Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 березня 2011 р. справа № 2а/0570/1307/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.,
при секретарі судового засідання: Чумаріній Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства „Селидіввугілля” в особі відокремленого підрозділу „Вуглезбут” до управління песійного фонда України в м. Селидове Донецької області про визнання недійсною вимогу про сплату боргу від 04.12.2010 року,
В С Т А Н О В И В:
21.01.2011 року державне підприємство «Селидіввугілля» в особі відокремленого підрозділу „Вуглезбут” звернулося до суду із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання недійсною вимогу про сплату боргу від 04.12.2010 року, мотивуючі свої вимоги тим, що за несвоєчасну сплату страхових внесків відокремленому підрозділу «Вуглезбут» державного підприємства «Селидіввугілля» управлінням Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області направлено вимогу про сплату боргу № 18 від 04.12.2010 року, згідно із якою позивачу визначено суму заборгованості у розмірі 12 466,21 грн.
Позивач вказану вимогу вважає недійсною, оскільки страхові внески сплачувались за певні періоди, із зазначенням призначення платежу в платіжних дорученнях, однак відповідач заносив сплачені кошти на попередні періоди, тобто погашав суми недоїмки у порядку календарної черговості їх виникнення. Просив визнати недійсною вимогу про сплату боргу № 18 від 01.04.2010 року, визнати неправомірними дії управління пенсійного фонду України в м. Селидове щодо складання акту звірки та зобов’язати управління пенсійного фонду України в м. Селидове внести відповідні зміни до особового рахунку платника страхового збору відокремленого підрозділу Вуглезбут” Державного підприємства „Селидіввугілля”.
03 березня 2011 року за вх № 7778 на адресу Донецького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутностю представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини не явки суд не повідомив. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Позивач Державне підприємство «Селидіввугілля» зареєстроване в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, у відповідності до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, несе обв’язки з нарахування, обчислення в сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.
Відокремлений підрозділ „Вуглезбут” не є юридичною особою, і є відповідно до п. 2.1.1 вказаної Інструкції платником страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 48 КАС України здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Таким чином, позивачем за даним позовом є саме державне підприємство «Селидіввугілля» , яке є юридичною особою.
Відповідач - управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями.
У відповідності до ст. 12 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України. Згідно ст. 15 Положення, пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; призначення і виплати пенсій; забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області діє на підставі Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Судом встановлено, що позивачем згідно до платіжних доручень №31 від 30.04.2010 року, №32 від 30.04.2010 року, №53 від 31.05.2010 року, №54 від 31.05.2010 року, №81 від 02.07.2010 року, №99 від 27.07.2010 року, №80 від 02.07.2010 року, №98 від 27.07.2010 року, №117 від 27.07.2010 року, №116 від 27.07.2010 року, №140 від 19.08.2010 року, №139 від 19.08.2010 року, №163 від 27.09.2010 року, №162 від 27.09.2010 року, №187 від 26.10.2010 року, №186 від 26.10.2010 року, №213 від 29.11.2010 року, №212 від 29.11.2010 року, №229 від 28.12.2010 року, №228 від 28.12.2010 року сплачені страхові внески (а.с. 32-51).
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, станом на час існування спірних правовідносин (далі - Закон України N 1058-IV), закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи такого страхування. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.
Пунктом 1 статті 11 Закону України N 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та інших встановлених законом умов.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України N 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України N 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачений наступний порядок обчислення та сплати страхових внесків:
- обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2);
- сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду (частина 4),
- страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, при цьому базовим звітним періодом для позивача, як страхувальника, є місяць (частина 6);
- перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг) (частина 6);
- днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду, у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду (частина 9);
- якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 10).
Частиною 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Пунктом 2 частини 9 цієї ж статті визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Суд зазначає, що частиною 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Суд вважає, що вказана норма, на яку посилається відповідач, не встановлює право чи обов’язок органу Пенсійного фонду при зарахуванні страхових внесків самостійно сплачених платником змінювати призначення платежу та напрямок його зарахування. Крім того, стаття 106 вказаного Закону не визначає як підставу для нарахування фінансових санкцій та пені самостійне зарахування органами Пенсійного фонду поточних платежів в погашення недоїмки.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач, самостійно перерозподіляючи сплачені позивачем страхові внески не дотримався вимог нормативного акту, який регламентує роботу органів Пенсійного фонду, а саме пункту 10.11 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663. Вказаним пунктом передбачено, що у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду. Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано посадовій особі юридичної особи або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, адвокату, приватному нотаріусу, під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Суд зазначає, що наведені норми мають загальний характер та приводяться як засіб гарантії держави щодо захисту законних інтересів господарюючих суб’єктів від незаконних дій органів державної влади та захисту права власності, а не з точки зору регулювання відносин між органом Пенсійного фонду та платником страхових внесків.
Отже, відповідач, перерозподіляючи самостійно, без врахування призначення платежу, перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушив право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України.
Крім того, суд відзначає, що відповідач неправильно трактує положення ч. 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", без урахування того, що всі наступні частини відповідної норми витікають з частини першої, як загальної. А частина перша вказаної норми змістує: «У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею». Тобто, у даній конкретній ситуації позивач своєчасно, за поточний період, сплатив страхові внески у належному розмірі і не створив за звітний період недоїмки (що підтверджується платіжними дорученнями, наявних у матеріалах справи - а.с. 32-51). Не можна з контексту законодавчої норми висмикувати окреме речення і посилатися на нього, як на самостійну норму для виправдання своїх неправомірних дій.
Бо у частині 5 статті 106 Закону № 1058 прямо зазначено, що «за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення». Позивач у даному випадку спрямовував суми не на погашення недоїмки, а сплачував саме поточні страхові внески. Безумовно, що речення друге частини 5 статті 106 про те, що «у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій» розуміння слова «ЦІ» визначає саме як суми в рахунок сплати недоїмки, а не платежів з призначенням періоду і розміру перерахування.
Якщо погодитися з твердженням відповідача, то треба визнавати, що орган пенсійного фонду створює ситуацію, коли підприємству штучно збільшується недоїмка, а також і пеня, і фінансові санкції, що по суті дій є протизаконним.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку відповідач діяв всупереч Закону, за межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, щодо позовних вимог Державного підприємства „Селидіввугілля” в особі відокремленого підрозділу „Вуглезбут” стосовно позовних вимог в частині визнання неправомірними дій управління пенсійного фонду України в м. Селидове щодо складання акту звірки, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Тобто, суд зауважує, що виконання таких дій, як складання актів звірки, покладено на безпосередньо відповідача чинним законодавством.
У відповідності до ст. 94 КАС України, з Державного бюджету України суд стягує на користь позивача понесені судові витрати відповідно до задоволених вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 17, 18, 19, 20, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 121, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Позов Державного підприємства „Селидіввугілля” в особі відокремленого підрозділу „Вуглезбут” до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області – задовольнити частково.
Визнати недійсною вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про сплату боргу № 18 від 04.12.2010 року.
Зобов’язати управління пенсійного фонду України в м. Селидове внести відповідні зміни до особового рахунку платника страхового збору відокремленого підрозділу Вуглезбут” Державного підприємства „Селидіввугілля”, а саме: в частині внесення відомостей про сплату страхових внесків за зобов’язаннями; скоригувати нарахування пені за прострочення сплати страхових внесків; внести відомості про зменшення недоїмки у розмірі 12 466,21 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Селидіввугілля” судові витрати у розмірі 2 грн. 26 коп.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.