КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2011 № 47/501
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Хомініч О.В. - дов. №499 від 31.12.2010р.;
від відповідача: Пономаренко В.І. - дов. №08-03-28/311-10 від 16.06.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2010
у справі № 47/501 ( .....)
за позовом ПАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
про стягнення 18 228,88 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (далі – відповідач) 18 228,88 грн. в порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку сплатити страхове відшкодування.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не проведено оцінку майна (визначення розміру шкоди) в установленому законодавством України порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. у справі №47/501 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 18 228,88 грн., 182,29 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. у справі №47/501 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно правильності визначення розміру завданої внаслідок ДТП шкоди, а також невірно застосовано норми матеріального права, а саме положення Законів України „Про страхування”, „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіної Т.І.
В судовому засіданні 23.02.2011р. представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, яке було судом задоволено, про що винесено ухвалу від 23.02.2011р.
В судовому засіданні 23.02.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.03.2011р.
В судовому засіданні 16.03.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. у справі №47/501 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В судовому засіданні 16.03.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
31.08.2007р. в м. Києві по вул. Дніпровська Набережна сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки Nissan Note (д.н. НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки Hyundai (д.н. НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_2, що підтверджується довідкою відділення ДАІ (том справи – 1, аркуші справи – 14-15).
Згідно з Постановою Дарницького районного суду м. Києва у справі №3-51021/2007р. від 02.10.2007р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 16).
Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки Nissan Note (д.н. НОМЕР_1), який був застрахований у позивача на підставі договору страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів №310533095 від 02.07.2007р. (том справи – 1, аркуші справи – 7-10).
Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки Nissan Note (д.н. НОМЕР_1) внаслідок пошкодження при ДТП, становить 19 243,88 грн., що підтверджується рахунком-фактури №07091347 від 13.09.2007р., виставленим Товариством з обмеженою відповідальністю “Кий Авто”, в якому зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення пошкоджених деталей, та характеристики відновлювальних робіт (том справи – 1, аркуші справи – 17-18).
Відповідно до страхових актів №24285 від 25.09.2007р., №24846 від 11.10.2007р., розрахунку страхового відшкодування було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 18 738,88 грн., яка виплачена позивачем, що підтверджується меморіальним ордером №30 від 09.10.2007р. та платіжним дорученням №9073 від 16.10.2007р. (том справи – 1, аркуші справи – 27-33).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВА/6258129 від 18.07.2007р., позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.
Позов у даній справі подано Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ “Укрфінанси”, як повіреного позивача за договором доручення від 03.03.2010р., за умовами якого повірений зобов’язався здійснювати дії по стягненню заборгованості з фізичних та юридичних осіб, до яких довіритель має права вимоги відповідно до чинного законодавства України (том справи – 1, аркуші справи – 35-36).
Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВА/6258129 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_2 встановлена Постановою Дарницького районного суду м. Києва у справі №3-51021/2007р. від 02.10.2007р.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки Hyundai (д.н. НОМЕР_2) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВА/6258129), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки Nissan Note (д.н. НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВА/6258129), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів №310533095 від 02.07.2007р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВА/6258129) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 25 000 грн., франшиза – 510,00 грн.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування (вих.№212/230 від 21.09.2010.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати (том справи – 1, аркуш справи – 34). Однак, у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.
В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні розрахунку вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивачем вираховано суму франшизи у розмірі 510,00 грн. і заявлено до стягнення з відповідача страхове відшкодування у сумі 18 228,88 грн.
Посилання відповідача на те, що позивачем не проведено оцінку майна (визначення розміру шкоди) в установленому законодавством України порядку, є необґрунтованим, оскільки згідно з вимогами законодавства у сфері страхування страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором і страхового акта (аварійного сертифіката). Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.
У відповідності до п.п.14.2.2 п.14 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (автокаско), затверджених Головою Правління ЗАТ „АСК „Інго Україна” (позивача по справі) 19.07.2007р.відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов’язаних зі страховим випадком здійснюється страховиком страхувальнику, якщо виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі акта товарознавчого дослідження/експертизи чи рахунків СТО.
Окрім того, як уже зазначалось вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на підставі страхових актів і розмір фактичних затрат позивача становить 18 738,88 грн., що також підтверджується наявними у справі доказами.
Таким чином, зважаючи на те, що за зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „Оранта” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. у справі №47/501 – без змін.
2. Матеріали справи №47/501 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
18.03.11 (відправлено)