АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
при секретарі: Гліжині Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу голови правління ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» та апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив, мотивуючи свої вимоги тим, що з липня 2002 року він працював у відповідача юрисконсультом. 24 червня 2005 року він звільнився за власним бажанням, при розрахунку йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1369,33 гривень. В день звільнення повний розрахунок з ним проведений не був, неодноразово звертався до директора ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» з нагадуванням про проведення повного розрахунку, але ніяких заходів щодо погашення заборгованості не здійснювалось. Та просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 1369,33 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду в сумі 1700,00 грн., а також витрати на юридичну допомогу в сумі 5000 грн.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 32121, 60 грн., моральну шкоду в розмірі 500 грн., та витрати на юридичну допомогу в розмірі 3399 грн., а всього 36020,60 грн, допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача в розмірі середнього заробітку за місяць – 588 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Додатковим рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.06.2010 року стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» на користь ОСОБА_1 основну заборгованість по заробітній платі в розмірі 1369,33 гривень.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року в частині стягнення витрат на юридичну допомогу, та стягнути з ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» на користь ОСОБА_1 витрати на юридичну допомогу в сумі 5000, 00 гривень.
В свою чергу, не погодившись з винесеним рішенням, голова правління ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача частково, а саме, стягнути з ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1369, 33 грн., в решті позовних вимог позивача відмовити.
Заслухавши пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є безпідставними та нічим не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Відповідно ст.. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань
Так, судом першої інстанції було достовірно встановлено , що ОСОБА_1 працював у відповідача юрисконсультом з липня 2002 року. 24.06.2005 року він звільнився за власним бажанням, при розрахунку йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1369,33 гривень, в день звільнення повний розрахунок з ним проведений не був.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проводиться в день звільнення, але не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про звільнення.
Внаслідок порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідно до ст. 117 ч. 1 КЗпП України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у встановлені Законом строки при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за час затримки розрахунку судом першої інстанції було правильно вирахувано згідно з ч.2, ч.3 п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., відповідно якого нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати, за останні два місяці роботи, що передували звільненню, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/ годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 500 грн., оскільки така сума є співвмірною моральним стражданням позивача, які йому були спричинені йому в зв»язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Таким чином, колегія приходить до висновку, що відповідач не довів факту , що затримка розрахунку з позивачем утворилася з вини самого позивача.
Позивач в свою чергу не довів вимогу про стягнення на його користь витрат на юридичну допомогу в сумі 5000, 00 гривень, оскільки така вимога не відповідає Постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 №509 « Про граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави».
Отже, суд першої інстанції, вислухавши пояснення , оцінивши всі докази в сукупності, прийшов до вірного висновку про часткове задоволення заявлених вимог позивача.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу голови правління ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року – відхилити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року-відхилити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди-залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова