АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22а-502/11 Головуючий у першій інстанції Павлова Ж.П.
Категорія: 86 Суддя – доповідач апеляційного суду Шаманська Н.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі: Калашниковій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві, справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2010 року по справі за позовом
ОСОБА_2
до
Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради ( далі – Департамент)
про захист соціальних прав шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату разової щорічної допомоги,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до Департаменту про захист соціальних прав шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату разової щорічної допомоги.
Позивач зазначав, що має статус учасника бойових дій та право на щорічну разову державну допомогу до Дня Перемоги.
Посилаючись на те, що вказана допомога виплачувалася йому у меншому розмірі, ніж передбачено ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XIІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з наступними змінами (далі – Закон № 3551- XIІ), позивач просив визнати дії відповідача протиправними та стягнути недоплачену суму такої допомоги за 2003 – 2009 роки.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2010 р. позов задоволено частково.
Дії Департаменту щодо відмови у перерахунку і виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 р. визнано неправомірними. Зобов’язано Департамент здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 р., виходячи з п’яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням отриманих ним сум.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені у скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником бойових дій і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.
У відповідності до ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ (із змінами, внесеними Законом від 25 грудня 1998 року) у зв’язку з Днем Перемоги йому передбачена щорічна виплата до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Судом правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно – правові акти (Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та закони України про Державний бюджет України на період з 2004 року по 2008 рік). Зазначені закони мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Разом з тим, згідно ч.1 ст. 17 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а ч. 1 ст. 17-1 (стаття доповнена Законом України від 19 червня 2003 року № 968-ІV, який набув чинності 12 липня 2003 року) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення. Дія ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” № 3551-ХІІ щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги у 2004 – 2006 роках не зупинялась.
Однак, згідно ст. ст. 34, 43, 30 Законів України “Про Державний бюджет України на 2004 – 2006 роки” виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій на ці роки визначалась у твердих сумах, які позивачеві виплачено до 5 травня.
Дії відповідача у спірний період є правомірними і такими, що ґрунтуються на законі. Закони України “Про державний бюджет України на 2004 – 2006 роки”, у частині визначення розміру виплат, неконституційними не визнавались, а відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) та законами України.
За таких обставин, правових підстав для стягнення на користь позивача грошової допомоги за період з 2004 року по 2005 рік, не було.
Відповідно до п.18 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” зупинено дію ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
При цьому, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Законом України “Про державний бюджет України”, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом яких позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному ч. 4 ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не були визнані неконституційними, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, у 2006 році позивач не мав права на отримання щорічної одноразової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки норма якою передбачено це право , була зупинена Законами України “Про державний бюджет України” на відповідний рік, а тому дії відповідача щодо виплати такої допомоги були правомірними.
У 2007 році позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 280 грн., у 2008 році 310 грн. з урахуванням обмежень, встановлених Законами України “Про державний бюджет України” на відповідні роки.
Таким чином, відповідач сплатив визначені на час виплат законодавством суми щорічної разової допомоги до 5 травня, оскільки Закон України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ще не були визнані неконституційними і на час вчинення оскаржуваної дії відповідач діяв відповідно до закону.
Згідно з ст. 75 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив : “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному”.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 було визнано неконституційними положення п. 13 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію ч. 5 ст. 12, 13, 14 та 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України 2008 рік, яким встановлені розміри щорічної грошової допомоги.
Таким чином, на момент виникнення спірних відносин, а саме : на дату нарахування і виплати позивачу Департаментом відповідних коштів, положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів” були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) та законами України.
Отже, підстав для визнання дій Департаменту неправомірними щодо виплати щорічної одноразової допомоги до 5 травня протягом 2007 року по 2008 років у зменшеному розмірі ніж встановлений законом розмір виплат учасникам бойових дій, немає, оскільки департамент діяв, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (в редакції, яка діяла на момент вчинення процесуальних дій) та законами України.
За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржувалось, а тому не було предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. ст. 195, 200, 206 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2010 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: