02.03.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1077/2011р. Головуючий в 1-й інстанції
Стамбула М.І.
Категорія: 67 Доповідач –Лісова Г.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року березня місяця 02 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Лісової Г.Є.
Суддів: Семиженка Г.В.,Прокопчук Л.П.
при секретарі
за участю прокурора: Пуляєва І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Дніпровського району міста Херсона на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 12 липня 2010 року в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області про встановлення юридичного факту, -
в с т а н о в и л а:
10 червня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1988 року.
Посилалася на те, що відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР від 02.04.1981 року вона прибула на територію УРСР і з 10 квітня 1988 року працювала на Криворізькій взуттєвій фабриці. По закінченню терміну дії вищезазначеної угоди продовжує проживати на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України необхідно для набуття громадянства відповідно до ст.8 Закону України «Про громадянство України»від 18.01.2001 року.
Просила встановити факт постійного проживання на території України.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 12 липня 2010 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України до 24 серпня 1991 року.
В апеляційній скарзі на рішення суду прокурор Дніпровського району міста Херсона просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи.
У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених у ній.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 суд виходив з факту доведеності постійного проживання заявниці на території України, оскільки вона з 10 квітня 1988 року по 15 червня 1992 року працювала на Криворізькій взуттєвій фабриці і встановлення даного факту має для неї юридичне значення при оформленні набуття громадянства України відповідно до ст.8 Закону України «Про громадянство України».
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Довідкою виданою АТ «Комекс»від 27 грудня 2005 року № 121 підтверджується, що ОСОБА_1 працювала на Криворізькій взуттєвій фабриці , в даний час АТ «Комекс», з 10 квітня 1988 року по 15 червня 1992 року.
Проте як вбачається з цієї ж довідки та не заперечується заявницею вона прибула на територію УРСР у 1988 році відповідно до Угоди від 2.04.1981 року між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР і відповідно до частини другої статті 5 Закону СРСР «Про правовий статус іноземних громадян в СРСР» від 24 червня 1981 року вважалася такою, що тимчасово перебуває в СРСР.
Судом також не було враховано той факт, що відповідно до Закону України «Про імміграцію»від 7 червня 2001 року особам, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за вищевказаною Угодою і залишилися проживати в Україні, було надано право звернутися на протязі 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. ОСОБА_1 не реалізувала надане їй законом право, не отримала посвідки на постійне проживання в Україні, а отже у вказаний період тимчасово проживала в Україні, а тому висновок суду щодо постійного проживання заявниці в Україні станом на 24 серпня 1991 року не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на законі.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України»проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
Задовольняючи заяву суд не звернув увагу на те, що факт постійного проживання встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Встановлення факту постійного проживання на території України необхідне заявниці для отримання громадянства за територіальною ознакою згідно з ст. 8 Закону України "Про громадянство України ".
Однак відповідно до положень зазначеної статті особа, яка сама чи хоча б один з її батьків постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" або яка сама чи хоча б один з її батьків постійно проживали на інших територіях, що входили на час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Української держави, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
З копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що вона є громадянином Соціалістичної Республіки В’єтнам і її паспорт дійсний до 31 травня 2020 року (а.с.5).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції не врахував вищезазначених норм матеріального права, не дав належної оцінки наявним у справі доказам.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, його слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви відмовити.
На підставі викладеного, ст.ст. 1, 8 Закону України «Про громадянство України», керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Дніпровського району міста Херсона задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 12 липня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: