Справа № 22-ц-1740/11 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.
Категорія 44 Доповідач у 2 інстанції Яворський
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
02 березня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого –судді : Яворського М.А.
суддів: Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.,
при секретарі Мягкій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2010 року у цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат», треті особи Трипільська сільська рада, ДП «Ржищівський лісгосп»про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила суд, зобов’язати ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат»повернути їй самовільну зайняту земельну ділянку площею 1,3796 га., яка розташована на території Трипільської сільської ради, Обухівського району, Київської області, зобов’язати відповідача привести вказану земельну ділянку в придатний для використання за призначенням стан шляхом очищення вищевказаної земельної ділянки від промислових відходів до природного ґрунтового шару та виключення проникнення на зазначену земельну ділянку стічних рідин чи іншого забруднення від суміжного звалища відходів ПАТ «Київський КПК», зобов’язати відповідача передати очищену та приведену в придатний для використання за призначенням стан земельну ділянку розміром 1,3796 га., розташовану на території Трипільської сільської ради, за актом прийому-передач ОСОБА_1., та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100’000 грн. на її користь.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,009 га., яка розташована на території Трипільської сільської ради, Обухівського району, Київської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю. При перенесенні в натурі (на місцевість) меж вказаної земельної ділянки та отримання акту обстеження та передачі на зберігання встановлених (відновлених) межових знаків від 18.08.2008 року було виявлено, що частина її земельної ділянки самовільно зайнята відповідачем під звалище відходів виробництва. При зверненні до відповідача про припинення незаконного використання її земельної ділянки та відновлення стану земельної ділянки, вона отримала необґрунтовану відмову з посиланням на наявність у відповідача погодженого проекту розміщення звалища у відсутність будь-яких документів про це. Своєї згоди на користування частини належної їй земельної ділянки відповідачеві вона не надавала, незаконність використання земельної ділянки відповідачем підтверджується актами перевірок та листами відповідних державних органів. Внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдана і моральна шкода розмір якої вона оцінює в сумі 100000 грн.. Просила вирішити вказаний спір у судовому порядку, оскільки в добровільному порядку відповідач відмовляється усувати вказані порушення прав власності на землю.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат», треті особи Трипільська сільська рада, ДП «Ржищівський лісгосп»про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивачка у справі подала апеляційну скаргу в якій зазначила, що суд першої інстанції, розглядаючи вказаний спір, та відмовляючи їй у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності не правильно визначив час початку перебігу строку давності, тому просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 12.03.1991 року №105 «Про надання дозволу Київському КПК на погодження строку користування земельною ділянкою під захоронення відходів виробництва», було вирішено на зміну рішення райвиконкому від 03.10.1989 року №326 продовжити строк користування земельною ділянкою Київському КПК під захоронення відходів виробництва, та зобов’язаного його після заповнення яру, провести його рекультивацію та передати Ржищівській Державній лісомеліоративній станції під посадку насаджень.
03.11.1991 року між Трипільською сільською радою та Київським КПК було укладено договір щодо вивезення скопу на скопозвалище, що розташоване в яру неподалік Долинянської дороги до повного його закриття і рекультивації.
Ржищівський держлісгосп як землекористувач вказаної земельної ділянки не заперечував щодо розміщення відходів комбінату на діючому полігоні до повного заповнення у кварталі №НОМЕР_1, виділу НОМЕР_2 Стайківського лісництва, та після стовідсоткового заповнення зобов’язував Київський КПК провести рекультивацію земель зазначеної земельної ділянки з наступним залісненням, що підтверджується довідкою від 13.12.2000 року.
В 1993 році проектним інститутом “Укрводпроект” була розроблена проектно-кошторисна документація по закріпленню захисної земляної дамби. Одним із заходів зі збереження дамби було спорудження водовідвідного кювету з південно-західного боку місця розміщення відходів, який визначив межу звалища. Паралельно водозбірному кювету на території звалища була побудована бетонна дорога, що розділяє спірні земельні ділянки яка передана у користування ВАТ «ККПК»та земельну ділянку яка на той час перебувала у користуванні колгоспу.
Київський КПК узгодив з відповідними органами умови експлуатації полігону, що підтверджується: експертним висновком Держуправління охорони навколишнього природного середовища по Київській області від 18.04.94 р. № 6-12/804 по робочому проекту закріплення земляної дамби існуючого захоронення виробничих відходів Київського КПК; висновком державної екологічної експертизи від 10.08.01 р. № 06-12/2360 по робочому проекту облаштування спостережних свердловин; висновком по робочому проекту облаштування спостережних свердловин від 19.07.01 р. № 02 04/323, складеним державним санітарним лікарем Київської області.
Відповідно до генплану місця видалення відходів з проекту закріплення земляної дамби існуючого захоронення виробничих відходів Київського КПК, що розроблений у 1993 р. та узгоджений Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища по Київській області від 18.04.94 р. № 6-12/804, визначені межі місця виділення відходів, куди включена і спірна земельна ділянка площею 1,3796 га., оскільки спостережна свердловина № 1, що побудована за узгодженим проектом, знаходиться на цій самій ділянці.
Київському КПК, починаючи з 1995 року, щорічно видавались дозволи на розміщення відходів на звалищі в районі с. Трипілля. В яких зазначалось місце розміщення промислових відходів ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат»- яр за селом Трипілля.
Колективному сільськогосподарському підприємству «Придніпровський», було передану у колективну власність земельну ділянку площею 1294,0 га, для сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Трипілля, Обухівського району, Київської області, відповідно до державного акту на право колективної власності на землю виданого 22.11.1996 року.
На підставі рішення від 30.05.2000 року виконавчого комітету Трипільської сільської ради №4 «Про виділення земельної ділянки групі землевласників єдиним масивом», відведено в натурі громадянам в тому числі і ОСОБА_1 земельну ділянку згідно її сертифікату на земельну частку пай, та поданої нею заяви для ведення сільськогосподарського виробництва.
Рішенням №8 виконавчого комітету Трипільської сільської ради від 20.03.2001 року «Про виготовлення державних актів на право приватної власності на землю», затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю в тому числі і ОСОБА_1, надано у приватну власність земельні ділянки власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та відведено в натурі земельні ділянки.
12 березня 2001 року ОСОБА_1, отримала державний акт на право власності на землю, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,009 га, яка розташована на території Трипільської сільської ради, Обухівського району, Київської області.
Саме з моменту видачі державного акту на право приватної власності на землю та відведення її в натурі на місцевості ОСОБА_1 як власник даної земельної ділянки почала нею володіти та користуватися в розумінні ст. 41 Конституції України та ст.. 5 діючого на той час Закону України «Про власність».
В 2008 році після володіння на протязі 7 років земельною ділянкою та її використання ОСОБА_1 замовила технічну документацію по перенесенню в натуру (на місцевість) меж її земельної ділянки, та виявила накладення меж її земельної ділянки з земельною ділянкою якою користується ПАТ «Київський КПК»площею 1,3796 га. та з цього час і почала пред’являти відповідачу у справі ВАТ «ККПК»вимоги про звільнення земельної ділянки яка була їй передана у власність як земельний пай члену колективного сільськогосподарського підприємства «Придніпровський». Оскільки відповідач не погоджувався звільняти земельну ділянку позивачка просила в судовому порядку вирішити вказаний спір.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1, представники відповідача у вказаній справі ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат»подали заяву про відмову ОСОБА_1 у позові з підстав пропуску нею строку позовної давності. Свою заяву відповідач у справі мотивував тим, що спірна земельна ділянка перебуває у його користуванні з 1991 року відповідно до рішення органів влади, уповноважених передавати вказані справи у володіння. Позивачці вказана земельна ділянка передавалася у власність у 2001 році з відповідним виділенням в натурі на місцевості і фактично, використовуючи її для ведення фермерського господарства (її чоловіком) позивачка знала та повинна була знати про порушення її права власності на землю ( ст. 261 ч.1 ЦК України) однак в трирічний термін до суду за захистом свого порушеного права не зверталася, тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову за пропуском строку давності.
Вирішуючи вказаний спір та, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції послався на пропуск позивачами строку позовної давності що відповідно до вимог ст. 267 ч.4 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Приходячи до вказаного висновку, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з пояснень представників сторін, а також матеріалів справи, вбачається що про порушення свого права як користувача земельною ділянкою ОСОБА_1, було ще відомо з 1998 року, про порушення свого права власності на землю їй було відомо ще з 2001 року, оскільки згідно доданих рішень виконавчого комітету Трипільної сільської ради Обухівського району, Київської області № 4 від 30.05.2000 року, їй була в натурі відведена її земельна ділянка, а згідно рішення виконавчого комітету Трипільської сільської ради Обухівського району №8 від 20.03.2001 року ОСОБА_1 передано спірну земельну ділянку у приватну власність, та відведено в натурі згідно схеми поділу земель колективної власності КСП «Придніпровське», які надаються та відводяться відповідно до додатку №1. До суду позивачка звернулась з позовом лише в жовтні 2009 року клопотання про поновлення строку позовної давності позивачка не заявила та доказів на підтвердження поважності пропуску цього строку позовної давності не подала. Відповідачами подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Так за правилами ст. 80 ЦК УРСР, чинного на час виникнення правовідносин, сплив строку позовної давності до пред’явлення позову, був підставою для відмови в позові. Таке ж положення закріплено і в частині 4 ст. 267 ЦК України.
Однак відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, суд першої інстанції, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, дійшов правильного висновку про те, що, звернувшись до суду з позовом у вересні 2009 року, позивач попустив передбачений законом строк позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України 2004 року є підставою для відмови в позові.
Указані висновки суду ґрунтуються на вимогах закону. Так, згідно зі ст. 76 ЦК України 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки, як установлено судом, право власності у позивачки виникло в 2001 році, коли ОСОБА_1 отримала акт на право приватної власності на землю і дізналася (повинна була дізнатися - ознайомлюючись з межами ділянки), що спірна частина земельної ділянки розташована на місці видалення відходів. Незважаючи на це, гр. ОСОБА_1 з клопотанням про поновлення пропущених строків до суду не зверталася та судом не вирішувалося дане питання в судових засіданнях і позивач звернувся до суду тільки в 2009р., а, отже, пропустив строк позовної давності для звернення до суду (п.27 Постанови пленуму ВС України №7 від 16.04.04р.) що є підставою для відмови у позови, про що судом першої обґрунтовано зазначено у рішенні.
Доводи позивачки проте, що вона дізналася про порушене право лише у 2008 році післі повторного відведення земельної ділянки в натурі на місцевості не може бути прийнято судом як час коли позивачка узнала про порушення свого права, оскільки при розгляді справи судом представники позивачки підтверджували, що при обробітку вказаної земельної ділянки позивачка здогадувалася про те, що частина її земельної ділянки зайнята позивачем.
Інші доводи також не спростовують висновок суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду
Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і об’єктивно з’ясував обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.
Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : М.А.Яворський
Судді : Н.В. Ігнатченко
О.П. Коцюрба