Номер провадження: 22-ц/813/4843/24

Справа № 947/31898/23

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2024 року                                                                 м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 947/31898/23

Номер провадження: 22-ц/813/4843/24

Одеський апеляційний суд у складі:

- головуючого судді – Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

- позивач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області,  

- відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси ухвалене у складі судді Васильків О.В. 23 лютого 2024 року, повний текст рішення складений 23 лютого 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – Управління) звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь надміру виплачену пенсію у розмірі – 9 956,12 грн..

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області обґрунтовує позовні вимоги тим, що 25.04.2023 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком, якою повідомила, що отримувала пенсію за віком в АР Крим. Рішенням від 02.05.2023 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з 25.04.2023 року в розмірі – 3 000,00 грн..

Електронну пенсійну справу ОСОБА_1 було перевірено в порядку контролю щодо дотримання норм пенсійного законодавства. В результаті доопрацювання в призначенні пенсії було відмовлено, оскільки відсутні документи за попереднім місцем отримання пенсії.

Таким чином виникла переплата пенсії на суму – 9 956,12 грн. за період - з 25.04.2023 року по 31.07.2023 року. Представник позивача зазначає, що у даному випадку наявна рахункова помилка Управління, а саме - помилково призначено пенсію за віком, що призвело до неправомірної виплати пенсії та виникнення переплати, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідачки суми пенсії, набутої без вдіповідної правової підстави (а. с. 3 - 4 зворотна сторона).

Позиція відповідачки в суді першої інстанції

Відповідач ОСОБА_1 не скористалась правом надати відзив, відзив на позовну заяву до суду не надійшов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів факту недобросовісного набуття відповідачем коштів, а також допущення рахункової помилки зі сторони позивача (а. с. 26 - 29).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в апеляційній скарзі просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що виникнення переплати за період - з 25.04.2023 по 31.07.2023 пов`язано з рахунковою помилкою, а саме - відповідачу помилково призначено пенсію за віком. Кошти у розмірі - 9 956,12 грн., на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, підлягають безумовному поверненню відповідачем, як такі, що набуті без достатньої правової підстави (а. с. 31 - 32).

Узагальнені доводи відповідачки в апеляційному суді

Адвокат Завальнюк Дмитро Юрійович, діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиву на апеляційну скаргу просить скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року залишити без змін

Апелянта посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції (а. с. 58 - 59).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.04.2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року залишено без руху (а. с. 39 - 40).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року (а. с. 52 - 52 зворотна сторона).

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 11.04.2024 року документ в електронному вигляді «01 (Р) Відкриття» від 21.03.2024 року доставлено до електронної скриньки Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (а. с. 55).

Відповідно до розписки про тримання, ОСОБА_1 22 квітня 2024 року особисто отримала ухвалу про відкриття від 11.04.2024 року та апеляційну скаргу (а. с. 56).

У квітні 2024 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов відзив від адвоката Завальнюка Дмитра Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_1 (а. с. 58 - 59).

За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що учасники справи є повідомленими про надходження апеляційної скарги та розгляд справи в апеляційному суді.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.09.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її учасників.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 5 цієї частини.

Дана справа за ціною позову (9 956, 12 грн.) є малозначною, тому згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає залишенню без задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

25.04.2023 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії (а. с. 6 - 8).

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 155250022170 від 02.05.2023 року про призначення пенсії, розмір пенсії з надбавками ОСОБА_1 з 25.04.2023 року по 01.05.2023 року становить – 3 000,00 грн, з 02.05.2023 року – довічно становить – 3 120,00 грн. (а. с. 9).

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 1582713382 від 21.07.2023 року на заміну рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутні документи за попереднім місцем отримання пенсії, що передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (а. с. 10).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Положеннями статі 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Натомість, положеннями ст. 1215 ЦК України наведено перелік випадків за наявності яких безпідставно набуте майно не підлягає поверненню, а саме: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі № 753/15556/15, положеннями ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Аналогічні висновки щодо застосування відповідних положень ст. 1215 ЦК України також містяться у постановах ВС від 25.04.2018 року по справі № 524/2029/17; від 03.05.2018 року по справі № 473/2859/17; від 26.06.2018 року по справі № 174/404/16.

До рахункових помилок, в свою чергу, належать неправильність в обчисленнях, дворазове нарахування виплат за один і той самий період тощо, тобто не можуть вважатися рахунковою помилкою неправильне застосування норм закону та нормативно-правових актів. Зазначеного висновку також дійшов ВСУ в постанові від 20.06.2018 року по справі № 501/2500/15. Тобто, «рахункова помилка це результат неправильного застосування правил арифметики» (постанова ВС від 20.06.2018 року по справі № 501/2500/15).

Доводи апеляційної скарги про те, що надмірна виплата пенсії відбулась через рахункову помилку є безпідставними, оскільки згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більш того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні. Отже, рахункова помилка за своїм змістом, смисловим та логічним значенням - це математична помилка, зокрема помилка під час здійснення математичних дій, розрахунків (множення, додавання, іншого обрахунку).

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що в даному випадку наявна рахункова помилка в обчислені та нарахуванні пенсії. Відсутність ознак рахункової помилки підтверджується також самим змістом позовної заяви. При цьому, суд звертає увагу на те, що "помилкове призначення пенсії" та "рахункова помилка" не є тотожними поняттями, оскільки поняття "рахункова помилка" стосується саме обчислення сум, належних до виплат, а не питання призначення чи не призначення пенсії взагалі.

З огляду на наведені обставини справи в своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на відсутність в даному випадку підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України, у зв`язку із ненаданням позивачем належним та обґрунтованих доказів на підтвердження наявності з його сторони відповідної рахункової помилки під час призначення та виплати пенсії та відповідно недобросовісності зі сторони відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України,

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23  лютого 2024 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя:                                         А. П. Заїкін

Судді:                                                         С. О. Погорєлова                                                

                                                                О. М. Таварткіладзе