Справа № 2/0614/165/11
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
21 лютого 2011 року м. Малин
Малинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Тимошенка А.О.,
за участю:
секретаря Єнько Т.А.,
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту володіння та користування, визнання спільною сумісною власністю та визнання прав власності,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просить:
- встановити факт володіння та користування за життя ОСОБА_3 домоволодінням, що знаходиться в с. Різня АДРЕСА_1;
- визнати домоволодіння в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_3;
- визнати за позивачем право власності на ? частину вищевказаного домоволодіння, як за його співвласником;
- визнати за позивачем право власності на ? частину вищевказаного домоволодіння, як за спадкоємцем 1 черги за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3.
В судовому засідання позивач позов підтримала та пояснила, що вона, як дружина ОСОБА_3, має право на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1 Житомирської області, як на частину спільної сумісної власності, та ще й право на ? частку цього домоволодіння, як на спадщину.
Відповідач позов не визнав та пояснив, що домоволодіння АДРЕСА_1 Малинського району Житомирської області побудоване ще в 1970 році, до одруження його батька ОСОБА_3 з позивачем, а тому не є спільною сумісною власністю. Крім того на це домоволодіння не оформлене право власності і позивач не має права його спадкувати.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 12), у 1970 році побудував житловий будинок АДРЕСА_1 Житомирської області (а.с. 13, 14, 24-28). Цей будинок відносився до категорії колгоспного двору і в ньому з 1971 по ІНФОРМАЦІЯ_2 рік проживали ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_2 (а.с. 13). У ІНФОРМАЦІЯ_2 році ОСОБА_4 померла (а.с. 13) і ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_1, дошлюбне прізвище ОСОБА_1 (а.с. 11). Після цього з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 1989 рік у будинку АДРЕСА_1 Житомирської області проживали ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 (а.с. 13 зворот). У 1989 році ОСОБА_2 вибув із вказаного будинку і в ньому залишились проживати ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_1. Разом вони проживали до 2009 року, до дня смерті ОСОБА_3 (а.с. 16). Після цього ОСОБА_1 продовжила проживати сама в цьому будинку (а.с. 13 зворот, а.с. 18).
Згідно технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 Житомирської області (а.с. 24-28) право власності на нього не зареєстроване, оскільки відсутні правовстановлюючі документи. Крім того сторонами не надано жодних доказів того, що для будівництва цього будинку виділялась земельна ділянка, надавався дозвіл, затверджувався проект і що його було здано в експлуатацію. Отже, згідно статті 105 ЦК України 1963 року його збудовано самовільно і у забудовника ОСОБА_3 не могло бути документів, які підтверджують право власності на будинок АДРЕСА_1 Житомирської області.
У зв’язку з цим суд відмовляє позивачу у встановленні факту володіння та користування за життя ОСОБА_3 домоволодінням, що знаходиться в с. Різня Малинського району Житомирської області по АДРЕСА_1, оскільки відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.
Також суд відмовляє позивачу і у визнанні домоволодіння в с. Різня Малинського району Житомирської області по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_3 та у визнанні за позивачем права власності на ? частину вищевказаного домоволодіння, як за його співвласником, оскільки це домоволодіння побудоване у 1970 році, а позивач одружилась з ОСОБА_3 у ІНФОРМАЦІЯ_2 році.
Вирішуючи питання про визнання права власності на ? частину вищевказаного домоволодіння в порядку спадкування, суд враховує наступне.
Як зазначав суд згідно статті 105 ЦК України 1963 року будинок АДРЕСА_1 Малинського району Житомирської області збудовано самовільно, оскільки відсутні докази того, що для його будівництва виділялась земельна ділянка, надавався дозвіл, затверджувався проект і що його було здано в експлуатацію. Таким чином особа, яка його побудувала, не мала право ним розпоряджатись. Після набрання чинності ЦК України 2003 року, згідно статті 376 цього кодексу, вищевказаний будинок продовжував визнаватись самочинним будівництвом і у забудовника –ОСОБА_3 не виникало право власності на нього. Отже він знову не мав право ним розпоряджатись.
Після смерті ОСОБА_3 його дружина (позивач) подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (а.с. 35). Відповідно до ст. 1216 ЦК України 2003 року спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Оскільки у ОСОБА_3 не виникло право власності на будинок АДРЕСА_1 Житомирської області, то позивач не має право його спадкувати. Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Таким чином суд відмовляє позивачу і у визнанні права власності на власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1 Житомирської області, як за спадкоємцем 1 черги за законом.
Суд не відшкодовує позивачу судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.
Керуючись ст. ст. 3, 11, 60, 88, 176, 177, 179, 185, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст. 105 Цивільного кодексу 1963 року, ст. ст. 376, 1216 Цивільного кодексу 2003 року,-
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Малинського районного суду протягом десяти днів з дня його проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя:А. О. Тимошенко