Справа №2-53/11

    Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 березня 2011  року                                                                                м. Білогірськ

Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого                                                                       - судді Борісенко Є.В.,

при секретарі                                                             -          Самбурській Н.О.,

          за участю:

представника позивача                                                      -            ОСОБА_1,

представника відповідача                                                  -            Станько С.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білогірську позовну заяву  ОСОБА_3, представник позивача - ОСОБА_1, до Відкритого акціонерного товариства «Кримспецсільгоспмонтаж»про  стягнення заборгованості по заробітній платі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки, зобов’язання внести до трудової книжки зміни про дату звільнення, стягнення моральної шкоди,      

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»про  стягнення заборгованості по заробітній платі з жовтня 2005 року по 05 липня 2006 року в розмірі 3738грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки, зобов’язання внести до трудової книжки зміни про дату звільнення з «05.07.2006р.»на «25.08.2010 року», стягнення моральної шкоди   в сумі 5000грн. та витрат на юридичну допомогу в розмірі 4000грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що працював на посаді начальника ділянки  ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж» та 25.08.2010 року дізнався, що його 05.07.2006 року було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Йому не було сплачено заробітну плату з жовтня 2005 року до 05 липня 2006 року та не проведено повного розрахунку при звільненні, а також затримано видачу трудової книжки та завдано моральної шкоди.

У судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягав, просив позов задовольнити, а також поновити строк звернення до суду, який пропустив у зв’язку з хворобою дружини, про що надав медичну довідку.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши письмові заперечення, в яких  посилався  на пропуск позивачем строку для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, а також  на його безпідставність, у зв’язку з невірними розрахунками суми заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, недоведеності спричинення позивачу моральної шкоди та оплати юридичної допомоги (а.с.94-100).

Заслухавши пояснення представників сторін, їх доводи, розглянувши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судовим розглядом встановлено, що позивач  працював начальником ділянки ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»у період часу з жовтня 2005 року до 05.07.2006 року, про що також свідчить запис у трудовій книжці про звільнення.

Цей факт не заперечувався сторонами, отже відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідачем не надано будь-яких документів щодо підтвердження виплати позивачу заробітної плати з 01.10.2005 року до 05.07.2006 року.

Позивач просив стягнути заробітну плату та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також затримки видачі трудової книжки з урахуванням розмірів мінімальної заробітної плати, а відповідач, не заперечуючи проти мінімального розміру, посилався  на невірний розрахунок заборгованості, яка на його думку  з жовтня 2005 року по 05.07.2006 року повинна складати 3113,86грн. та неможливість застосування ст. 117 КЗпП України на підставі Закону України    «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому   виразі, яку за трудовим  договором  власник  або уповноважений ним орган  виплачує  працівникові  за  виконану  ним  роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства  і  колективного  договору  на  підставі  укладеного  трудового договору.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2005-2006 роки» встановили наступні розміри мінімальної заробітної плати:

- з 01.09.2005 до 31.12.2005 –332 грн.;

- з 01.01.2006 до 30.06.2006 –350грн.;

- з 01.07.2006 до 30.11.2006 –375грн.

Таким чином, розмір заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає:

(332 х 3) + (350 х 6) + 60,48 = 3156,48грн.

Стаття 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,  установи, організації,  провадиться  в  день звільнення.

В разі невиплати  з  вини  власника  або  уповноваженого  ним  органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу, при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові  сум власник або уповноважений  ним  орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Як  встановлено судом, відповідач повинен був провести розрахунок з позивачем у день звільнення, тобто 05.07.2006 року, але повного розрахунку проведено не було, отже має місце вина власника або уповноваженого ним органу щодо порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що затримка видачі трудової книжки виникла не з його вини, фактично трудову книжку  ОСОБА_3 видано лише 25.08.2010р., відтак з ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»необхідно стягнути середній заробіток за  затримку видачі трудової книжки з  05.07.2006 року до весь час вимушеного прогулу, тобто з 05.07.2006 року по 25.08.2010 року.

Таким чином, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, з відповідача слід стягнути середній заробіток з 05.07.2006 року до 25.08.2010р.  в сумі 17356,82грн., та  заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.08.2010  по 11.03.2011 у розмірі 2216,66грн.

Роз’яснюючи застосування ст. 117 КЗпП України, Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначив, що в цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З огляду на цей факт, безпідставними є посилання відповідача на пропуск строку для звернення до суду, адже з позивачем станом на момент винесення судом рішення не було проведено повного розрахунку.

Що стосується тверджень відповідача про неможливість стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то суд зауважує про те, що ці суми не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні ст. 549 ЦК України, а застосовуються безпосередньо на підставі ст. 117 КЗпП України, яка не встановлює будь-яких обмежень. 

Відповідно до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (надалі –Інструкція), при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

У зв’язку з тим, що днем звільнення вважається 25.08.2010 року, то саме у цей день згідно ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, а не 05.07.2006 року, як зазначалося раніше, відповідач повинен зробити повний розрахунок з позивачем.

За таких обставин, з відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час розрахунку при звільненні, тобто з 25.08.2010 року по 11.03.2011 року.

Враховуючи приписи п. 4.1 Інструкції, підлягають задоволенню позовні вимоги  позивача щодо зобов’язання відповідача змінити у трудовій книжці  ОСОБА_3 дату звільнення з «05.07.2006р.»на «25.08.2010р.».

Що стосується позовних вимог  про стягнення з відповідача   моральної шкоди,  суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.  

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»  (із змінами і доповненнями, внесеними  постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»регулюється КЗпП України.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначене  п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»  (із змінами і доповненнями, внесеними  постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5), що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Юридичними фактами, які є підставою виникнення правовідносин по відшкодуванню власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові є:

- порушення власником законних прав працівника;

- наявність моральних страждань працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналізуючи всі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що порушення з боку відповідача вимог КЗпП України,  призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, тому виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає за можливе стягнути з ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж» моральну шкоду у розмірі 1000грн.  

Що стосується вимог про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у розмірі 4000грн., суд вважає, що вони задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Повноваження адвоката ОСОБА_1 як представника позивача ОСОБА_3 посвідчується договором про надання правової допомоги (а.с.29,36), статтею 4 якого передбачено, що за надання юридичної допомоги клієнт зобовьязується сплатити гонорар у розмірі 4000грн. одразу після підписання договору, на підтвердження чого складається розписка. Також в матеріалах справи знаходиться розписка від 06.01.2011 року про отримання адвокатом грошей (а.с.86). Але слід зазначити, що у разі сплати гонорару за надання юридичних послуг готівкою, такий факт повинен підтверджуватися квітанцією до прибуткового касового ордеру за встановленою формою.

У відповідності до ч.1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином розписка адвоката про отримання гонорару, не може бути взята до уваги суду.

Суд вважає неспроможними доводи відповідача про пропуск позивачем строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення  трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного  суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (ст. 234 КЗпП України).

З матеріалів цивільної справи випливає, що  ОСОБА_3 отримав трудову книжку з записом про його звільнення 05.07.2006 року на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України тільки -  25.08.2010 року  (а.с.16-17,63).

Позивач звернувся з позовною заявою до суду 29.11.2010 року, про що свідчить штемпель на конверті (а.с.22) та надав клопотання про поновлення строку у зв’язку з тим, що його дружина хворіла та за нею потрібний був ухід.

Судом встановлено, що 16.11.1974 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серією 1-АИ № 847347 (а.с.85).

Згідно довідки ВКК № 244 від 27.01.2011 ОСОБА_5 є інвалідом другої групи та з 25.11.2010 року по 26.11.2010 року оглядалася кардіологом районної лікарні та потребує сторонньої допомоги (а.с.84).

Зі змісту довідки серією КР 1205 № 030496 випливає, що  ОСОБА_5 є інвалідом другої групи, яка є безстроковою (а.с.83).

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 70 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того  дня,  з  якого  починається  строк.  Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем  закінчення  строку  вважається найближчий робочий  день (ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України).

Строк  не  вважається пропущеним,  якщо до його закінчення
заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано
на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того  дня,  з  якого  починається  строк.  Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем  закінчення  строку  вважається найближчий робочий  день (ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України).

Ураховуючи той факт, що в період 25.11.2010 –26.11.2010 року   доглядав за своєю хворою дружиною, а 27.11.2010 року та 28.11.2010 року -були вихідними днями, то має місце поважність причин щодо несвоєчасного звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів, відтак згідно вимог ст. 234 КЗпП України цей строк підлягає поновленню.

Відповідно до ч.1 ст. 88  ЦПК України, з ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь держави судовий збір у розмірі 227,30грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 47, 94, 116, 117, 233-235, 237-1, 241-1 КЗпП України,  ст.ст.1, 24 Закону України «Про оплату праці», Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, п.25 Постанови ПВС України від 24.12.1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, п.п.3-5, 17 Постанови ПВУ «Про судову практику в справах  про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди»від 31.03.1995 р. № 4, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 81, 88,212-215,217 ЦПК України, суд, -            

В И Р І Ш И В:

          Поновити  ОСОБА_3 строк для звернення до суду за захистом трудових прав.

          Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь ОСОБА_3 заробітну плату за період з 01.10.2005 року до 05.07.2006р. у розмірі  3156,48 грн.

Стягнути з  ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки з 05.07.2006 до 25.08.2010 у розмірі 17356,82грн.

          Стягнути з  ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.08.2010  по 11.03.2011 у розмірі 2216,66грн.

Зобов’язати ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»змінити у трудовій книжці ОСОБА_3 дату звільнення з «05.07.2006р.»на «25.08.2010р.».

Стягнути з  ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1000грн.

В решті позовних вимог - відмовити.                                   

Стягнути з   ВАТ «Кримспецсільгоспмонтаж»на користь держави судовий збір у розмірі 227,30грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120грн.   

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Білогірський районний суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий:                        (підпис)          

З оригіналом згідно. Суддя:                                                              Секретар:

Рішення не набрало законної сили.

                                  Суддя:                                                              Секретар: