Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2384/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 25 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Платоновій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Новоазовського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області
до ОСОБА_1
про про видворення за межі України в примусовому порядку
за участю:
представника позивача: Лахно С.В. (за дов. № 3 від 01 березня 2011 р.)
відповідача: ОСОБА_1
Новоазовське районне управління ГУМВС України в Донецькій області (далі- Новоазовське РУ ГУМВС України в Донецькій області, позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про видворення за межі території України у примусовому порядку громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач).
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушуються вимоги міграційного законодавства, через що 10 листопада 2010 року Новоазовським РВ ГУМВС України в Донецькій області було прийнято рішення про видворення ОСОБА_1 за межі України, з забороною в’їзду. Проте, відповідач станом на 07 лютого 2011 року рішення Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про видворення за межі України не виконав, чим порушив встановлений порядок перебування іноземців в Україні, тобто встановлений порядок реєстрації, переміщення та вибору місця проживання відповідно до вимог пунктів 18-33 Правил в’їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29 грудня 1995 року.
Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виїзду з території України, проживає без прописки, реєстрації, не має джерел для існування позивач у позовній заяві просив розглянути питання щодо видворення за межі території України у примусовому порядку громадянина ОСОБА_1 за рахунок бюджетних коштів держави України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, в обґрунтування яких зазначив, що відповідачем порушений встановлений порядок перебування на території України. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач позов визнав у повному обсязі, у своїх поясненнях підтвердив факт порушення міграційного законодавства. Невиїзд з території України у добровільному порядку пояснив відсутністю коштів.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
Громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), прибув до України у 1995 році через КПП «Новоазовськ-авто» до родичів, які мешкали у місті Маріуполь.
На території України відповідач проживав за різними адресами за паспортом колишнього СРСР зразку 1974 року, який втратив. Особу відповідача засвідчено довідкою № 903 від 19 жовтня 2010 року, виданою сільською адміністрацією Ечміадзінського району Республіки Вірменія (арк. справи 8).
10 листопада 2010 року Новоазовським РВ ГУМВС України в Донецькій області було прийнято рішення про видворення ОСОБА_1 за межі України, з забороною в’їзду і (арк. справи 6).
Відповідно до зазначеного рішення, через проживання відповідача за різними адресами. Приблизно у 2006 році відповідач переїхав жити до Новоазовського району Донецької області. Офіційно до органів внутрішніх справ за оформленням дозволу на імміграцію в Україну не звертався.
10 листопада 2010 року співробітниками Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області у відношенні громадянина ОСОБА_1 був складений адміністративний протокол на підставі ст. 203 ч. 1 КУпАП за порушення правил перебування іноземців на території України.
Відповідач був ознайомлений з рішенням про видворення за межі України від 10 листопада 2010 року та встановлення строку не пізніше ніж 10 грудня 2010 року залишити територію України, про що свідчить його підпис на зворотному боці рішення від 10 листопада 2010 року.
Проте, на час подання позову територію України не покинув, що свідчить про ухилення від виконання рішення від 10 листопада 2010 року.
Відомості про оскарження відповідачем рішення про видворення від 10 листопада 2010 року в матеріалах справи відсутні.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, та порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначені Законом України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі (без дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання), вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Як вбачається яз наявних в матеріалах справи документів, громадянин ОСОБА_1 порушив термін перебування на території України, який передбачено Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1074, що відповідно до статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" є порушенням іноземцями встановленого порядку перебування в Україні.
Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Рішення про видворення залежно від підстав приймають органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служби безпеки України відповідно до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно з частиною 3 статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення.
Орган внутрішніх справ може затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду, як передбачено частиною 5 статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Суд зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про видворення за межі України; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що такі особи будуть ухилятися від виїзду. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття указаними органами рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства.
Враховуючи те, що вчинені органом внутрішніх справ дії, направлені на видворення за межі України громадянина ОСОБА_1, не дали жодного результату, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та примусово видворити ОСОБА_1 за межі України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу
Частиною 3, 4 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, що є підставою для прийняття судом визнання позову.
На підставі наявних у справі доказів – рішення компетентного органу про видворення, наявності повідомлення про ознайомлення з цим рішення і згодою на добровільне його виконання, а також враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Частиною четвертою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем-фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача-суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Новоазовського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до ОСОБА_1 про видворення за межі України в примусовому порядку – задовольнити повністю.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, піддати адміністративному видворенню за межі території України в примусовому порядку до країни походження – Республіки Вірменії.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 03 березня 2011 року в присутності представника позивача та відповідача.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голубова Л.Б.