Справа №2-а-229/2007р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

            12 грудня 2007 року Прилуцький міськрайсуд Чернігівської області в складі: головуючого-судді Кантур А.М. при секретарі Геєць О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Прилуки справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прилуцької міської ради про скасування рішення органу опіки та піклування ,

ВСТАНОВИВ:

            АДРЕСА_1, загальною площею 52,8 м2, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19.03.1993 р. в рівних частках належить позивачці ОСОБА_1 та її дочці ОСОБА_2, котрі та син останньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані та проживають у даній квартирі (а.с.6,8-10).

            Як зазначає в позовній заяві ОСОБА_1 , вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися належної їй Ѕ частиної в даній квартирі №12, і має намір подарувати таку свою частку, але обмежена у здійсненні розпорядження своєю власністю органом опіки та піклування відповідача, яким їй було відмовлено  в цьому з мотивів порушення в такому разі якихось прав малолітнього ОСОБА_3, обов”язок забезпечення якого житлом перекладається його матір”ю ОСОБА_2 на неї. Тому позивачка просить суд скасувати рішення органу опіки та піклування відповідача про відмову в наданні дозволу на укладення нею договору дарування своєї Ѕ частини вищезгаданої кв.№12 як незаконної.

            В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, а представник відповідача їх визнав з тих мотивів, що орган опіки та піклування останнього взагалі не приймав жодного рішення з приводу відмови в дачі згоди на відчуження позивачкою її половини квартири, лише його опікунська рада у справах дітей висловилася таким чином і не знайшла підстав для порушення такого питання перед органом опіки та піклування. Аналогічну позицію висловила в суді й 3-тя особа ОСОБА_2 з тих мотивів, що її мати-позовачка є інвалідом 1-ої групи, потребує постійного догліду, була забрана до себе її старшою дочкою ОСОБА_4 перед пред”явленням цього позову, ініційованого останньою для отримання в дар від позивачки половини згаданої квартири  №12, чим будуть порушені житлові права малолітнього ОСОБА_3.

             Вислухавши пояснення даних трьох осіб та проаналізувавши наявні по справі докази, необхідно визнати бездіяльністю опікунської ради її висновок від 1.11.07р. щодо відсутності правових підстав для порушення перед органом опіки та піклування Прилуцької міської ради клопотання про надання згоди на укладення позивачкою договору дарування її Ѕ частини кв.№12 та про необхідність прийняття такого рішення в судовому порядку.

            Зокрема, ст.12 ЗУ від 2.06.05р. №2623-IV „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” передбачає попередню згоду органів опіки та піклування ( а не їх опікунських рад тощо) для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, на здійснення контролю за дотримання батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

            Отже, внаслідок підміни понять опікунська рада обмежилася підготовкою первинних матеріалів і не передала їх на остаточне вирішення органу опіки та піклування Прилуцької міської ради, до компетенції якого (органу) віднесене вирішення заявленого позивачкою клопотання.

            Оскільки вищезгадана кв.№12 була приватизована позивачкою та 3-ою особою ОСОБА_2 19.03.1993р., вони обидві є співвласниками даної квартири, але народжений 5.03.1996р. син ОСОБА_3 має право на користування жилплощею в ній, і здійснення забезпечення такого права ч.2 ст.14 СК України покладено на його матір ОСОБА_2, до членів сім”ї якої відноситься ця малолітня дитина (ст.ст.150,156 ч.4 ЖК України).

            Дійсно, ст.ст.317,319 ч.1.3,4,6 та 321 ч.1 ЦК України передбачено право власника на володіння, користування та розпорядження належним йому майном, усім власникам забезпечуються рівні умови у здійсненні таких своїх прав, які є непорушними; власність зобов”язує: держава не втручається у здійснення права власності , і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Але у відповідності  з ч.ч.2,5,7 ст.319 та ч.2 ст.321 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства; власник (позивачка) не може використовувати право власності на шкоду житловим правам та інтересам сина 3-ої особи (свого внука ОСОБА_3), і тому з огляду на ці обставини може бути обмежена у розпорядженні своєю Ѕ частиною вищезгаданої квартири №12 при бажанні її відчужити в користь своєї старшої дочки ОСОБА_4, про що йшлося вище, зокрема щодо положення згаданого нововиданого Закону.

            За таких обставин відповідно до ст.7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, п.4 ст.18 та ч.3 ст.19 СК України, абз.2 ч.2 ст.163 КАС України суд виходить за межі позовних вимог для відмови в задоволенні позову припинення дій позивачки щодо відчуження малежної їй Ѕ частини квартири. Тому, керуючись ст.ст.158 ч.2,159,160 ч.ч.1,2,161-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

            ОСОБА_1 в позові - до Прилуцької міської ради про скасування рішення її органу опіки та піклування щодо відмови в наданні згоди на відчуження Ѕ частини квартири - відмовити, і припинити таким чином можливість порушення житлових прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3, 1996 року народження.

            На постанови протягом 10 днів з дня її проголошення може бути подана заява про її апеляційне оскарження, а по збігу цього строку протягом 20 днів - апеляційна скарга до Київського апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайсуд .

                        Суддя:                                                      А.Кантур