АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 Ц- 86/2011 р. Суддя 1-ї інстанції: Батченко О.В.
Категорія- 53 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І У Х В А Л А 2011 р., січня місяця, 12 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Шолох З.Л.
при секретарі: Богуславській О.М.
за участю:
позивача - ОСОБА_3
представників
відповідача - Погорєлова О.В. та Погорєлова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.10.2010 р., у справі за
позовом
ОСОБА_3 до державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» ( далі- ДП «Миколаївський РМЗ», або Завод ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановила:
13.09.2010 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ДП «Миколаївський РМЗ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач зазначав, що з 14.02.2000 р. працював у відповідача інженером підготовки виробництва та начальником виробництва.
06.11.2009 р. його було звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
При звільненні йому не була виплачена заробітна плата за відпрацьований час за попередні місяці з врахуванням компенсації днів невикористаної відпустки та її індексації відповідно до вимог закону та вихідна допомога.
Рішенням Центрального районного суду від 24.12.2009 р. зазначена заборгованість, допомога та компенсація стягнуті на його користь у розмірі 32329 гнр. 40 коп.
В результаті примусового виконання рішення суду 23.07.2010 р. він фактично отримав частину заборгованності у розмірі 22600 грн.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі ст.117 КЗпП України у розмірі 20956 грн. 80 коп.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.10.2010 р. постановлено про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позовних вимог вважаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та наданим доказам. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, в день звільнення з працівником має бути проведений повний розрахунок.
В разі невиплати розрахункових у день звільнення власник, або уповноважений ним орган, має виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України та роз’ясненнямип.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», така відповідальність власника наступає за наявності його вини та з врахуванням її ступеня, а розмір відшкодування має визначатися з врахуванням істотності частки заборгованості у порівнянні з розміром середнього заробітку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював у відповідача інженером підготовки виробництва та начальником виробництва.
При звільненні з ним не було проведено розрахунок у відповідності до правил ст.116 КЗпП.
Лише рішенням Центрального районного суду від 24.12.2009 р. належна до виплати заборгованість була стягнута на його користь.
Зазначене підтверджується довідкою про нарахування заробітної плати та рішенням суду від 24.12.2009 р.( а.с.-7, 8)
В той же час, з наданих відповідачем доказів, а саме, довідок про перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі, вбачається, що факт не своєчасного розрахунку з позивачем мав місто не в результаті винних дій уповноважених осіб власника підприємства, а внаслідок недостатності коштів із-за відсутності замовлень держави на такий специфічний вид діяльності підприємства, як ремонт військової техніки.
З врахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого, зібраними доказами, висновку про відсутність вини підприємства у порушенні вимог трудового законодавства щодо своєчасного розрахунку зі звільненим працівником.
З врахуванням цього висновку судом з належних підстав постановлено про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта про наявність вини посадових осіб Заводу у затримці розрахунку при звільненні не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів виконавчого провадження дійсно вбачається, що усі обігові кошти підприємства контролюються ДВС в порядку виконання виконавчих документів з метою задоволення вимог численних стягувачів Заводу.
Встановлене не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315-315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.10.2010 р. – залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко Судді: Т.З. Кутова
З.Л. Шолох