АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Сєвєрової Є.С., Сидоренко І.П.
при секретарі: Гліжині Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про позбавлення права власності,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_3 права власності на ј квартири АДРЕСА_1, посилаючись на вимоги ст.229 ЦК України та стягнути на її користь судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 було відмовлено.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, представник ОСОБА_1– ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року – скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким позбавити ОСОБА_3 права власності на ј частину квартири АДРЕСА_1
Заслухавши пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що остання є безпідставною, нічим не обґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Відповідно ст.. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань
Так, судом першої інстанції було достовірно встановлено, що згідно посвідчення на право зайняття службової житлової площі від 06 лютого 1978 року №27, виданого Київською районною радою депутатів трудящих м. Одеси на підставі рішення Київського райвиконкому № 81 від 03.02.1978 року, ОСОБА_1, яка на той час працювала у ЖЕК-36 двірником, була надана 4-х кімнатна квартира АДРЕСА_1. Разом з ОСОБА_1 проживали ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 - дружина сина, ОСОБА_3 - онука, ОСОБА_7 - племінник (а.с.32). Отже, вказана житлова площа надавалось позивачці з урахуванням складу сім'ї.
Як пояснила позивачка у судовому засіданні, до 1988 року усі вищезазначені особи проживали разом з нею у спірній квартирі. Потім ОСОБА_5 розірвала шлюб з ОСОБА_4, сином позивачки, та 4.08.1988 року отримала ордер на житлову площу у гуртожитку Одеської кіностудії, куди і перейшла жити разом з донькою ОСОБА_3 (а.с.34). Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не займалась вихованням своєї доньки, позивачка вирішила забрати онуку до себе та особисто зайнятись її вихованням. У зв'язку з чим 03.11.1993 року онука позивачки-відповідачка по справі ОСОБА_3, була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 та почала постійно проживати там.
Відповідно до паспорту громадянина України, виданого Приморським РВ УМВС України в Одеській області, від 10.12.1999 року, ОСОБА_3, дійсно була зареєстрована в спірній квартирі з 03.11.1993 року( а.с.41).
У 1999 році відповідачка народила сина ОСОБА_8, який теж був зареєстрований у вказаній квартирі.
Як вбачається з розпорядження органу приватизації від 04.01.2005 року №188450 наймач ОСОБА_1 звернулась з заявою про приватизацію квартири, в якій просила передати вказану квартиру в приватну спільну часткову власність їй, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8 в рівних частках кожному (а.с.35).
Тому, відповідно до свідоцтва про право власності, виданого управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради 04.01.2005 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8 в рівних частках кожному (а.с.36).
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.03.2005 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано в КП „ОМБТІ та РОН" (а.с.37).
Таким чином , суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що приватизація спірної квартири була проведена у відповідності до Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду", згідно якого приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі — жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється, зокрема, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Відповідно до п.2 ст. 8 цього Закону , передача квартири у спільну власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї.
Тому, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка була вселена в квартиру та проживала в ній як член сім'ї наймача та правомірно набула право власності на частину цієї квартири.
Згідно вимог ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Колегія вважає, що посилання апелянта на ст.229, 744 ЦК України як на підставу для задоволення позовних вимог, є надуманими юридично необгрунтованими та нічим не доведеними.
Отже, суд першої інстанції, вислухавши пояснення , оцінивши всі докази в сукупності, прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивачки.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про позбавлення права власності – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Є.С. Сєвєрова
І.П. Сидоренко