ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
25 жовтня 2010 року Справа № 2а-8104/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді Пісоцької О.В.,
за участю секретаря
судового засідання Деруги Н.О.,
перевіривши в приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявоюОСОБА_1,
ОСОБА_2,
ОСОБА_3
довідділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –ОСОБА_4,
провизнання нечинною та скасування реєстрації,
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі –позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління (далі –ВГІРФО, відповідач) про визнання нечинною та скасування реєстрації громадянки ОСОБА_4 (далі –ОСОБА_4) у квартирі АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивачі та їх представники просили позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також приходиться сестрою ОСОБА_3.
Позивачу звернулися до суду з даним позовом у зв’язку, як зазначили останні, їх права як власників квартири порушені, оскільки вони здійснюють приватизацію жилого приміщення і необхідна згода ОСОБА_4, яку остання не надає.
Так, позивачі вважають, що посадовими особами ВГІРФО на «…той час…»неправомірно здійснена постійна прописка громадянки ОСОБА_4, оскільки давалася згода лише на тимчасову реєстрацію, щоб остання вирішила «..свої питання…».
Позивачі зауважили, що у ОСОБА_4 є власна квартира, яку їй подарували батьки, а під час здійснення приписки співробітниками ВГІРФО роз’яснено, що звертатись для скасування тимчасової прописки не потрібно, це відбудеться автоматично на одинадцятий день з дня оформлення.
Позивачі та їх представники зазначили, що не можуть зрозуміти як саме відбулась постійна прописка ОСОБА_4 без згоди власників квартири та вважає вчинені співробітниками відповідача дії порушенням статті 19 Конституції України.
Додатково посилались на те, що постійна реєстрація ОСОБА_4 у квартирі позивачів погіршує умови проживання ОСОБА_5, порушуючи право дитини на належні умови проживання та на можливість розвитку.
Також позивачі в судовому засіданні зазначили, що не можуть повірити в існування акту знищення документів, які мали місце при здійсненні реєстрації ОСОБА_4 та взагалі в знищення ВГІРФО вище вказаних документів.
Під час розгляду даної справи повідомили, що лише 21 жовтня 2010 року звернулися до районного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання останньою такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Проте, наполягають що існуюча реєстрація ОСОБА_4 є помилковою та неправомірною, що підлягає скасуванню відповідно до статті 19 Конституції України.
В додаткових поясненнях представник позивача пояснив, що позивачі не можуть повірити в наявність акту знищення документів, про які зазначив відповідач у своїх відповідях та під час розгляду даної справи.
Представник відповідача вирішення даної справи залишила на розсуд суду та зазначила, що ВГІРФО Дарницького РУ ГУ МВС «…все рівно, яке саме рішення буде прийнято…», проте, з твердженнями позивачів та їх представників стосовно протиправності дій під час реєстрації не погоджувалася.
Додатково зазначила, що співробітниками паспортного столу не могла бути здійснена постійна прописка без належних документів та на документах, які не відповідали б вимогам чинного законодавства України. Крім того, на тимчасову реєстрацію позивачі надавали згоду.
Документи, які мали місце при реєстрації ОСОБА_4 надати до суду не може, оскільки вони знищені ВГІРФО згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи Міністерства внутрішніх справ України, із зазначенням строків зберігання документів, та Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, із зазначенням строків зберігання документів» від 04 червня 2002 року №519. Термін зберігання реєстраційних документів - 3 роки, а тому всі документи знищені відповідно до Наказу №519 у грудні 2001 року, про що складено відповідний акт.
Також представник відповідача повідомила, що особа набуває право на реєстрацію після подання заяви власників.
Крім того, представник ВГІРФО зауважила, що посилання позивачів на норми Постанови Ради Міністрів РСРС «Об утверждении Положения о паспортной системе в СРСР»(рос.) від 28 серпня 1974 року №677 є необґрунтованими, оскільки постанова не діяла на день здійснення прописки ОСОБА_4
Додатково представник відповідача зауважила, що посилання позивачів на обов’язковість зазначення в листках вибуття та прибуття відомостей про фактичне переміщення є помилковим. Особа може вибути з одного місця із зазначення місця прибуття, а фактично може прибути в зовсім в інше місце. Дане дії осіб не є порушенням законодавства України щодо вільного вибору місця проживання.
Ухвалою суду від 21 липня 2010 року суд залучив до участі у справі ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Про дату, час та місце судових засідання ОСОБА_4 повідомлялась належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу її реєстрації, проте в засідання ОСОБА_4 не прибула.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства 25 жовтня 2010 року у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Перевіривши матеріалами справи, заслухавши пояснення позивачів та представника третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено принцип законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 18 січня 1991 року ОСОБА_1 отримала ордер на жиле приміщення НОМЕР_1на право оренди жило приміщення площею 30,79мІ, яке складається з двох кімнат відокремленої квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до довідки виданої 30 грудня 2009 року за №1700/1 ОСОБА_3 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 проживає п’ять осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Згідно з доданої до матеріалів справи фотокопією паспорту ОСОБА_4 НОМЕР_2 вбачається, що остання прописана в квартирі за вище вказаною адресою та відповідно до фотокопії свідоцтва про вступ у шлюб від 13 вересня 1986 року ОСОБА_4 вийшла заміж та змінила прізвище на Крокос.
На звернення позивачів до комунального підприємства «Управління житлового господарства Дарницького району міста Києва»та житлово-експлуатаційної дільниці №203 останнім надана 01 лютого 2010 року відповідь за №Б-7б/121-14.10, в якій роз’яснено, що відповідно до пунктів 14 та 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №35 зняття з реєстраційного обліку здійснюється на підставі заяви фізичної особи (починаючи з 15 років), поданої нею особисто, запиту уповноваженого органу за новим місцем проживання особи, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, а тому для зняття з реєстрації ОСОБА_4 необхідно виконати одну з вище вказаних умов.
Крім того, 03 березня 2010 року листом житлово-експлуатаційної дільниці №203 комунального підприємства «Управління житлового господарства Дарницького району міста Києва»позивачів повідомлено, що ОСОБА_4, прописана (зареєстрована) в квартирі АДРЕСА_1 тимчасово з 06 липня по 16 липня 1996 року та не виписуючись, постійно з 10 вересня 1996 року.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються Законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі –Закон України №1382-IV) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені Законом.
Статтею 3 Закон України №1382-IV реєстрація –внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Обов’язок зареєструватися за місцем проживання в органах реєстрації покладений на громадянина України частиною першою статті 6 Закон України №1382-IV.
Суд зауважує, що законодавством не встановлено такої форми захисту як визнання нечинною реєстрації іншої особа або її скасування такої реєстрації у зв’язку з необхідністю приватизації жилого приміщення, а тому позов не підлягає задоволенню.
Крім того, зі змісту позову та пояснень позивачів і доданих документів вбачається, що позивачі до часу необхідності здійснення приватизації квартири, тобто - до 2009 року –до відповідача з приводу питань наявності реєстрації ОСОБА_4 не звертались.
Разом з тим, зняття з реєстраційного обліку відповідно до пунктів 14 та 15 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації осіб за місцем проживання»від 16 січня 2003 року №35 відбувається за письмовою заявою фізичної особи, поданої нею особисто, запиту уповноваженого органу за новим місцем проживання особи, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, з поданням також паспортного документу та трьох примірників талона зняття з реєстраційного обліку.
Також відповідно до положень статті 9 Закон України №1382-IV зняття з реєстрації місця перебування особи здійснюється за її повідомленням, відповідальність за таке повідомлення покладається на особу, яка його здійснила. Орган реєстрації, отримавши повідомлення особи, знімає з реєстрації її місце перебування та повідомляє про це орган реєстрації, в якому зареєстроване її місце проживання.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не мав законних обґрунтованих підстав для зняття ОСОБА_4 з реєстрації за вказаним вище жилим приміщенням.
Посилання позивачів на не проживання третьої особи у вказаній квартирі та на перешкоди у зв’язку з зазначеним у приватизації є лише підставою для встановлення факту наявності права за останньою на користування цим жилим приміщенням, що віднесено до компетенції міських судів загальної юрисдикції.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи, цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу, наявні в матеріалах справи докази, а також –пояснення позивачів та представників сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає позов безпідставним.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Пісоцька