АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.
при секретарі: Гліжині Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи Житлово-Будівельний кооператив «Сапфір», виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва на право власності, виданого ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири по АДРЕСА_1 визнання порядку користування спірною квартирою,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи Житлово-Будівельний кооператив «Сапфір», виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва на право власності, виданого ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири по АДРЕСА_1 визнання порядку користування спірною квартирою було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2010 року і постановити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Відповідно ст.. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так, судом першої інстанції було достовірно встановлено, що 10 січня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб (свідоцтво про укладення шлюбуНОМЕР_1 видане Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області 10 січня 1994 року, актовий запис №2).
18 травня 2004 року шлюб між громадянином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано ( свідоцтво про розірвання шлюбу серіїНОМЕР_2видане відділом реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції Одеської області 18 травня 2004 року, актовий запис № 100).
26 червня 1996 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 провели обмін квартирами з ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
Відповідно до договору міни від 26 червня 1996 року, посвідченого ОСОБА_9, завідуючою Білгород-Дністровською районною державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1763, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обміняли квартиру під номером АДРЕСА_2 яка належала їм на праві власності на квартиру під номером АДРЕСА_3 яка належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право приватної власності, виданого органом приватизації державного житлового фонду СППКФ Білгород-Дністровський «Хімпромстрой», зареєстрованого в Білгород-Дністровському міжміському бюро технічної інвентаризації.
18 березня 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали квартиру, яка належала їм на праві власності на підставі договору міни від 26.06 1996 року, розташовану за адресою АДРЕСА_2 що підтверджується договором № 1443/Б.
Квартира продана за 18780 гривень, які отримані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до підписання договору купівлі-продажу.
27 лютого 1998 року ОСОБА_4 внесла пайовий внесок за квартиру у розмірі 650 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 7 ЖБК «Сапфір», виписаною на ім'я ОСОБА_4.
20 березня 1998 року між Житлово-Будівельним кооперативом «Сапфір» (підрядник) та ОСОБА_4 (замовник) був укладений договір підряду № 1 у відповідності до умов якого ОСОБА_4 передала, а Житлово - Будівельний кооператив «Сапфір» прийняв грошові кошти для дольової участі в будівництві трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 на першому поверсі.
Сума договору підряду від 20 березня 1998 року на момент укладення була еквівалентна 4500 доларам.
20 березня 1998 року ОСОБА_4 внесла пайовий внесок у розмірі п'ять тисяч гривень та три тисячі триста п'ятьдесят гривень, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру №7 ЖБК «Сапфір», виписаними на ім'я ОСОБА_4. Загальна сума сплачених ОСОБА_4 пайових внесків становить 9 (дев'ять тисяч) гривень, що на 20 березня 1998 року, відповідно довідки Комерційного банку «Надра» було еквівалентно 4500 доларам США.
22.04.1999 року на ім»я ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Білгород- Дністровського виконкому № 323 від 16.04.1999 року та довідки № 9 від 15 березня 1999 року житлово-будівельного кооперативу «Сапфір» про сплату вартості квартири.
Тому, суд першої інстанції, після встановлення всіх обставин по справі та перевірки їх доказами , прийшов до вірного висновку про те, що дія норм Сімейного Кодексу України, та статті 220 ЦК України від 01 січня 2004 року, які регулюють підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя та правові наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору , на які позивач посилається, як на правові підстави для задоволення заявлених ним вимог, на спірні правовідносини не розповсюджуються., оскільки право власності на спірну квартиру виникло у відповідачки до набрання ними чинності.
У відповідності до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 року , який діяв на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Оскільки право власності на квартиру під номером АДРЕСА_3 та право на розпорядження та отримання грошей або іншого майна у результаті відчуження належної позивачці квартири, виникло у відповідачки до укладення шлюбу то одержані нею кошти у результаті її відчуження шляхом міни, а потім продажу у період шлюбу не можна визнати спільним майном подружжя.
Крім того, жодна з квартир, які належали відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до шлюбу ОСОБА_4 з позивачем та у період їх шлюбу ніколи не належали на праві приватної власності ОСОБА_1, позовних вимог про їх поділ позивач не заявляв та взагалі не оскаржував укладені договори.
Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_4 у якості пайового внеску за спірну кооперативну квартиру не можна визнати спільним майном подружжя, згідно ст. ст. 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю та ст. 146 ЖК України, у відповідності до якої, поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Відповідно п. 6 Постанови Верховного Суду України від 18.09.1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», встановлено, що квартира ЖБК може бути спільним майном подружжя та підлягає поділу на загальних підставах, якщо пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів , а також за рахунок коштів , подарованих подружжю або одержаних ним у позичку.
Відповідно вищенаведених норм закону , позивач не надав суду доказів того, що пайовий внесок був внесений за рахунок спільних його та відповідачки коштів.
Отже, суд першої інстанції, вислухавши пояснення , оцінивши всі докази в сукупності, прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи Житлово-Будівельний кооператив «Сапфір», виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва на право власності, виданого ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири по АДРЕСА_1 визнання порядку користування спірною квартирою – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова