№ 2-14/11

                                                    Р І Ш Е Н Н Я

                                               І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 березня 2011 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді                                           Мудрецького Р.В.                    

при секретарі                                                       Максімовій Н.О.

представників відповідача,

позивача за зустрічним позовом

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2, ОСОБА_3,                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівці справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,-

                                                    В С Т А Н О В И В:

        У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, вказуючи на те, що між сторонами був укладений договір позики грошових коштів у сумі 50000 грн. з терміном повернення до 1 березня 2010 року, що підтверджується розпискою відповідача, однак в зазначений час гроші не повернув, відповідно до чого позивач ОСОБА_4 просив стягути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 50000 грн., 3% річних за прострочення повернення суми позики в розмірі 612 грн. 33 коп.

          ОСОБА_1 в судовому засіданні подав зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, вказуючи на те, що він з 21.09.2009 року працював на підприємстві ТОВ «Донецькпродгруп»керівником відділу продаж. 14 січня 2010 року відповідач ОСОБА_4 йому та ще декільком працівникам підприємства запропонував написати розписки про начебто про те, ОСОБА_1 зайняв у ОСОБА_4 гроші в сумі 50 тис. грн., щоб в такий спосіб запобігти крадіжкам та покласти на працівників матеріальну відповідальність. Під впливом та через те, що було важко знайти іншу роботу відповідач написав вказану розписку, хоча фактично грошей не отримував. Працював до початку серпня 2010 року, коли його відсторонили від роботи. За таких обставин просить визнати договір позики недійсним.  

         В судовому засідання позивач, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4, його представник ОСОБА_5 неодноразово не з»явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.53,54,56, 65, 67, 74, 83), про причини неявки суду не повідомили. Представник позивача ОСОБА_5 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.57,63).

        Відповідач, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1, його представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позов ОСОБА_4 не визнали, підтримали зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, посилаючись на доводи, викладені в зустрічній позовній заяві, наполягаючи на том, що фактично договіру позики укладено не було, грошей ОСОБА_1 від ОСОБА_4 не отримував, а в зазначений спосіб шляхом примушування написання розписки про позику грошей ОСОБА_4 намагався перекласти на працівника ОСОБА_1 матеріальну відповідальність, яка може виникнути внаслідок виконання ним трудових обов’язків.

    Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволенню не підлягає,  а зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики підлягає задоволенню з наступних підстав:

   Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 14 січня 2010 року написано на ім»я позивача ОСОБА_4 розписка про те, що він у останнього взяв у борг 50000 грн. та зобов’язується повернути до 1 березня 2010 року (а.с.5).

   Зі слів відповідача ОСОБА_1, що також підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 (а.с.58), судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькпродгруп», засновником якого відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.77-78) є позивач по справі ОСОБА_4. Те, що ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві не спростував в судовому засіданні позивач ОСОБА_4, а тому суд вважає зазначений факт встановленим.   

             Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з підприємством, засновником якого є позивач ОСОБА_4, між сторонами по справі не було особистих відносин, які б свідчити про можливість укладення між ними договору позики, а навпаки підтверджують свідчення позивача ОСОБА_1, свідка ОСОБА_6 про фіктивність договору позики, укладеного між сторонами по справі, той факт, що при укладенні вказаного договору ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 50000 грн. від ОСОБА_4 в борг фактично не отримував. На підставі вказаних доказів судом встановлено, що спірний договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином і у такий спосіб позивачем ОСОБА_4 закріплено зобов’язання відповідача ОСОБА_1 відшкодувати йому матеріальні збитки на випадок їх утворення при виконанні ОСОБА_1 трудових обов’язків на підприємстві ТОВ «Донецькпродгруп», засновником якого він є.

      Статею 203 ЦК України, яка діяла на момент написання ОСОБА_1 спірної розписки, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а  також  моральним засадам суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу, зокрема, якщо правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним  є  правочин,  який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

          Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень,  крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.  Докази  подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст.27 ЦПК України передбачено, що особи,  які беруть участь у справі позовного  провадження, для  підтвердження  своїх  вимог або заперечень зобов'язані подати усі  наявні  у  них  докази  до  або під час попереднього судового засідання,   а   якщо  попереднє  судове  засідання  у  справі  не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

          З огляду на викладене, суд вважає, що договір позики, укладений 14 січня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 слід визнати недійсним на підставі ст..234 ЦК України, оскільки в судовому засіданні встановлено, що він є фіктивним, тобто який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. В судовому засіданні позивачем ОСОБА_4 не доведено обставин, на які він посилається в позові та не спростовано доводів відповідача ОСОБА_1

          При цьому судом не беруться до уваги доводи відповідача ОСОБА_1, викладені ним в зустрічній позовній заяві з приводу недійсності правочину, оскільки він укладений під впливом  обману, насильства, тяжкої обставини, оскільки в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_1 не доведені зазначені обставини в розумінні ст..ст.230,231, 233 ЦК України.

          При таких обставинах, встановивши порушення відповідачем ОСОБА_1 умов трудових зобов’язань, що спричинило підприємству, на якому він працював матеріальну шкоду, останнє має право звернутись з відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

            Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд вважає за необхідне згідно з вимогами ст.ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені ним і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. (а.с.27-28), витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.( а.с.39).

             Керуючись ст.ст.10,60,79,88,209,212-215 ЦПК України, суд,-

                                                   В И Р І Ш И В:

       У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договору позики від 14.01.2010 року в сумі 50000 (п’ятдесят тисяч) грн., 3 (три) % річних за прострочення повернення суми позики в сумі 612 (шістсот дванадцять) грн. 33 коп. відмовити.

          Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики задовольнити. Визнати недійсним договір позики від 14.01.2010 року на суму 50000 (п’ятдесят тисяч) грн., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

     Стягнути з  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію судового збору в розмірі 8 (вісім) грн. 50 коп., витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 37 (тридцять сім) грн., витрат на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

     Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення в Донецький апеляційний суд через Костянтинівський міськрайонный суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

                                         Суддя: