Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 лютого 2011 р. справа № 2а/0570/814/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Зінченка О.В.
при секретарі Важинській Т.В., Асмановій Е.Е.
з участю представників:
позивача – Ковальова С.В.,
відповідача – Виборнова Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька про скасування постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.12.2010 року, -
в с т а н о в и в :
Державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» (далі - позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька (далі – відповідач) про скасування постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.12.2010 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 24.12.2010 року позивачем отримана постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. про стягнення з підприємства виконавчого збору від 01.12.2010 року, у зв’язку із непогашенням добровільно суми боргу за виконавчим листом, виданим Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення з позивача заборгованості із земельного податку у сумі 158 202, 36 грн. на користь держави.
Позивач вважає, що зазначена постанова прийнята відповідачем в порушення вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий збір у розмірі 10 відсотків стягується від фактично стягненої суми, але відповідачем дії спрямовані на стягнення з боржника грошових коштів не проводились, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду про скасування постанови відповідача.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пояснив, що під час написання позовної заяви допущена описка в частині суми виконавчого збору належної до стягнення з боржника відповідно до оскарженої постанови, яка складає 15820,24 грн., а не 50 873,00 грн. як зазначено в адміністративному позові. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідачем до суду надано письмові заперечення щодо адміністративного позову, в яких зазначив, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.11.2010 року боржник був попереджений, що у разі примусового виконання рішення, з боржника стягується виконавчий збір та витрати. Після закінчення строку для добровільного виконання рішення суду, державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків, згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», від стягнутої за рішенням суду суми боргу – 158202, 36 грн. Також відповідач зазначив, що ним лише винесено постанову про стягнення виконавчого збору, а не стягнуто з боржника виконавчий збір. Правовим обґрунтуванням при винесенні оскаржуваної постанови відповідач зазначив вимоги п. 4.16.2, 4.16.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, згідно яких постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, після закінчення строку для добровільного виконання рішення суду. Просив закрити провадження у справі та у задоволенні адміністративного позову відмовити.
У судовому засіданні представник відповідач заперечував щодо задоволення адміністративного позову з підстав зазначених у письмових запереченнях, а також уточнив, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, а не закрити провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. від 12.11.2010 року на підставі виконавчого листа №2а-14193/10 виданого 18.10.2010 року Донецьким окружним адміністративним судом відкрито виконавче провадження про стягнення з державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» заборгованості із земельного податку у сумі 158202,36 грн. на користь держави (а.с. 30).
Згідно зазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику запропоновано у семиденний строк добровільно виконати виконавчий документ.
Позивачем постанова про відкриття виконавчого провадження отримана 22.11.2010 року, що підтверджується копією витягу із книги вхідної кореспонденції позивача (а.с. 41).
На адресу відповідача позивачем направлено лист №733/у від 30.11.2010 року, який в цей же день отриманий відповідачем, згідно якого позивач повідомив про те, що у зв’язку із скрутним фінансовим становищем не має можливості виконати вимоги виконавчого листа про стягнення на користь Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька 158202,36 грн. (а.с.40 ).
01.12.2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 15820,24 грн. (а.с.6).
Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Законом № 606-XIV у ч. 2 ст. 24 встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Частинами 1, 2 ст. 30 вказаного Закону визначено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Статтею 46 Закону № 606-XIV визначені порядок та підстави стягнення виконавчого збору з боржника, його повернення боржнику, звільнення від його сплати, а також підстави скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Так, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством, а також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
У разі коли стягнутої з боржника суми недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно від стягнутої суми.
У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.
У разі коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом.
Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору може бути скасована за заявою боржника начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, якщо боржник оплатить витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, у разі:
1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;
2) смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім або ліквідації стягувача - юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
3) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.
Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за поданням державного виконавця начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі:
1) смерті або оголошення померлим боржника або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника - юридичної особи, якщо виконання обов'язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
2) недостатності майна юридичної особи - боржника, що ліквідується;
3) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Також, п. 4.16.2. Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 року N 74/5, передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону. При подальших пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Пунктом 4.16.6. вказаної Інструкції передбачено, що про винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою, державним виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконавчого документа. Ці записи при поверненні виконавчого документа або скеруванні його до іншого органу державної виконавчої служби скріпляються підписом начальника відповідного органу державної виконавчої служби та печаткою цього органу. Записи про наступні стягнення сум виконавчого збору або повне його стягнення виконуються відповідними органами державної виконавчої служби, куди виконавчий документ надійшов для подальшого виконання разом з постановою про стягнення виконавчого збору.
За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження допускається в разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не береться.
Із системного аналізу наведених вище положень Закону України "Про виконавче провадження", а також вимог Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 року N 74/5, судом встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог ст. 46 названого Закону, тобто у розмірі 10 відсотків від суми, яка підлягає стягненню органом державної виконавчої служби, вказаної у виконавчому документі.
Як встановлено судом із матеріалів справи, постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. від 12.11.2010 року про відкриття виконавчого провадження із стягнення з позивача заборгованості із земельного податку у сумі 158202,36 грн. на користь держави, останнім отримана 22.11.2010 року. У семиденний строк наданий для добровільного виконання позивач вказане рішення не виконав, а направив лист на адресу відповідача про неможливість виконати вимоги виконавчого листа. З отриманням вказаного листа 30.11.2010 року, державний виконавець пересвідчився про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, а також, що вимоги виконавчого листа у добровільному порядку не виконано.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що винесена відповідачем постанова, яка затверджена начальником Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька, про стягнення з позивача виконавчого збору від 01.12.2010 у розмірі 15820,24 грн., що становить – 10 відсотків, від суми, яку необхідно стягнути на користь держави за виконавчим листом №2а-14193/10 від 18.10.2010 року, є такою, що відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вимоги виконавчого листа позивачем у добровільному порядку у встановлений строк не виконані, позивач не є страховиком, з якого виконавчий збір не стягується, рішення суду, яке підлягає виконанню не скасоване, у зв’язку із чим відповідач правомірно виніс вказану постанову і підстави для її скасування судом відсутні.
Доводи позивача про те, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься органом державної виконавчої служби лише від фактично стягненої суми, судом не приймаються, з підстав наведених вище.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідача про скасування постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 01.12.2010 у розмірі 15820,24 грн. не підлягають задоволенню.
Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут пластичних мас» до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька про скасування постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Виборнова Р.В. про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.12.2010 року, - відмовити повністю.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 21 лютого 2011 року.
Повний текст постанови виготовлений 25 лютого 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Зінченко О.В.