВМІС, що не є юридичною особою, в ЄДРПО України не значиться /а.с. 53-56 т. 2/.
На підставі Угод між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, які підписано 28 травня 1997 року, ратифіковано Україною 24 березня 1999 року, набрало чинності 12 липня 1999 року, Чорноморський флот Російської Федерації має право використовувати об’єкти Чорноморського флоту в місті Севастополі, у тому числі спільно спортивний об’єкт 44 спортивного клубу Чорноморського флоту (№236 військового містечка), що розташовано по АДРЕСА_2 на 1,56 га землі, та Українська Сторона передає Російській Стороні в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, зазначені відповідно в додатках №2 і №3 та картах №1 і №2.
З 01 травня 2000 року до 31 грудня 2005 року відповідач (який з 09 вересня 1999 року є суб’єктом підприємницької діяльності - а.с. 12 т. 2) на підставі договору з 44 спортивним клубом Чорноморського флоту Російської Федерації (який на той час був юридичною особою - а.с. 50 т. 2, на даний час не є юридичною особою, в ЄДРПО України не значиться - а.с. 52, 51 т. 2) та погодженням з командуючим Чорноморського флоту Російської Федерації /а.с. 21, 22 т. 1, а.с. 57 т. 2/ мав в оренді приміщення 40 кв.м. та майданчик загальною площею 52,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 для використання під пункт громадського харчування. Розмір орендної плати становив 4,00 грн. за 1 кв.м. загальної площі без врахування податку на додану вартість /а.с. 23-35 т. 1/.
31 жовтня 2005 року листом вих. №367/1 44 спортивний клуб повідомив орендаря, що вказаний договір оренди на 2006 рік продовжуватись не буде і до 31 грудня 2005 року необхідно передати орендований майданчик 1997 відділенню морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації по акту прийому-передачі /а.с. 21 т. 1/.
14 серпня 2006 року рішенням господарського суду міста Севастополя по справі №20-11/138 визнано за суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_8 право власності на об’єкт нерухомого майна - закусочну "Прибой", загальною площею 95 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 яка складається з наступних будівель: літ. "А" площею за внутрішніми обмірами - 28,2 кв.м., за зовнішніми обмірами - 36,3 кв.м.; літ. "Б" площею за внутрішніми обмірами - 18,9 кв.м., за зовнішніми обмірами - 23,2 кв.м.; навіс літ. "а" площею 35,5 кв.м. Вказане рішення набрало законної сили. В перегляді за нововиявленими обставинами та в касаційному порядку Верховним Судом України цього рішення відмовлено /а.с. 36-38 т. 1, а.с. 1-8 т. 3/.
02 вересня 2006 року на підставі вказаного рішення господарського суду закусочна "Прибой" зареєстрована комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна" (далі БТІ) на праві приватної власності за ОСОБА_8 та зроблений запис в реєстровій книзі 16нж, сторінка 100, під реєстровим №3719 /а.с. 10 т. 2 /.
Крім того, господарським судом міста Севастополя розглядалися справи та були прийняті рішення:
1) справа №20-5/074-7/232 за позовом Міністерства оборони Російської Федерації до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_8 про визнання закінченим строку дії договору оренди землі, визнання незаконним користування асфальтованою площадкою, усунення перешкод в користуванні приміщенням, усунення перешкод в користуванні майном та повернення майна, по якій 16 січня 2007 року прийнято рішення, яким встановлено, що ОСОБА_8 є власником закусочної "Прибой" загальною площею 95 кв.м., у позові відмовлено через те, що відповідач є власником закусочної та позивачем обраний спосіб захисту, що не передбачений законом /а.с. 17-19 т. 3/, рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржено;
2) справа №20-11/156-5/354-11/377-7/509 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_8 до Міністерства оборони Російської Федерації в особі 44 спортивного клубу про усунення перешкод в користуванні закусочної, по якій 04 лютого 2008 року прийнято рішення, яким встановлено, що позивач є власником закусочної площею 95 кв.м., а відповідач самовільно збудував в несучій стіні (що належить позивачу) вихід з приміщення сауни та воріт човнової станції, позов задоволено /а.с. 20-22 т. 3/, рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржено.
Судом встановлено, що 44 спортивний клуб (флоту) відповідно до вимоги директиви ГШ ВМФ від 18.12.2009 №730/1/3022 з 09.02.2010 переформовано у 175 центр морської і фізичної підготовки (лист від 10.12.2010 №52/1/1147 /а.с.28 т.4/).
За відомостями Севастопольської міської філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»права власності та користування на спірну земельну ділянку станом на 25.12.2010 не зареєстровані (лист №3/6213 від 28.12.2010) /а.с.40 т.4/.
Листом від 06.01.2011 №8-9-1/49 Головне управління держкомзему у м.Севастополі повідомило, що у нього відсутня інформація про спірну земельну ділянку /а.с. 47 т.4/.
Фонд державного майна України у поясненнях від 20.01.2011 №10-25-795 /а.с.87-88 т.4/ повідомив суд про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2006 №246 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації нерухомого майна, що використовується Чорноморським флотом Російської Федерації на території України», а також іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання інвентаризації земель, Держкомзему доручалося проведення земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, зокрема, спірний об’єкт. Проте станом на 20.01.2011 до Фонду державного майна України не надходили матеріали щодо проведення земельно-кадастрової інвентаризації зазначеної земельної ділянки, а також щодо оформлення державного акту на право постійного користування нею.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №555-р «Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР»на Фонд державного майна України покладено функції з управління державним майном, зазначеним у додатках 2 і 3 до Угоди між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997, та майном, яке не включено до цих додатків, але фактично використовується Чорноморським флотом Російської Федерації.
Пунктом 7 цього розпорядження доручалося Держкомзему, Фондові державного майна України здійснити заходи щодо проведення державної реєстрації речових прав, надання Фондові державного майна України в постійне користування земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти, які використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації, та оформлення державних актів на право постійного користування ними.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд визнав слушними доводи Фонду державного майна України щодо невірного обрання позивачем способу захисту прав, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України (далі –ЗК України), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам (підсудні) справи за заявами, зокрема:
- з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками;
- про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, використання при цьому земельних ділянок із меліоративними системами;
- про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;
- про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про безоплатну передачу у власність (приватизацію) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського й особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, дачного будинку та індивідуального гаража;
- про визнання недійсною відмови в наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам;
- про визнання незаконною відмови у продажу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності громадянам і юридичним особам, які мають право на набуття цих ділянок у власність, а також іноземним державам;
- про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі;
- про встановлення та припинення дії земельних сервітутів;
- про примусове припинення права на земельну ділянку з передбачених ЗК України підстав;
- про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки;
- про вирішення спорів щодо проведення розвідувальних робіт на землях, що перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб;
- про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеженням їхніх прав або порушенням земельного законодавства;
- про відшкодування витрат сільсько- та лісогосподарського виробництва;
- про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку;
- про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав;
- про вирішення спорів щодо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, сервітутів;
- про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом:
визнання прав;
відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків;
застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У той же час, способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною другою статті 16 ЦК України, можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Способи захисту права власності та інших речових прав встановлені положеннями глави 30 ЦК України.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- визнання наявності або відсутності прав;
- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних санкцій;
- застосування оперативно-господарських санкцій;
- застосування адміністративно-господарських санкцій;
- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
- іншими способами, передбаченими законом.
Отже, такий спосіб захисту цивільного права та інтересу як поновлення порушеного права землекористувача шляхом повернення земельної ділянки, спонукання припинити порушення права користування орендованою земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно збудованої будівлі, ЦК України та ГК України не передбачений, а також не передбачений іншими чинними законами України.
Таким чином, позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права (майнового інтересу), що не відповідає вимогам діючого законодавства.
Під час розгляду справи позивач не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив предмета позову.
У свою чергу, невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна позиція викладена в п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»N 01-8/344 від 11.04.2005 р. (зі змінами станом на 27.02.2009), в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
Верховний Суд України у постанові від 13.07.2004 у справі № 10/732 виклав правову позицію, згідно з якою суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог за наявності про це клопотання заінтересованої особи, але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 13 221,96 грн. заборгованості по орендній платі за договором суборенди, укладеним сторонами 01.05.2000 (реєстраційний №204 від 26.10.2000 і №90 від 14.06.2001), за період з 01.01.2006 по 31.10.2008 з огляду на те, що, як зазначено вище і на цьому ж наполягає позивач, цей договір припинив дію у зв’язку з закінченням його строку 31.12.2005, тобто починаючи з 01.01.2006 орендні правовідносини між сторонами припинилися, з цього моменту правові підстави сплачувати (стягувати) орендну плату відпали.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.
Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України позову покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суддя підпис О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 15.03.2011.