АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 Справа № 22 Ц- 36/ 2011 р.                           Суддя  1-й інстанції: Гаврасієнка В.О.

Категорія-27                                                        Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

                                           У  Х  В  А  Л  А

12 січня   2010 р.  Судова колегія судової палати в цивільних справах о Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

                  головуючого:                    Галущенка О.І.          

                  суддів:                                   Шолох З.Л.

                                                     Кутової Т.З.                                                             

                 при  секретарі-               Богуславській О.М.

                 за участю:

                  позивача -                         ОСОБА_3

                  його  представника –     ОСОБА_4

                  відповідачки -                  ОСОБА_5

                  її  представника –          ОСОБА_6

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

                                                апеляційною скаргою

          ОСОБА_5  на рішення  Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2010 р.,  у справі  за  

                                                  позовом

          ОСОБА_3 до ОСОБА_5  про стягнення заборгованності  за договорами позики та за

                                         зустрічним позовом

           ОСОБА_5  до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними ,

                                                           встановила:

 19.06.2006р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованності за договорами  позики у розмірі 134.824 грн.

                   Позивач зазначав,  що відповідно до умов  договору від 08.08.2005 р. передав ОСОБА_5 35100 грн. за умови повернення грошових коштів до 01.11.2005 р.

          Крім того, за договором від 01.10.2005 р. він передав  відповідачці 96770 грн. за умови повернення грошових коштів до 01.03.2006 р.

          Відповідачка не виконала цих зобов’язань у повному обсязі і станом на 15.06.2006 р. заборгувала йому 131870 грн.

          Договором не були передбачені штрафні санкції за прострочку виконання зобов’язання, а тому відповідачка додатково має сплатити, на підставі  ст.. 625 ЦК України, три процента річних від простроченої суми  у розмірі 3954 грн.

          Посилаючись на ці обставини, позивач просив про стягнення зазначених сум.

                  18.09.2007 р. відповідачка звернулася до позивача із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів займу від 12.04.2004 р. на суму 80190 грн., договору іпотеки від 12.10.2004 р.; договорів займу від 08.08.2005 р. на суму 35100 грн. та від 01.10.2005 р. на суму 96770 грн.

          При цьому, боржниця посилалася на те, що розписки про укладення таких угод підписувала під психологічним впливом кредитора, а грошей за цими угодами не отримувала.

          Справа розглядалася судами неодноразово.

          Останнім рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2010 р. постановлено про  задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_3 131.870 грн.00 коп. в рахунок відшкодування збитків за договорами займу та 3954 грн. 00 коп. в рахунок трьох відсотків річних.

          Судом  також вирішено питання про розподіл  судових витрат.

          В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними відмовлено.

          В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення та ухвалення  нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення її вимог про визнання договорів недійсними, посилаючись на необгрунтованність  висновків суду та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

          Апеляційна скарга  не підлягає   задоволенню   з таких підстав.

          Відповідно до положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти, а останній зобов’язується повернути зазначені кошти у визначений термін.

          Підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому кредитором  визначеної грошової суми.

          Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 20 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

          Боржник вправі оспорити договір  позики, який має бути укладений у письмовій формі,  за безгрошовістю.

          В той же час, рішення у такому спорі не може ґрунтуватися на свідченнях свідків на підтвердження того факту, що гроші насправді позичальнику не передавалися, оскільки доказом передачі грошей у цьому випадку, відповідно до приписів ст.  545 ЦК може бути лише розписка, яка видана боржником кредитору на підтвердження факту отримання грошей.

          Така ж розписка має бути видана кредитором позичальнику на підтвердження факту повернення позики.

          Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1051 ЦК боржник вправі посилатися на свідків лише при укладенні угоди під впливом насильства.

          З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов  договору від 08.08.2005 р. передав ОСОБА_5 35100 грн. за умови повернення грошових коштів до 01.11.2005 р.

          Крім того, за договором від 01.10.2005 р. він передав  відповідачці 96770 грн.  за умови повернення грошових коштів до 01.03.2006 р.

          Відповідачка не виконала цих зобов’язань у повному обсязі і станом на 15.06.2006 р. заборгувала йому 131870 грн.

          Договором не були передбачені штрафні санкції за прострочку виконання зобов’язання, а тому відповідачка додатково має сплатити, на підставі  ст. 625 ЦК України, три процента річних від простроченої суми  у розмірі 3954 грн.

          Вимагаючи визнання недійсними цих угод боржниця посилалась на їх безгрошовість, але не надала достовірних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

          Не доведено нею  також і факт укладення цих угод внаслідок психологічного тиску чи насильства.

          Не надано боржницею також достовірних доказів і на підтвердження недійсності договору позики на суму 80190 грн.  та договору іпотеки від 12.10.2004 р.

           Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи дав належну юридичну оцінку наданим доказам і прийшов обгрунтованого висновку щодо невиконання відповідачкою грошових зобов’язань та необхідності застосування  правових наслідків його невиконання, передбачених ст. 526-527, 625, 1049 ЦК України.

          Зазначені висновки суду  відповідають дійсним обставинам справи, наявним доказам та вимогам закону, а тому підстав для скасування рішення місцевого суду чи його зміни, судова колегія не вбачає.

          Доводи апелянтки про безгрошовість  договорів позики, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона не довела цей факт допустимими та достовірними доказами.          

           Керуючись ст. ст. 303, 307-311 314, 315 ЦПК України,  судова колегія

                                                       ухвалила:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – відхилити, а рішення  Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2010 р. – залишити без зміни.          

              Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення,  але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:                                                                                      О.І.   Галущенко     

Судді:                                                                                                          Т.З. Кутова

                                                                                                      З.Л. Шолох