Справа  № 2-а-3475/11

     П О С Т А Н О В А

     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02.03.2011 р.  Сніжнянський міський суд Донецької області в особі судді Акуленка В.В.,

розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до  Управління праці та соціального захисту населення Сніжнянської міської Ради Донецької області  про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2006,2007,2008,2009,2010  роки, -   

                                                               В С Т А Н О В И В :   

        Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сніжнянської  міської Ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2006,2007,2008,2009,2010  роки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) –категорія 1, мав інвалідність 3-ої групи до 17.01.2011р., а з цієї дати має 2 групу, яка встановлена згідно із п.1 ч.2 ст.7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та перебуває на обліку в УПСЗН, має право на підставі ч.5 ст.13 вказаного Закону щорічно у 2006,2007,2008,2009,2010 роках до 5 травня отримати разову грошову допомогу у розмірі семи мінімальних пенсій за віком як інвалід 3 групи.   Фактично за   вказані роки    йому призначена грошова допомога, яка нараховувалась не в повному обсязі, на підставі Законів України Про державний бюджет на відповідні роки, а саме: за 2006р.- 270грн., за 2007р. –300грн., за 2008р. –350грн., за 2009р. –380грн, за 2010 р. -410 грн..  Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити йому вказані виплати відповідно до ст.13   ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», свої вимоги обґрунтував ч.2 ст.2, ч.5 ст.13, ст.12-16 вказаного Закону, ст.1,2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», ст.17 ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії», відповідними ЗУ Про державні бюджети, якими передбачений розмір прожиткового мінімуму, але йому було відмовлено. З урахуванням допомоги до 5 травня, яка була йому виплачена, до виплати належить:  у 2006р.–(359грн.х7)-270грн.=2243 грн., у 2007р.–(406грн.х7)–300грн.=2542грн.,у 2008р.–(481грн.х7)-350=3017грн., у 2009р.–(498грн.х7)-380=3106грн., у 2010 р.-( 706грн.х7)-410=4532грн., а всього  15440,00 грн. Позивач просить визнати не чинними (протиправними)  дії УПСЗН при визначенні сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006,2007,2008,2009,2010  роки, такими, що обмежують його права, зобов’язати УПСЗН здійснити йому доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006,2007,2008,2009, 2010 роки  у розмірі 15440,00 грн.

     У запереченнях відповідача   УПСЗН   зазначено, що   відповідач позов не визнав і просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв*язку з тим, що виплата щорічної допомоги здійснювалася позивачу у відповідності до вимог законів про бюджет на відповідні роки та у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.  Проводити перерахунки та доплати до виплачених сум за період з 2000 р.по 2010 р. УП та СЗН не має можливості у зв*язку з тим, що згідно ст.17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту»фінансввання  зазначених виплат здійснюється за рахунок коштів держбюджету.  Також відповідач просив застосувати ст.99 КАСУ.   

 Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку  скороченого  провадження одноособово,  без  проведення  судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. Судове рішення приймається суддею на підставі повідомлених позивачем, відповідачем обставин.

Перевіривши матеріали справи судом  фактично встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими ЗУ „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;  з 21.01.2011 року є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –інвалідів війни. До цього часу з 19.07.1999 року позивач мав статус інваліда війни 3 групи.  Згідно із довідкою УПСЗН, виданою позивачу як інваліду війни 3 групи, УПСЗН виплачувало йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі: у 2006р.- 270грн., у 2007р. –300грн., у 2008р. –350грн., у 2009р. –380грн., у 2010 р.-410 грн. (а.с.3).

Листом від 27.01.2011р. на звернення позивача до УПСЗН є відповідь,  що виплати допомоги до 5 травня за 2006-2010 роки здійснені відповідно до Законів України Про державний бюджет на відповідні роки у повному обсязі (а.с.3).

Статтею 2 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни  та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства; права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством України не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади , які обмежують права та пільги ветеранів, передбачені цим законом, недійсні.   

Відповідно до п.9 ст.7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»особами, які є учасниками війни, є особи, які залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.   

Відповідно до положень ч.5 ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах: …інвалідам 3 групи –сім мінімальних пенсій за віком, інвалідам 2 групи –вісім мінімальних пенсій за віком.   

Судом встановлено, що спору про право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006-2010 роки між сторонами немає, між сторонами виник спір тільки про розмір вказаних виплат.   

Суд вважає, що вказані відмови і дії УПСЗН є  частково неправомірними з таких підстав.       

Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України).   

Відповідно до ч.1ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.   

Відповідач УПСЗН є суб’єктом владних повноважень, у позові ставиться питання, яке відноситься до сфери публічно-правових відносин; тому відповідно до ст.2,17 КАСУ даний спір відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.   

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Пунктом 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.   

Судом встановлено, що УПСЗН позивачу сплачувало допомогу позивачу у розмірі:  у 2006р.р.- 270грн. відповідно до ст.30 ЗУ «Про державний бюджет на 2006рік», у 2007р. –300 грн. відповідно до ст.29 ЗУ «Про державний бюджет на 2007рік», у 2008р. –350грн. відповідно до ст.58 ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік», у 2009р. –380грн. відповідно до ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік», у 2010 р. -410 грн. відповідно до ст.71 ЗУ «Про державний бюджет на 2010 рік».  Тобто відповідними Законами про державний бюджет  зупинялися дії ч.5 чт.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».   

Поряд з тим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України постановлено рішення №6-рп/2007, яке має преюдиціальне значення для судів при розгляді позовів щодо досліджених ним правовідносин, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік»№489-У від 19.12.2006 року, а саме, п.13 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію ч.5 ст.ст.12,13,14,15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги. Конституційний Суд України відзначив, що положеннями ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік»не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбаченими іншими законами України, не можуть  вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.   

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.   

 Відповідно до ст.9 КАС України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.   

В рішенні Конституційного Суду України вказано, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.   

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (ч.3ст.46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.   

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осі, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.   

Таким чином, суд вважає, що оскільки порушення прав позивача на отримання разової грошової допомоги в розмірі, який встановлений законом, з огляду на рішення Конституційного Суду України є безумовним , застосуванню підлягають положення ЗУ   «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка відповідно до ч.5ст.13 цього Закону повинна становити 7 мінімальних пенсій за віком  для інвалідів 3 групи та 8 мінімальних пенсій за віком для інвалідів 2 групи.   

Відповідно до ч.1ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про затвердження прожиткового мінімуму»на відповідний рік він становить   у 2006р. –359грн.місяць на одну особу, яка втратила працездатність, у 2007р. –406грн., у 2008р. –481грн., 2009р. –498грн. , у 2010 році- 706 грн. 

Відповідач УПСЗН сплачував вказану допомогу виходячи з встановленого розміру, передбаченого ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік. Але вказані закони прийняті в межах бюджетних відносин, які регулюються Бюджетним кодексом України, відповідно до якого –законом про Державний бюджет України затверджують повноваження органам державної влади в здійсненні виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Але вказані правовідносини, які склалися між сторонами, не є бюджетними, а зміни до спеціального закону не вносилися.   

Тому виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2008,2009,2010 роках здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального закону. Так мінімальна пенсія за віком  у 2008,2009 ,2010 роках складала: 481грн., 498грн. 706 грн. відповідно до ЗУ «Про державний бюджет»на відповідні роки.   

Саме із зазначених розмірів повинна бути здійснена виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачу, а саме: у 2008р. –(481грн.х7)-350грн.=3017грн., у 2009р. –(498грн.х7)-380грн.=3106грн., у 2010 році-( 706грн.х7)-410грн.=4532 грн.    

Відповідно до принципу верховенства права та законності суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Постановою Пленуму ВСУ №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»вказано, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, постанови Верховної Ради України, ПКМУ) підлягають оцінці на відповідність як Конституції України, так і закону.   

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не можуть бути  прийняті до уваги.   

Слід зазначити, що   відповідач наполягає на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених ст.ст.99,100 КАС України.   

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для зверненням за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний  строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.   

Позивач звернувся до суду 09.02.2011 року, а вимоги пред’явив за   2006,2007,2008,2009,2010  роки, з порушенням шестимісячного  строку звернення. Про порушення свого права, якщо він його вважав порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем вказаної допомоги.  Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини. Рішення Конституційного Суду України №6-рп було прийняте 09 липня 2007 року та оприлюднено у передбаченому законодавством порядку  (надруковано в Офіційному віснику України 27.07.2007 року №52), аналогічно було опубліковане рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року. Він про порушення свого права, якщо він його вважав порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії.  Позивач у позові не просить поновити пропущений строк звернення до суду про поновлення порушених прав, не зазначає обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення з позовом до суду. Обставини, які б заважали (робили б неможливим) звернення позивача до суду з цим позовом з вимогами за період   за  2006-2008 роки    у справі відсутні. Тому суд вважає, що позивач порушив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом   за 2006-2008 роки , поважних причин пропуску такого строку не вбачає, позивачем не вказано і доказів не надано.   

Крім того, стосовно виплати щорічної разової допомоги у 2006 році необхідно зазначити, що згідно із ст.34 ЗУ „Про державний бюджет України на 2005 рік” та ст.30 ЗУ „Про державний бюджет України на 2006 рік” у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни 3 групи відповідно до ЗУ«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»здійснюється у розмірі 270грн.. Наведені норми до теперішнього часу не визнані неконституційними. За таких обставин, суд вважає, що УПСЗН правомірно було виплачено позивачу за 2006 рік 270грн.   

    Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.     

      Положення п.п. «б»п.п. 2 пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», згідно якого розмір допомоги до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 10-рп від 22.05.2008 р.           

      Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановлення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, Рішення Конституційного суду України зворотної сили не мають.     

Відповідач в 2008 році сплатив визначені діючим на час виплат законодавством суму щорічної разової допомоги до Дня Перемоги, доки Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»ще не були визнані неконституційними. Тобто, на час вчинення оскаржуваної дії (сплати певної суми в  2008 році) орган владних повноважень діяв в межах закону. Таким чином, відсутні правові підстави для  стягнення сум одноразової щорічної грошової допомоги позивачу як інваліду війни 3 групи до 5 травня за 2008 рік.     

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Враховуючи викладене, вказані вимоги позивача   за 2006-2008 роки    підлягають відхиленню, враховуючи шестимісячний строк звернення з позовом до суду. Тому в частині позовних вимог   за 2006-2008 роки    необхідно позивачу відмовити.

 Розглядаючи позовні вимоги про стягнення сум недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги позивачу як інваліду війни 3 групи до 5 травня за  2009-2010 роки, суд виходить з наступного. Законами України "Про державний бюджет України на 2009 рік" та  "Про державний бюджет України на 2010 рік"  зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги не вносились. Тобто, на спірний період Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є діючим і слід керуватися тільки цим спеціальним законом, згідно зі ст. 13 якого інваліду війни 3 групи виплачується щорічна одноразова допомога до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.     

З урахуванням викладеного суд вважає, що дії відповідача щодо його відмови позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 та 2010 р.р. в розмірах, встановлених ч.5 ст.13   ЗУ   «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»у розмірах є неправомірними.   

Згідно ст.ст. 21-23 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. У відповідності до положень ст. 17 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” фінансування витрат, пов*язанних з введенням в дії цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, тобто здійснення виплат недоотриманої допомоги повинно проводитись за рахунок Державного бюджету.

За таких обставин, відповідач УПСЗН повинен доплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня з врахуванням фактично виплачених сум у відповідні періоди із розрахунку:  у  2009р. –3486грн. (повинно було виплачено) –380грн. (фактично виплачено) =3106грн.,  у 2010 році  - 4942 грн. (повинно було виплачено)-410 грн. (фактично виплачено ) = 4532 грн., а всього 7638 грн.   

У іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.   

Керуючись ст.8,9,22,48 Конституції України, ст.1,13,48,62,63,70 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ЗУ «Про Державний бюджет на 2005 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2006 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2009 рік, ЗУ «Про Державний бюджет на 2010 рік,  ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ст.ст.1,2,4,5,6,9,10,15,17,23,48,58,60,69-71,79,86,87,94,98,104,105,111,112,114,121,158-163,185,186,254 КАС України,

                                                               П О С Т А Н О В И В :   

    Позов   ОСОБА_1 до  Управління праці та соціального захисту населення Сніжнянської міської Ради Донецької області   про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2006,2007,2008,2009,2010  роки - задовольнити частково.   

Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення  Сніжнянської  міської Ради Донецької області у виплаті  ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009, 2010 роки в розмірах, передбачених ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».   

          Зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Сніжнянської  міської Ради Донецької області  здійснити нарахування та виплату на користь  ОСОБА_1  разової грошової щорічної державної соціальної допомоги  до 5 травня за  2009-2010 роки включно  у розмірі  7638 грн. відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже сплаченої допомоги .

У іншій частині позовних вимог відмовити.   

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Сніжнянський міський суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. В разі застосування судом частини третьої статті  160  цього  Кодексу,  а також  прийняття  постанови  у  письмовому  провадженні апеляційна скарга подається  протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії  постанови.

ГоловуючийВ. В. Акуленко